07.06.2026
Після 11 років судової «реформи», яку в Україні за кошти американської організації USAID провадив афроамериканець і біолог за освітою Девід Вон, будучи представником приватної компанії «Кімонікс Інтернешнл Інк.», українське правосуддя залишилось там, де було, якщо не стало ще гіршим. Біолог Девід Вон упродовж багатьох років контролював розподіл мільярдів доларів США у формі ґрантів, ймовірно не без приватної користі для себе. Очевидно, що він одноосібно вирішував, які українські антикорупційні органи, які суди і судді отримають американську матеріальну благостиню, а хто залишиться без фінансування, якщо уклінно перед ним не прогнеться.
Приватна американська організація «Кімонікс» зареєстрована у делаверському податковому раю, тобто у штаті синильного експрезидента Джо Байдена, де податки мінімізовані до непристойності. Фірма «Кімонікс», маючи виразні ознаки фінансового шахрайства, розквітала буйним цвітом, аж поки Дональд Альфредович Трамп не перекрив цим ділкам доступ до американського бюджету. Розпоряджаючись в Україні американськими мільярдами, компанія «Кімонікс» теж не платила податки і в український бюджет. Схоже, що в Україні біолог Девід Вон більше займався відмиванням частини американського бюджету через українські державні структури, аніж судовою реформою, будучи цілковитим нездарою в юриспруденції.
На шпальтах видання Верховної Ради «Голос України» сказано, що не всі судді, які працюють в Україні, можуть належно справляти правосуддя. Таке переконання висловив Андрій Овсієнко, представник Уповноваженого у системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва у Конституційному Суді України. Ключова проблема українського суддівського корпусу − низька професійна придатність суддів.
Достовірність переконання Андрія Овсієнка дослідимо, вивчивши судову справу №450/2142/18, під час якої четверо суддів − носіїв державної влади і бюджетних мільйонерів, а також прокурор − державний службовець і теж бюджетний мільйонер, своєрідно судили водія за підозрілу дорожньо-транспортну пригоду.
Пустомитівський районний суд
Головуючий суддя Дмитро Кукса, він же і голова Пустомитівського районного суду, 29 травня 2025 року розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (Порушення правил безпеки дорожнього руху) стосовно обвинуваченого фігуранта «Х».
Суддя визнав цілком доведеним факт, що 14 вересня 2017 року фігурант «Х», орієнтовно о 15 годині 30 хвилин, на Кільцевій (Об’їзній) дорозі автостради «Київ-Чоп М06», керуючи автомобілем «BMW-530», здійснив біля села Ямпіль автотрощу (ДТП) із фігурантом «Y», який керував автомобілем «Volswagen Polo». Автомобіль «BMW-530» рухався у напрямку міста Чоп, автомобіль «Volswagen Polo» − у напрямку Києва. Водій «Volswagen Polo» стверджував, що авто «BMW-530» виїхало на зустрічну смугу, а водій «BMW-530» повідомив, що зіткнення відбулось на осьовій лінії траси, яка була переривчастою. В автомобілі «BMW-530» перебували водій і його брат, а в автомобілі «Volswagen Polo» – київський забудовник із миловидною супутницею, не дружиною.
Нам невідома професійна підготовка патрульних, що прибули на місце ДТП, наскільки якісно вони оформили текст протоколу і виконали графічний малюнок місця події із метою встановлення винної сторони. У той час в патрульну поліцію набирали усіх охочих. Ще вчора кандидат у патрульні був піцайолою, а сьогодні вже став розпорядником на автомобільних дорогах. Не всі новоприйняті патрульні були навіть морально готовими до такої кардинальної зміни соціального статусу: одні із них надимались із гордості, наче ропухи, а інші навіть цілком втрачали здоровий глузд від самозвеличення. Чимало водіїв можуть поділитись власним гірким досвідом спілкування із такими патрульними.
Реформа патрульної поліції, якщо не настане радикальної перешкоди, завершиться у 2030 році, а ДТП, нагадаємо, трапилось у 2017 році, коли патрульні ще перебували у зародковому стані професійного становлення.
Унаслідок автотрощі біля села Ямпіль всі учасники ДТП отримали фізичні травми різних ступенів важкості, автомобілі були пошкоджені.
Вирок із ознаками репресивності
Суддя Дмитро Кукса ухвалив вирок стосовно фігуранта «Х», хоча той наводив докази, що винні обидва водії, позаяк зіштовхнулись на нейтральній (осьовій) переривчастій дорожній лінії. Невідомо, але припускаємо, що суддя Кукса не взяв до уваги інформацію, що фігурант «Х» на час оголошення вироку мав уже майже 12 років професійного водійського стажу, що до вересня 2017 року не здійснив жодного ДТП, не мав жодного штрафу за порушення Правил дорожнього руху (ПДР), не мав навіть приводу в поліцію за найдрібніші побутові проступки. Станом на травень 2025 року, коли суддя Кукса оголошував свій вирок, фігурант «Х» і далі не мав ні приводів у поліцію, ні порушення ПДР, ні жодного повторного ДТП.
У вироку судді Дмитра Кукси, оголошеному через вісім років від часу ДТП біля села Ямпіль, сказано:
■ фігуранта «Х» визнати винуватим за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу і призначити покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі із позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки;
■ на підставі статті 75 Кримінального кодексу фігуранта «Х» звільнити від відбування основного покарання із випробуванням строком на два роки;
■ із фігуранта «Х» стягнути у дохід держави − 5 759 гривень, понесених за залучення експертів;
■ із фігуранта «Х» стягнути на користь фігуранта «Y» − 100 000 гривень моральної шкоди;
■ із фігуранта «Х» стягнути на користь фігуранта «Y» − 268 564 гривень за спричинену матеріальну шкоду;
■ із фігуранта «Х» стягнути на користь фігуранта «Y» − 52 400 гривень витрат за правничу допомогу.
Поки перейдемо до ознайомлення із оскарженням кримінального вироку в апеляційному суді Львова, читачі можуть ознайомитись зі статтею львівського журналіста-розслідувача Олександра Жукова й отримати ширше уявлення стосовно некваліфікованості судді Дмитра Кукси. Цей той приклад, на якому наголосив уповноважений із питань справедливого правосуддя Андрій Овсієнко.
Обставини ДТП біля села Ямпіль
Фігурант «Х» розповів у суді, що 14 вересня 2017 року о 15:30 керував автомобілем «BMW-530» у напрямку міста Чоп по середині своєї (правої) смуги руху. Під час проїзду ділянки автодороги поблизу села Ямпіль попереду нього у тому ж напрямку, із дистанцією орієнтовно 30-35 метрів, рухався автомобіль із аналогічною швидкістю. Із метою здійснити обгін даного автомобіля фігурант «Х» наблизився до дорожньої розмітки 1.5 (дод. 2 ПДР України), яка розділяє зустрічні напрямки руху, та продовжував рухатись прямолінійно. У цей момент він побачив, як зі зустрічної смуги руху йому на зустріч несподівано звернув автомобіль «Volswagen Polo», внаслідок чого відбулось зіткнення автомобілів на смузі руху фігуранта «Х».
Фігурант «Y» дав інші покази в суді. На тій же трасі він керував автомобілем у напрямку Києва орієнтовно зі швидкістю 80 км за годину. Попереду нього жодних автомобілів не було. Видимість дороги була доброю, погода була ясна. В якийсь момент він побачив, що на його смугу руху виїхав автомобіль «BMW-530». Фігурант «Y» застосував екстрене гальмування, однак уже було пізно, зіткнення не уникнув.
Навіть не дуже досвідчений водій у таких випадках не гальмує, бо існує інерція гальмівного шляху, а бере вправо, щоб уникнути зіткнення. По-друге, в який це такий момент фігурант «Y» так несподівано виявив на своїй смузі зустрічне авто. Якщо погода була ясна, видимість добра, а фігурант «Y» не задивлявся на миловидність свої пасажирки, то мусив завчасно помітити, як «BMW-530» вирулює на його смугу і взяти вправо. Для такого маневру він мав орієнтовно 2-3 секунди, а цього достатньо для уникнення зіткнення. Тим паче, що з правого боку «Volswagen Polo» не було іншого авто, яке також паралельно рухалось би у напрямі Києва.
ДТП біля села Ямпіль відбулось 14 вересня 2017 року, а слідчий експеримент проводили перший раз 26 березня 2018 року, а потім повторно – 6 червня 2018 року.
Один зі свідків (ОСОБА_17), який у вересні 2017 року працював на посаді слідчого Пустомитівського ВП і провадив слідство, повідомив у суді, що місцем ДПТ є ділянка автодороги «Київ-Чоп М06» у напрямку 532 км + 400 метрів поблизу села Ямпіль, а «всі інші метричні величини на інших документах вважає опечаткою», щоби не сказати ймовірною підробкою. ОСОБА_17 слідство починав, а завершував інший слідчий – ОСОБА_15.
Поліцейський ОСОБА_20, на той час заступник начальника СУ ГУНП у Львівській області, не зміг у суді пояснити, якою була необхідність винесення постанови 1 лютого 2018 року про створення аж цілої групи слідчих (це ж було звичайне ДТП).
Стосовно факту розбіжностей у резулятивній, описовій і мотивувальній частині постанови від 1 лютого 2018 року, то свідок ОСОБА_20 вважав це опечаткою та неуважністю під час підписання постанови. Хто готував проект даної постанови ОСОБА_20 або не зумів пригадати, або й не знав.
Відображення у «протоколі із опечаткою» ділянки автодороги «Київ Чоп» 532 км + 420 метрів, у протоколі слідчого експерименту із фігурантом «Y», в суді потрактували «незначним фактом». Суддя Дмитро Кукса переконаний, що «похибка у 20 метрів ніяким чином не могла вплинути на встановлення фактичних обставин скоєння даного кримінального правопорушення». Та ні, громадянине Куксо, під час ДТП не лише 20 метрів, але навіть і 2-3 метри мають суттєве значення.
Іще суддя Кукса наголосив: «Що стосується інших величин місця ДТП, вказаних у різних документах […], то суд їх до уваги не приймає». А далі: «Не залучення інших осіб (свідків) до проведення огляду місця події, крім понятих, це право слідчого, а не обов’язок, а тому такі дії не містять жодних порушень кримінально-процесуальних норм і не впливають на об’єктивність результатів проведення зазначеної слідчої дії».
Звернемо увагу, що перші слідчі дії відбулись через шість місяців від часу ДТП, а другі слідчі дії – через дев’ять місяців. Обидва процесуальні заходи відбулись у різні пори року (весна, літо), а не при погодних умовах, які б відповідали часу ДПТ – 14 вересня. Ці факти суддя Кукса непрофесійно, на нашу думку, до уваги не взяв.
Свідок ОСОБА_15 (це другий слідчий у справі ДТП) не міг пояснити в суді, навіщо у момент підписання копій схем до протоколів слідчих експериментів він перед підписувачами закрив аркушем паперу протокол із підписами ОСОБА_9 та ОСОБА_3. Ті, хто підписував копії, навіть не бачили, що підписували. Проте, після ознайомлення з оригіналами схем до протоколів слідчих експериментів та копіями, які були скеровані на експертизу, слідчий ОСОБА_15 повідомив, що вся інформація, відображена в оригіналах схем та у копіях, повністю збігається. А що іще він повинен був сказати, коли так грубо «накосячив»?
Суддю Дмитра Куксу також не зацікавив факт, тому слідчий ОСОБА_15, який завершував слідство після слідчого ОСОБА_17, під час підписання схем ДТП до протоколів «закрив аркушем паперу підписи понятих, попереднього слідчого ОСОБА_17 та адвоката фігуранта «Х» ОСОБА_5». Судді не спало на гадку, що за таких обставин слідчий ОСОБА_15 міг підсунути для підписання казна що.
ОСОБА_18, перший заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №3, не пам’ятав, а суддя Кукса не встановив, чому відомості про ДТП були внесені до ЄРДР лише через 4 дні після автопригоди, а не впродовж 24 годин, як вимагає закон.
Проте, на підставі свого внутрішнього суддівського переконання та практики Верховного Суду (справа № 344/2995/15-к від 15.02.2022) суддя Дмитро Кукса визнав фігуранта «Х» винним у скоєні ДТП. Як кажуть авторитетні юристи-експерти, після американської делаверської реформи української судової системи тепер пріоритетними стали «кодекси» суддівських переконань і «кодекси» практики Верховного Суду, натомість верховенство законів відтіснили на задній план.
Львівський апеляційний суд
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі Тетяни Урдюк, Ліліани Гончарук та Ірини Партики 23 грудня 2025 року розглянули апеляційну скаргу фігуранта «Х» та постановили: вирок Пустомитівського районного суду від 29 травня 2025 року залишити без змін, апеляційну скаргу − без задоволення. Із таким поверховим (побіжним) слуханням судової справи можна було і не засідати, не розтрачати державні ресурси.
Судова колегія констатувала, що фігурант «Х» звернувся з апеляційною скаргою, щоби змінити вирок Пустомитівського районного суду в частині додаткового покарання. Нагадаємо, що суддя Дмитро Кукса призначив фігурантові «Х» дворівневе покарання:
а) основне − чотири роки позбавлення волі з випробувальним строком два роки;
б) додаткове − позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Фігурант «Х» та його адвокат Антон Ружицький клопотали в апеляції про пом’якшення безпідставно суворого вироку, тобто про скасування додаткового покарання. Вони наголосили, що фігурант «Х» має лише фах водія, а без водійських прав він не зможе заробляти кошти та сплачувати несправедливу, на його думку, компенсацію фігуранту «Y» (426,000 грн), яку не визнає, але вже і не оскаржує. Також не зможе утримувати двох малолітніх дітей, які проживають із матір’ю в селі, де нема можливостей для належного заробітку. А найголовніше, що не зможе сплачувати податки на мільйонні зарплати суддям Тетяні Урдюк, Ліліані Гончарук, Ірині Партиці, Дмитрові Куксі, а також і прокуророві Зіновію Ліховину. Щоби впоратись із таким надмірним фінансовим навантаженням фігурантові «Х» потрібні водійські права і постійне джерело доходу.
Під час апеляційного слухання колегія суддів дослідила, що суддя Дмитро Кукса не встановив факт спільного проживання фігуранта «Х» із дружиною і двома малолітніми дітьми. Цей факт, сказано в апеляційній ухвалі, «не був досліджений судом першої інстанції через відсутність необхідності підтверджувати факт спільного проживання дітей із батьками». А чому це у судді Кукси такої необхідності раптом не виникло під час призначення фігурантові «Х» сплати аж 426 тисяч компенсації?
Водночас в апеляції встановили: суддя Кукса у тексті вироку не згадав, що фігурант «Х» є волонтером і возить на фронт усе необхідне для бійців Збройних Сил України. Сторона захисту апелювала до судді Дмитра Кукси і до апеляційної колегії, щоби до матеріалів судової справи додати подяки від командира батальйону та клопотання військових не позбавляти фігуранта «Х» водійських прав, тому що це критично важливо для військових під час захисту Батьківщини.
Суддя Кукса і судова колегія відмовили у цьому клопотанні. Можна припустити, що забезпечення воїнів усім необхідним для боротьби із ворогом не є важливим для судді Кукси, для суддів Урюк, Гончарук і Партики та для прокурора Ліховина. Вони ж перебувають у теплі та в затишку; вони, вірогідно, не надто переймаються долею країни, яка створила для них такі комфортні й фантастично оплачені парникові умови для їхньої посадової діяльності.
Колегія суддів так і написала: «Прокурор Ліховин З.С. заперечив проти задоволення апеляційних вимог (не позбавляти водійських прав), пославшись на їх безпідставність». Забезпечувати воїнів усім необхідним, що збирають для них волонтери, а фігурант «Х» доставляє на фронт, для прокурора Ліховина є (sic!) безпідставним.
Судді Урюк, Гончарук і Партика також написали: «Доказів того, що здійснення транспортних перевезень є єдиним джерелом доходу для обвинуваченого, суду апеляційної інстанції не представлено». Як людина повинна доводити суддям, що в селі нема можливості заробити достатньо коштів? Чи саме не тому фігурант «Х» змушений крутити кермо, аби щось заробити?
Далі в апеляції сказано: «На думку колегії суддів, у цьому конкретному випадку таке покарання (позбавлення водійських прав) відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів». Неймовірно, але тріо суддів вирішило виправити людину, яка за все життя мала лише одне ДТП, жодного штрафу за ПДР чи за якийсь інший адміністративний проступок.
Неможливо оминути чи то маніпуляцію, чи відверту брехню апеляційної інстанції, яка, вигороджуючи суддю Дмитра Куксу, написала: «Доводи апелянта про наявність у нього двох неповнолітніх дітей, його громадську позицію та волонтерську діяльність були враховані судом першої інстанції».
А це як? Колегія суддів спочатку писала, що суддя Кукса не мав потреби досліджувати наявність у фігуранта «Х» двох неповнолітніх дітей, а через кілька абзаців вже переконують, що суддя Кукса не лише врахував факт наявності малолітніх дітей, а навіть і волонтерську діяльність фігуранта «Х». Ось тут є посилання на вирок судді Дмитра Кукси. Кожний сам може почитати і спробувати знайти у тексті вироку такі слова: «волонтер», «гуманітарна допомога», «військові подяки», «клопотання командира батальйону». Якщо їх нема, тоді як можна вірити суддям Урюк, Гончарук і Партиці, що суддя Кукса «врахував волонтерську діяльність»?
Редакція Leopolis, наприклад, публікує звернення командира батальйону до судової інстанції з клопотанням не позбавляти фігуранта «Х» водійських прав. Ось це є фактом, що редакція таке звернення врахувала. А де аналогічна констатація такого військового звернення у процесуальних документах судів першої та апеляційної інстанцій?
На завершення ще один «шедевр» апеляційної ухвали: «Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Це апеляційні судді так переймались долею іншого учасника ДТП, фігуранта «Y».
Лицеміри в апеляційному суді Львова
Коли суддя Львівського апеляційного суду Іван Гуцал у 2018 році збив на смерть пішохода на трасі, якою була реакція цієї суддівської колегії зокрема, а всіх суддів апеляції загалом? Може ініціювали судове слухання цього кримінального злочину? Може ініціювали позбавлення судді-правопорушника Івана Гуцала водійських прав? А може самі подали у відставку на знак протесту, що принципово не будуть працювати поруч із хронічним злочинцем? Ні, всі судді апеляційного суду мовчки терпіли поруч себе суддю-правопорушника, а поки його поведінка не стала настільки токсичною, що його достроково спровадили на пенсію. Якщо суддю Гуцала, який вбив людину, не позбавили водійських прав, тоді чому вирішили забрати права у фігуранта «Х», який, на відміну від хронічного правопорушника у суддівській мантії, нікого не вбив? Це так у наших судах трактують статтю 24 Конституції України, що всі громадяни рівні перед законом?
Ще доцільно подивитись на «обліко морале» громадян Урдюк, Гончарук, Партики, Кукси та Ліховина крізь призму статті 286, її частини 2, яку інкримінували фігурантові «Х». Там сказано: «Ті самі діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, − караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого».
Якщо законодавець передбачив, що міру покарання можна обрати і «без такого», то навіщо твердосерді судді й прокурор у стилі сталінського тоталітарного режиму присуджують «таке»? Це вже більше схоже не на адекватну міру покарання, а на репресію.
Залишилась іще надія на Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду. Можливо, що там знайдуться професійні судді, які побачать і зрозуміють: позбавлення водійських прав фігуранта «Х» унаслідок ДТП восьмирічної давнини не принесе жодної користі ні його родині, ні державі, а особливо – військовим на фронті.
P.S. Важко осмислити ще одну необґрунтовану жорстокість квартету суддів – Урдюк, Гончарук, Партики і Кукси, а саме: «із фігуранта «Х» стягнути на користь фігуранта «Y» − 100 000 гривень моральної шкоди». Чому саме 100 тисяч, а не 90 або 110?
Мораль, як і совість, у кожного індивіда виняткова, неповторна. Яким інструментарієм послуговуються судді, щоби виміряти обсяг усієї моралі окремо взятого індивідуума, а рівночасно дослідити ту частину індивідуальної моралі, якій завдано шкоду? А де можна ознайомитись зі шкалою величин, на підставі якої судді обирають матеріальну міру морального відновлення, тобто фінансового відшкодування?
P.P.S. Із недореформованою судовою системою свого часу зіштовхнулось і видання OBOZREVATEL – один із лідерів українського цифрового інформаційного ринку. Щоби захистити себе від знищення, їм довелось звертатись до президента, до РНБО, до колег-журналістів і дипломатичних представництв іноземних країн у Києві, до Вищої ради правосуддя, до правозахисників і народних депутатів. Видання таки вистояло.
Пересічний громадянин і непримітний платник податків для утримання недореформованої судової системи та всієї чиновницької вертикалі, чи має він аналогічні можливості для свого захисту, а першочергово – чи має гарантії розгляду позову в справедливому суді?
Ярослав ЛЕВКІВ