В обідню пору, коли сельчани та гості, після ранкових Богослужінь, йшли на цвинтар, щоб помолитися біля могил своїх рідних, кінь виходив на дорогу коло сільського храму і кланявся кожному, а малий конюх вітав людей словами: «Христос воскрес! Дайте коневі на овес». Відтак, кожен давав кілька гривень на отой «овес». Також люди фотографувалися з конем, а малеча мала нагоду навіть посидіти на ньому.
Сельчани розповідають, що традиція водити коня на Великдень, тут, у Берлині, існує дуже давно. Ще у дохристиянські часи місцевий етнос весною, перед весняно-польовими роботами, коли земля, образно кажучи, прокидалася після зими, вшановував культ коня: його прикрашали квітами та стрічками, проводили певні обряди, сподіваючись, що кінь добре виоре поле і буде щедрий урожай. А вже у період християнства, цю традицію перенесли на Великдень – день Воскресіння Господнього.
До речі, ця традиція існує тільки у Берлині. В інших селах Бродівської громади, навіть сусідніх, такого дійства немає і ніколи не було. Схоже, що у Берлині наші пращури-язичники мали коня за божество, якого вшановували, якому поклонялися і на якого покладали усі свої надії щодо щасливої долі.
Михайло ШИШКА, для Leopolis.news
Фото автора