«Титанік-2» допомагає рятувати життя: як будівельник зі Львова кермує пусковою установкою IRIS-T, що тримає небо

У свої 29 років Андрій має фінансову відповідальність, якій позаздрили б топменеджери транснаціональних корпорацій. Проте його робоче місце — це не затишний офіс, а кабіна гігантської високотехнологічної вантажівки, замаскованої в українських лісах.

Андрій — водій-механік пускової установки зенітно-ракетного комплексу IRIS-T SLM у складі Зенітної ракетної Львівської бригади ім. І. Виговського.

«Я у нас в екіпажі — головний мільйонер, — усміхається Андрій. — Правда, капітал не мій, а партнерський. Але коли ти усвідомлюєш, що особисто відповідаєш за маневреність, швидкість та збереження німецької техніки на сотні мільйонів євро, кермо в руках відчувається зовсім інакше».

Проте ще кілька років тому його ранки починалися з будівельних майданчиків та звичних цивільних маршрутів.

Ранок, що змінив усе

До повномасштабного вторгнення Андрій поєднував дві професії — працював водієм та будівельником. Зводив будинки, планував майбутнє для власної родини. Все обірвалося в один момент, коли перші залпи російських ракет розбудили Львівщину.
Рішення було твердим і не обговорювалося. Андрій обійняв дружину, поцілував дитину і пішов до центру комплектування. Будівельник за фахом, він зголосився стати зенітником, щоб боронити сни найдорожчих людей.

Хрещення вогнем: від латаних С-300 до цифрових IRIS-T

Свій бойовий шлях у бригаді імені Івана Виговського Андрій починав далеко не з преміальних німецьких комплексів. Його першою бойовою машиною став радянський ЗРК С-300.

«Це були перші, найважчі дні відбиття навали, які вирішували долю країни, — згадує військовий. — Тоді ми працювали на межі людських і технічних можливостей. Техніка була стара, часто ламалася під час інтенсивних навантажень. Мені, як водію-механіку, доводилося лагодити величезні вузли та агрегати буквально на ходу, в полі, під загрозою прильотів. Права на промах чи затримку не було взагалі: не завівся — пропустив ракету».

Ця жорстока школа виживання викувала з Андрія першокласного фахівця. Коли бригада отримала на озброєння надсучасні системи IRIS-T SLM, саме його досвід та загартованість стали вирішальними для призначення на нову техніку.

Ювелірна точність на восьми колесах

Сьогодні Андрій впевнено керує важким німецьким шасі з колісною формулою 8х8. Сучасний комплекс — це комп’ютеризований велетень, де від водія вимагається математична точність.

Завдання Андрія — миттєво прорахувати маршрут бездоріжжям, філігранно виставити пускову установку (адже для успішного старту машина має стояти ідеально рівно) та блискавично згорнутися після бойової роботи, щоб вивести екіпаж з-під удару у відповідь.
«Коли відпрацьовує ракета — земля здригається, а навколо стає видно як удень. Але розглядатися немає часу. Моя робота — це секунди, які рятують життя», — каже боєць.

Теорія теорією, а практика = життя

Теорія на іноземних полігонах була цікавою, але справжня пристрасть почалася в Україні. Перше бойове хрещення на новій техніці Андрій не забуде ніколи: ворог атакував «шахедами», і дороговартісний німецький комплекс довелося маскувати в лісосмузі практично під ворожими обстрілами.

«Коли вперше сідаєш за це авто — відчуваєш, яка маса в твоїх руках. А потім на фронті довелося ставати універсальним солдатом і за потреби заміняти оператора пускової. Чесно, коли вперше побачив пульт керування — охопили сумніви, чи опаную це все. Але згодом руки самі почали робити роботу. Все, що вчив у Німеччині, увімкнулося через м’язову пам’ять. Руки просто тягнулися до кнопок і виконували речі, які раніше здавалися фантастикою».

«Титанік-2» знищив дві ракети

Перший бойовий виїзд на перехоплення закарбувався в пам’яті до дрібниць.

«На циферблаті вибило рівно північ, і в небі завили сирени. Я сам до себе проговорив: «Ну що, Андрій, твій час настав». Ночі завжди складніші, тому я сприйняв це як виклик. Тоді була осінь, дощ лив як із відра. Раптом команди на запуск — і дві ворожі ракети було знищено двома пусками. Блискавично!» — пригадує солдат.

Результат роботи «Титаніка 2» ( так він називає свою машину, бо вона приносить лише перемоги) бачили побратими, які стояли на сусідніх пускових позиціях. Андрій зізнається, що в той момент емоції просто зашкалювали.

«Буває, під час ворожого обстрілу ми бачимо роботу суміжних екіпажів — і в цей момент у рацію летить такий адреналін, що не передати словами!»

Після кожного протиповітряного бою Андрій набирає найдорожчих людей, бо знає заради кого тримає небо і продовжує боротьбу.

Фото та текст групи комунікацій Зенітної ракетної Львівської бригади ім. І. Виговського