Для Leopolis.news Христина розповіла, чому поїхала з Китаю, коли втомилася бути «білою вороною», що насправді думають про війну в Україні звичайні китайці та як один ієрогліф на стіні студентського гуртожитку змінив її життя.
Шлях до вільного володіння однією з найскладніших мов світу почався ще в Чернівцях. Христина закінчила факультет іноземних мов за спеціальністю «англійська філологія», проте швидко зрозуміла: цього недостатньо. Знання англійської вона порівнює з умінням водити авто — корисно, але не надихає. Доленосним став візит китайської делегації до університету та роздрукований ієрогліф «щастя», який вона повісила на стіну в гуртожитку як символ мети. Одразу після отримання диплома бакалавра дівчина ризикнула і поїхала на навчання в Китай.
Адаптація пройшла напрочуд легко. Замість того, щоб обмежуватися університетськими лекціями, вона проводила весь вільний час із місцевими.
«З кожним роком у Пекіні я дуже швидко почала розмовляти китайською, і скажу чесно, це було не тільки завдяки університету, а й завдяки спілкуванню з китайцями поза ним. Усі свята та вільний час я проводила з місцевими. З приємною посмішкою згадую побачення в «Старбаксі». Я просто просила китайців перекладати мої улюблені пісні з китайської на англійську. Разом ми робили домашку, вчили мову, і таким чином весь Китай допомагав мені вивчати китайську. Я дуже радію, що на моєму шляху траплялися такі добрі люди», — розповідає Христина Марусяк.



Проживши в Китаї майже вісім років, Христина досягла рівня, коли почала сприймати світ крізь призму азійської ментальності. Вона зізнається, що навіть на європейців почала дивитися «очима китаянки», дивуючись іншому кольору очей чи формі обличчя. У Пекіні вона активно вела соцмережі в місцевому аналогу TikTok, постійно перебуваючи в центрі уваги. Проте саме ця публічність і постійне відчуття інакшості зрештою стали причиною її від’їзду.
«В останній момент я зрозуміла, що втомилася від Азії, від китайців, від того, що постійно була «білою вороною» і привертала до себе увагу. Хоча в Пекіні іноземців дуже багато, моє найближче оточення — це всі мої найкращі друзі і подруга — були китайцями. Розуміла, що хочу повернутися в Європу. Через події в Україні я поки що не повертатимуся додому, але зараз я в Європі і, здається, залишатимусь тут ще деякий час. Оскільки я постійно на зв’язку з Китаєм, часто отримую повідомлення від людей, які планують приїхати в Україну, інвестувати, допомагати у відновленні нашої країни та підтримувати українців», — каже дівчина.


Історія зі спілкуванням через чат-рулетки почалася після того, як Христина повернулася до Європи. Спостерігаючи за трендами, вона помітила, як іноземці записують реакції китайців на володіння їхньою мовою. То ж вирішила також спробувати.
За словами блогерки, реакція співрозмовників майже завжди однакова — шок. Китайська мова тональна, тому будь-який акцент чи помилку носії чують миттєво.
«Зазвичай це виглядає так: я починаю спілкуватися з ними англійською, а потім раптом переходжу на китайську. І в 99% випадків люди просто шоковані. Вони зовсім не очікують, що світловолоса європейка заговорить їхньою мовою. І щоразу це дуже щира реакція — здивування, сміх, купа компліментів. У мене навіть були кумедні ситуації ще в Китаї. Наприклад, я телефонувала таксисту, пояснювала, де я стою, а коли підходила до машини, він казав: «Ні-ні, я чекаю китаянку». А я відповідаю: «Так це ж я з вами щойно говорила». І людина просто не може повірити. Мені ця реакція завжди приємна, тому що самі китайці дуже важко вчать свою мову, і вони щиро поважають іноземців, які можуть нею вільно спілкуватися», — ділиться Христина.


Найцікавіша частина спілкування Христини Марусяк в чат-рулетках стосується війни. Існує стереотип, що китайське суспільство повністю зазомбоване проросійською пропагандою. Проте досвід українки показує іншу картину: офіційна позиція Пекіна про «нейтралітет» часто розходиться з думками простих людей, особливо молоді. Багато хто з них проводить історичні паралелі між війною в Україні та японсько-китайською війною, де їхній народ також зазнав великих втрат і страждань.
«Можу сказати, що сучасна китайська молодь стає дедалі більш свідомою. Дуже рідко можна почути думки на кшталт «Україна не права» чи «треба здатися». Зі старшим поколінням усе не так однозначно,інколи відчувається вплив радянського минулого та старих наративів. Але оскільки я спілкуюся переважно з молодими людьми свого віку, особисто я ніколи не стикалася з відкритим негативом чи закликами підтримувати росію. У мене було досить багато випадків підтримки. Один із найсвіжіших: хлопець запитав, звідки я. Я відповіла, що з України. Після цих слів він дістав із сумки український прапор і каже: «Ми вас дуже підтримуємо. Ви герої». Це було абсолютно щиро й несподівано. На моїй сторінці можна побачити не одне відео, де китайці кажуть «Слава Україні», підтримують нас, називають нашого президента сильним лідером. Часто вони ставлять глибокі, небайдужі запитання: як почувається моя сім’я, чи всі в безпеці, як вони можуть допомогти. Я навіть пам’ятаю, що ще під час мого життя в Китаї знайомі запитували, куди можна задонатити на підтримку України» , — розповідає дівчина.


Олена ЧЕПІЛЬ, для Leopolis.news
Фото з особистого архіву Христини Марусяк