16.07.2026
Пліч-о-пліч із українськими бригадами інтернаціональні підрозділи відіграли ключову роль у збереженні української державності. Із перших днів повномасштабної війни на бік України стали добровольці з різних країн світу, які й нині продовжують захищати її незалежність у складі чотирьох легіонів. «У людей хибне бачення про Інтернаціональні легіони. Вони думають, що тут найманці, вбивці, але це зовсім не так», – розповідає заступник командира Першого Інтернаціонального легіону Юрій Комарницький. Журналіст Leopolis.news поспілкувався з п. Юрієм, зокрема, про особливості функціонування іноземного легіону, підготовку бійців, їхню мотивацію до служби та багато іншого.
Перший Інтернаціональний легіон був створений 27 лютого 2022 року за ініціативи Президента України, аби дати можливість іноземним добровольцям доєднатись до Збройних Сил України для спільної боротьби проти російських загарбників. Протягом 4 років він прославився в обороні Харківської області, звільненні Купянська, Петропавлівки, Берестового, Новоселівки, у контрнаступальних діях в Бахмутському районі, а також звільненні населених пунктів Андріївка та Кліщіївка. Станом на зараз бійці легіону продовжують боронити Україну на Куп’янському напрямку.
Якою є чисельність легіону зараз та з яких країн приїхали добровольці, що воюють у його складі?
Чисельність нашого легіону – близько 500-600 осіб. Тут воюють люди з усього світу: із Південної Кореї, Нової Зеландії, австралійського континенту. У нас є люди з південноамериканських країн, тобто це Колумбія, Бразилія, Аргентина. Є добровольці зі Сполучених Штатів Америки, із яких частина – це кадрові військові, які віддали певну частину свого життя армії Сполучених Штатів. Зараз вони не залишилися осторонь, а прийшли захищати цивілізований світ. У легіоні також воюють люди з Великої Британії, Східної Європи та навіть білоруси, які з тих чи інших причин зазнали переслідування у своїй країні.
Чи є в легіоні росіяни або бійці з республік, що входять в склад Російської Федерації?
Конкретно в нашому легіоні немає, але завдяки Верховному Головнокомандувачу Володимиру Зеленському в Україні створений підрозділ РДК (Російського добровольчого корпусу), в якому воюють саме росіяни. Він також є славнозвісним та добре виконує поставлені завдання.
Якою є мотивація для служби в бійців Інтернаціонального легіону?
Я не буду брехати, у добровольців із південноамериканських країн, що є бідними країнами, основною мотивацією є гроші. Але під час перебування на війні в цих бійців виникає почуття братерства. Ці люди відслужують пів року чи рік, розривають контракт, відпочивають і повертаються назад. Тоді в них уже інша мотивація. Я його питаю: «Чому ж ти повертаєшся? Ти заробив гроші». А він каже: «Я не можу. Україна стала для мене другою домівкою». Бачачи, що відбувається, як Росія, держава-терорист, нищить цивільне населення, вони вже не можуть стояти осторонь. Більша частина іноземців, до прикладу, зі Східної Європи, прекрасно розуміють, що це вже цивілізоване суспільство. Вони прекрасно розуміють, що Україна — це велика стіна, яка стримує цю агресію.
Як організована внутрішня структура легіону? Можливо, існують окремі роти за мовою чи національністю?
Роти в нас поділені. У нас є по одній іспаномовній, англомовній і франкомовній роті. Тобто ми, звісно, стараємось ділити контингент. Є також непоганий відсоток грузинів, тобто є також рота, де спілкуються грузинською. Кожен, хто приходить до нас воювати, не знаючи англійську мову, повинен її освоїти. Для цього ми маємо викладачів. Чому? Тому, що в легіоні всі комунікації ведуться на англійській мові. Ну, але якщо людині, наприклад, важко, то є перекладачі, які також працюють безпосередньо в районі виконання бойових дій. Це іспаномовні, англомовні, ну і франкомовні перекладачі.
Як відбувається відбір і підготовка іноземців перед тим, як вони вирушать на фронт?
Спочатку з добровольцями зв’язуються наші рекрутингові центри. Якщо людина зацікавлена, вона проходить перевірку Службою безпеки України, що триває близько місяця. Після того, як іноземець виявив бажання і пройшов перевірку, йому купляють квиток. В основному іноземці летять до Польщі або до інших ближчих країн. Там уже їх зустрічають наші рекрутери, везуть до України. Ну і тут ми вже безпосередньо їх зустрічаємо та починаємо оформлювати. Вони підписують перший свій контракт терміном від пів року до трьох років. Пів року вони повинні відслужити обов’язково: раніше контракт розірвати не можна. Після особистого знайомства з нами добровольці відправляються в навчальний центр, де обов’язково півтора місяці проходять навчання. Далі вони приїжджають знову до нас, де їх розподіляють по напрямках, на які вони вчились. Після цього добровольці їдуть до командирів своїх підрозділів, і ті вже їх планово підводять. Це третя лінія оборони, друга, щоб вони відчули, що таке, в принципі, війна.
Чи виникають конфлікти між українськими та іноземними бійцями, зважаючи на різні менталітети?
Ні. Чому? Тому, що я вам скажу як людина, яка перебуває на війні, – тут буденні питання і проблеми просто не мають значення. У нас є ціль, є ворог. Ми працюємо над цим. Звичайно, у військовому колективі, як і в цивільному житті, бувають різні розбіжності. Але повірте, я, як командир, попередньо проводжу нараду і дивлюсь, хто може, хто не може. Можливо, у когось якісь проблеми вдома. Тоді я вже визначаю, хто йде на виконання завдання, а хто не йде. Ці конфлікти у нас дуже легко вирішуються: хлопці змагаються в армрестлінгу. Це нас дуже зближує, повірте.
Культури та традиції різних народів можуть значно відрізнятися: наприклад, на відміну від християн, мусульмани не їдять свинину. Що робить командування в таких випадках? Чи дотримуються ці культурні особливості?
Моє завдання, як командира, полягає в тому, щоб знати всі ці дрібнички. Я ставлю завдання начальнику логістики. Тобто це логістика, харчування. Під кожного іноземця ми окремо підбираємо раціон. От простий приклад: колумбійці не їдять гречку, пшоно, перловку і взагалі багато каш. Єдина каша, яку вони їдять, – це рис. Він для них як валюта. І ось, коли мені надають їжу, я, до прикладу, прошу більше рису. Мусульмани, звичайно, не будуть їсти свинину. Це питання дуже контролюється. Тоді кожному з таких військовослужбовців видаються окремо продукти, які вони можуть вибрати і готувати. Так само із вегетаріанцями та веганами. У мене в підрозділі жодна людина не ходить голодною.
У процесі служби, чи помічаєте ви якісь окремі риси, які відрізняють бійців однієї національності від бійців іншої? Можливо, хтось є більш запальним, а хтось, навпаки, спокійним.
Звичайно. До прикладу, грузини – це однозначно запальні люди. У бійців зі Східної Європи більш спокійний менталітет. Британія та США — це також виважені, спокійні люди. Добровольці з південноамериканських країн — це запальні люди. Вони люблять танці, люблять традиції, притаманні своєму народу. Але знову ж таки командир формує колектив, порядок у своєму колективі.
У чому, на вашу думку, полягає найбільша відмінність між Інтернаціональним легіоном та українською бригадою?
Специфіка виконання завдань і специфіка, в принципі, управління. Перший бар’єр – це мова. Усі командири підрозділів, командири логістичних забезпечень повинні знати англійську мову. Друге – це менталітет, що ні для кого не є секретом. Я знову ж таки скажу, іноземці мають право після пів року служби, розірвати контракт у будь-який момент. Іноземці дуже чутливі до зміни командування або до перекидання в інші райони бойових дій. Якщо в злагодженому колективі іноземців починаються якісь різкі зміни, вони схильні розривати контракти. Українські бійці, наприклад, не можуть розірвати контракт в будь-який момент, тож вони просто будуть виконувати завдання.
Я маю створити всі умови, щоб людина, іноземець чи українець, повірив у те, що завдання реально виконати. Якщо я не володію інформацією про обстановку, я не можу сказати: «От іди туди, там все буде добре». Іноземці це дуже помічають. Якщо в іноземного добровольця складається негативне враження, то після повернення додому він так і буде казати: «Ні, не йди. Там погано, там забезпечення ніяке, не йди». І ми втрачаємо, скажемо так, потенційних кандидатів.
Чи продовжують бійці діяльність на підтримку України після завершення служби та повернення додому?
Звичайно, звичайно. Ведеться велика агітаційна кампанія. У нас у підрозділі служив родич одного з вищих чинів Штатів, тобто тих, хто був в оточенні Байдена. Це показник, що людина, яка може взагалі не воювати, їде в чужу країну і розуміє, чому вона це робить. Після повернення в США він дуже добре нам допомагає в освітницькому напрямі, показуючи людям, що насправді відбувається. Є країни, в яких люди, на жаль, не розуміють, що в принципі відбувається в Україні, і що Росія загрожує їм. Вони цього не хочуть сприймати та будуть знаходити десять тисяч причин, чому Росія не нападе, навіть якщо в їхній двір уже впала ракета. Реальність така, що Україна — це стіна, яка стримує ворога, щоб він не дійшов до Європи, щоб існувало цивілізоване вільне суспільство.
Заступник командира Першого Інтернаціонального легіону Юрій Комарницький також розповів Leopolis.news, яким бачить подальшу долю свого легіону після перемоги України. Він вважає, іноземний підрозділ буде існувати та матиме світле майбутнє, допомагаючи підтримувати світовий порядок.
«Дай Бог, ми переможемо війну, а ми її переможемо, і легіон буде виконувати миротворчі місії від України. Він буде стіною для тих країн, які потребують захисту», – ділиться думками Юрій Комарницький.
Натомість іноземці, які зараз воюють у складі легіону, отримавши неоціненний досвід, зможуть працевлаштуватись у будь-якій армії, приватній охороні чи взагалі бути професійними інструкторами. Тим часом українське військо перетвориться на своєрідний аналог НАТО, який стане прикладом для інших країн — вони надсилатимуть своїх військових на навчання, щоб переймати здобутий бойовий досвід, переконаний Юрій Комарницький.
Максим Щербак, Leopolis.news