07.09.2026
Нинішня публікація стосуватиметься передусім журналістів, представників громадських організацій та індивідуальних публічних активістів у тих випадках, коли в інтересах суспільства і на підставі офіційно оформленого доручення керівництва громадської структури, власної публічної ініціативи або редакційного завдання вони спілкуються з державними посадовцями.
Отже, зазвичай більшість чиновників не вбачають різниці між поняттям «звернення», яке містить клопотання вчинити певні дії або вирішити питання, та поняттям «повідомлення», що означає інформування про певний факт або подію. Відповідно, посадовці різних владних структур, щоб не перевтомлюватися, застосовують відписки на електронні повідомлення, надсилаючи здебільшого усталений чиновницький шаблон, у якому пишуть:
− Шановний заявник! Пропонуємо Вам оформити звернення відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про звернення громадян» (далі – Закон) та надіслати його на електронну адресу або поштову адресу, чи викласти його за допомогою засобів телефонного зв’язку через «гарячу лінію» для розгляду в межах компетенції установи.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу особисто, чи через уповноважену особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). Відповідно, електронне звернення є різновидом письмового, − пишуть цілковиту нісенітницю невігласи клерки.
Насправді, окрім індивідуальних та колективних, існують інші форми звернень до посадовців: усні, письмові та електронні. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про звернення громадян», кожне з цих звернень є повноцінним:
■ усне звернення – це форма звернення громадян під час особистого прийому або за допомогою засобів телефонного зв’язку;
■ письмове звернення – це форма звернення громадян, що надсилається поштою (копію письмового звернення можна надсилати засобами електронного зв’язку);
■ електронне звернення – це форма звернення громадян, що надсилається виключно засобами електронного зв’язку.
Утім, ці прості поняття посадовці ігнорують, вимагаючи в заявника замість електронного повідомлення надсилати їм копію письмового звернення у форматах електронних документів або його фотокопію. Часто нехтуючи вимогами статті 5 Закону України «Про звернення громадян» та плутаючи Гейзеля з Гегелем, а Гегеля − з Гоголем, канцеляристи відписують заявникам орієнтовно такі нісенітниці:
а) застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається (похвально!);
б) як вбачається з вимог статті 5 Закону, електронне звернення має відповідати всім вимогам письмового звернення (чиновникам не вбачається, а ввижається, адже закон чітко розрізняє письмове та електронне звернення);
в) електронне звернення має містити підпис заявника у будь-якій формі, крім електронного цифрового підпису (тобто свавільно і всупереч закону вимагають надсилати копію письмового звернення замість власне електронного).
Урядовий відділ з питань роботи із зверненнями громадян Департаменту з питань випуску актів Кабінету Міністрів України, роботи із зверненнями громадян та урядового архіву Секретаріату Кабінету Міністрів України відмовився зареєструвати повідомлення про небезпеку для мешканців будинку №40, що розташований на львівській вулиці Сахарова.
Причини відмови:
а) було вказано редакційну адресу;
б) не було вказано домашньої адреси;
в) не було підпису на електронному зверненні.
Хоча всі решта атрибутів для розрізнення анонімного звернення від офіційно-редакційного, включно з номером членського квитка Національної спілки журналістів України, були вказані.
Чи вказують державні службовці свої домашні адреси, коли відповідають на інформаційний запит або звернення? Якщо ні, то чому журналістів позбавляють права застосовувати аналогічну норму закону? Хіба працівники зазначеного урядового підрозділу вказали свої домашні адреси, відмовляючи у реєстрації повідомлення? Ні. У відмові, яка надійшла з електронної адреси citizensts@kmu.gov.ua, не було вказано ні імені, ні прізвища, ні посади, ні підпису особи, яка відмовилась реєструвати журналістське електронне повідомлення.
Одеське інформаційне агентство «Конструктив NEWS», виконуючи свої професійні обов’язки, звернулося до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району з двома запитами про доступ до публічної інформації. Запити були надіслані з офіційної електронної пошти редакції на офіційну електронну адресу Саратської селищної ради 7 та 18 жовтня 2024 року. Агентство клопотало про надання електронної копії позовної заяви, поданої ТОВ «АЛЬЯНСЕНЕРГО ГРУП» до Саратської селищної ради.
Саратська селищна рада відмовилась реєструвати електронні запити агенції «Конструктив NEWS». Спочатку від журналістів вимагали надіслати скан-копію офіційного листа з підписом керівника. Після повторного електронного звернення селищна рада у своїх «мудруваннях» послалася на пункт 45 Типової інструкції Кабінету Міністрів (інструкцію з питань діловодства, затверджену 2018 року). Селищні «ерудити» наголосили, що документи, які надходять електронною поштою без електронного цифрового підпису, реєстрації не підлягають. Саратські посадовці вирішили, що на їхній території урядова інструкція домінує над законом.
Вважаючи такі дії неправомірними і такими, що грубо порушують Закон України «Про доступ до публічної інформації», інформаційна агенція «Конструктив NEWS» звернулася до суду за захистом своїх журналістських прав (стаття 171 КК України). До речі, діяльність інформаційної агенції зосереджена на висвітленні правових подій та судової практики в Одеському регіоні. Відповідно, Саратська селищна рада знайшла з ким бавитися у «правові ігрища».
Одеський окружний адміністративний суд, розглянувши цю справу в порядку письмового провадження, став на бік журналістів, повністю задовольнивши позовні вимоги інформаційного агентства (судове рішення від 25.03.2025).
Ключові тези з рішення судді Ганни Самойлюк:
■ форма запиту: закон чітко встановлює, що запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі, зокрема електронною поштою, на вибір запитувача;
■ обов’язкові реквізити: вимоги до інформаційного запиту визначені у частині п’ятій статті 19 Закону. Серед них – або ім’я, прізвище і по батькові, або найменування організації запитувача та його електронна адреса. Підпис та дата є обов’язковими лише для запитів, що подаються у письмовій формі;
■ електронний запит не дорівнює письмовому: суд чітко розмежував ці поняття, вказавши, що запит, надісланий електронною поштою, є запитом в електронній, а не в письмовій формі;
■ ідентифікація запитувача: суд зазначив, що законодавець не покладає на розпорядника інформації (посадовця) обов’язок ідентифікувати особу запитувача. Надана контактна інформація (електронна адреса) є достатньою для скерування відповіді від розпорядника інформації; електронної адреси цілком достатньо для виконання посадового обов’язку (надіслати відповідь);
■ відсутність підстав для відмови: перелік підстав для відмови у задоволенні запиту, наведений у статті 22 Закону, є вичерпним. Відсутність електронного цифрового підпису на запиті, поданому електронною поштою, не є законною підставою для відмови.
Зарозумілі посадовці Саратської селищної ради обурились і, розмахуючи Типовою інструкцією Кабінету Міністрів, подалися в апеляційний суд.
П’ятий апеляційний адміністративний суд 29 вересня 2025 року постановив: «Апеляційну скаргу Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року − без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів».
До Верховного Суду Саратська селищна рада дійти не здужала. Отже, від 30 жовтня 2025 року судове рішення, згідно з яким електронне звернення є самодостатнім документом, а не копією письмового, і не потребує власноручного підпису відправника, набрало законної сили на всій території України.
Звісно, якщо хтось із громадян матиме бажання придбати індивідуальний кваліфікований електронний підпис (КЕП) та підписувати електронні звернення, крамоли у цьому також не буде.
Одна частина клерків і досі живе в доелектронній епосі, а інша – насолоджується тією маленькою владою, яку посада дає над громадянином, який своїми податками оплачує недобросовісність чиновників. Суддя Галина Самойлюк ухвалила рішення на користь журналістів, тому що в електронному листі автоматично закладена вся інформація, необхідна для добросовісної праці посадовців.
В електронному листі вказано, від кого і кому він надісланий, дату і час його відправлення, а також міститься автоматичний електронний підпис відправника. Відповідно, щоби не розбещувати чиновників, електронне звернення не повинно містити зайвої інформації: ні номера телефону (особа може мати порушення слуху), ні календарної дати, ні власного підпису.
Адреса для відповіді міститься в електронному листі. Посадовець, який нездатний знайти потрібну йому інформацію в електронному листі, не відповідає вимогам займаної посади. Якщо з невідомого дива чиновникові для відповіді таки потрібна ще й домашня адреса запитувача, він може самотужки її з’ясувати.
Будемо сподіватися, що Кабінет Міністрів отримає цю публікацію, а уповноважена особа підготує її реферат і представить голові уряду. Відповідно, є очікування, що Сергій Корецький проведе ребрендинг відділу роботи з громадянами, назва якого сьогодні складається з 22 слів і 5 сполучників, змінивши її на коротшу та адекватну, а штат оновленого урядового підрозділу укомплектує технічно грамотними і професійно порядними працівниками, етично придатними для відповідної роботи.
Ця публікація стала можливою в рамках проєкту, який впроваджується за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні