Влада будує в Україні новий Ізраїль?! | Блог Ростислава Новоженця

Кабінет Міністрів України незабаром визначатиме центральний орган виконавчої влади, який виконуватиме функції спеціального координатора з питань запобігання та протидії антисемітизму. Про це повідомили Українські національні новини та Судово-юридична газета.

На засіданні Уряду 11 червня ц. р. було схвалено відповідний законопроєкт щодо змін до Закону “Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні”. Законопроєктом пропонується передбачати, щоб КМУ визначав центральний орган виконавчої влади, який буде спеціальним координатором з питань запобігання та протидії антисемітизму. Серед майбутніх повноважень цього органу, зокрема, визначено формування державної політики з питань запобігання та протидії антисемітизму, встановлення звʼязків з відповідними органами іноземних держав, співпрацю з громадськими обʼєднаннями, здійснення моніторингу дотримання вимог законодавства й вжиття заходів щодо запобігання та протидії антисемітизму тощо.

У той час, коли у нас 4-й рік триває повномасштабна фаза одинадцятирічної війни з Московією й українські військові стримують навалу зі сходу, а на карту поставлено саме виживання української державності й існування української ідентичності, влада в Україні замість того аби протистояти реальній українофобії, насправді роздмухує істерію навколо міфічного антисемітизму. Тим самим, влада відкрила другий фронт, монотонно знищуючи українців всередині держави. Іноді вже починає здаватись, що в Україні  будують не українську державу, а новий Ізраїль. На жаль підстав для такого занепокоєння більше ніж достатньо.

Згідно з переписом населення 2001 року євреї серед етнічних груп в Україні за чисельністю перебувають аж на 10 місці й складають лише 0,2 %. Водночас особи єврейського походження займають в Україні відносно великий відсоток політичного, фінансового й медійного простору. “Олігархи”, які контролюють значну частину економіки, здебільшого – теж євреї. Єврейське коріння мають й найвищі посадові особи в державі – Президент України та прем’єр-міністр (до того ж протерміновані). Складається враження, що єврейська спільнота в Україні вже отримала привілейований статус, що є недопустимим й антиконституційним по суті. І це в умовах, коли українці втрачають свої базові права.

Викликають тривогу у зв’язку з цим і заяви окремих ізраїльських лідерів, релігійних діячів та публічних фігур, зокрема, таких як Аріель Маром, Яшка Кедмі, Ігор Беркут. Жоден з них не приховує інтересу до України як до потенційної “альтернативної батьківщини” для євреїв. Ідеї створення “Нового Єрусалиму” або “Нової Хозарії” в південних областях України періодично з’являються в інформаційному просторі. Водночас влада в Україні жодним чином на такі провокації не реагує, що спонукає недоброзичливців з Ізраїлю до нових випадів проти України. Так, наразі ці заяви не мають статусу державної політики Ізраїлю, але викликають занепокоєння, адже лунають на тлі реальних геополітичних процесів: демографічного скорочення українців, ослаблення національної ідентичності, масової еміграції й порушення державного суверенітету через зовнішній контроль та війну.

Проте офіційний Ізраїль також посилає нам тривожні сигнали. Скажімо, під час війни тисячі українських біженців отримували відмови у в’їзді до Ізраїлю. Водночас уряд Ізраїлю від самого початку повномасштабної війни зайняв переважно нейтральну позицію – не  засудив агресію і не запровадив санкцій проти РФ, не передав нам озброєння, але їхній посол у ворожій нам Москві ще й відзначився участю в тамтешньому параді на 9 травня. Та й посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський, той, що родом з Ленінграда, також демонструє зневагу до України, спілкуючись мовою окупанта – російською. І раптом за “значний внесок у розвиток та підтримку гуманітарних, партнерських та дружніх відносин з Україною” він став номінантом української Премії “Людина Року – 2024”.

На тлі такої національної політики навіть самі розмови про ймовірний антисемітизм в Україні видаються провокацією. Водночас не існує жодного дієвого закону, який би захищав українців від проявів українофобії, зневаги до української мови, історії, культури. За приниження українців не карають, натомість євреїв в Україні законом про антисемітизм намагаються поставити взагалі поза будь-якою критикою. Іншими словами, євреї мають усі можливості захисту в Україні, навіть попри те, що їхня безпосередня держава до українців не виявляє такої ж солідарності у відповідь.

Влада в Україні має обов’язок захищати права всіх громадян, але перш за все — корінного народу, який створив цю державу, бореться за неї, платить податки, воює, гине. Створення спеціального державного органу для захисту євреїв, при одночасному ігноруванні захисту українців, виглядає як глибоко дискримінаційна практика. Цей крок міг би здатися логічним у будь-якій демократичній державі, яка прагне запобігати дискримінації. Проте в Україні він вступає в різкий дисонанс із реальністю.

Якщо держава запроваджує інституції для боротьби з уявними загрозами замість реальних — це може свідчити про політичну маніпуляцію. Українці мають повне право запитати: чи не перетворюється Україна з національної держави на геополітичну арену чужих інтересів? Чому під час війни держава приділяє особливу увагу боротьбі з антисемітизмом, ігноруючи українофобію?

Можна любити всі народи світу, але не забувати про свій. Повага до меншин — це основа демократії. Але без поваги до нації, яка є господарем на своїй землі — жодна демократія не встоїть!