07.09.2026
Історія бальнеологічного та грязьового курорту розпочалася з народної медицини (цілющі купелі) та переросла в елітарний оздоровчий осередок міжвоєнної Галичини. Славилося село такими дарами природи, як сірководневі води та торф’яні чудо-грязі. Саме вони сформували унікальний бальнеологічний потенціал регіону. Місцеві люди, за розповідями дослідників санаторію «Черче», віддавна знали про лікувальні властивості боліт з околиць села, які допомагають при ломоті кісток, при подагрі, поліартриті, важких захворюваннях опорно-рухового апарату й нервової системи, гіпертонічній хворобі та гінекологічних захворюваннях.
Курорт «Черче» виник зусиллями української еліти міжвоєнної доби. У 1920-х роках Українське лікарське товариство заснувало тут повноцінну оздоровницю. Офіційне відкриття санаторію (стара назва «Мінеральний живець «Черче») відбулося 21 липня 1929 року. Черче був одним із небагатьох успішних курортів, створених українським капіталом і кооперацією. Тут часто у 30-х роках минулого століття збиралися відомі письменники, художники, політики, актори та музиканти. Зокрема й композитор, художник, поет (автор стрілецьких пісень) Левко Лепкий, який протягом десяти років був і директором курорту (1929-1939).
У південно-західній околиці села розташоване знамените черченське болото. Це місцевий лікувальний торф, який насичений сіркою, залізом, йодом та іншими мікроелементами (загалом містить понад 80 активних компонентів). Болотяну масу прогрівали у відрах до теплої температури та обгортали хворих. Місцева мінеральна вода за типом є сульфатно-кальцієвою та гідрокарбонатно-кальцієвою, вона придатна для пиття і має навіть кращі оздоровчі властивості, ніж схожа вода Трускавця.
Колись ці джерела називались «панськими», води приносились за окремим замовленням (і за окрему плату) людям курорту дівчатами в білих фартушках, які спеціально були призначені для обслуговування відпочивальників питними водами. Воду приносили тільки свіжою і відразу потрібно було її пити, щоб були збережені лікувальні властивості. Джерел було кілька, я чула про 7 джерело, 9 джерело, джерело «Льоньо» (що названо на честь Левка Лепкого, який керував курортом у 30-х роках).
Курорт був також унікальним місцем сучасних екопроцедур (ЕКЗ). Два-три рази приїжджали до курорту жінки, які не мали дітей, і згодом народжували здорових та красивих діток (є дуже багато відгуків жінок про магічні черченські орошення). Тут лікували запальні процеси в жінок та хронічні простатити у чоловіків. Санаторій має виняткові цілющі властивості, що здатні творити дива: тутешні процедури буквально піднімали людей на ноги та дарували міцне здоров’я кожному, хто там побував.
Колись до курорту приїжджали хворі не лише з колишнього СРСР, але й з-за кордону. Кажуть, працював курорт і під час Великої Вітчизняної війни. А чому під час сьогоднішньої війни курорт, маючи унікальну можливість стати Реабілітаційним центром для наших воїнів, тихо занепадає, мені незрозуміло. Чому? Питання складніші, ніж дедлайни.
Пам’ятаю, як ходила малою до нашої цьоці Олі (рідної сестри моєї бабусі Софії), яка працювала в санаторії у 80-хроках та робила такі болотяні аплікації і сірководневі ванни. Курорт мав величезну доглянуту територію, і коли цього року я побачила його стан на сьогодні, мене охопили відчай і злість, як могли люди так все згубити: територія в майже 14 гектарів поросла борщівниками, кругом зарості в людський ріст, вікна корпусів санаторію вибиті, все розкрадено. Такий занепад триває вже з 2019 року, коли курорт закрили через борги та судові тяганини. Кілька років там працювали приватні садиби, що надавали лише платні послуги оздоровлення. Та у 2026 році і вони припинили свою роботу. Серце стискається від розпачу, там би могло бути унікальне місце для реабілітації воїнів та цивільних людей з проблемами опорно-рухового апарату, місце ж унікальне.
Ця земля має глибоку культурну історію, адже село стало улюбленим місцем відпочинку та творчості видатного українського письменника, поета, художника та професора Ягеллонського університету Богдана Лепкого (брата Левка Лепкого). Коли здоров’я письменника потребувало відновлення, він відкрив для себе цілющі властивості курорту і так писав друзям: «Сотому і тисячному радити буду, щоби до Черча їхав. Тут благодать Господня. Чисті чари. Мої суглоби, що так дошкуляли узимку, після цих сірчаних купелей наче заново на світ народилися. Хто не вірить – нехай сам приїде і спробує». Місцеві процедури повернули митцю сили, а краса тутешньої природи його дуже захопила і закарбувалась в цитаті-похвалі самому курорту: «І так якось тут любо, гарно, спокійно. Ніби світ нараз поправився, ніби покращали люди». Ці слова, які письменник опублікував у львівській газеті «Діло» досі залишаються гарною рекламою для села.
У 1932 році українська громадськість організувала збір коштів і звели для Б. Лепкого у Черче персональний будинок – віллу «Богданівка». Вілла стала місцем, де Лепкий проводив кожне літо, писав нові поезії, оповідання та створював живописні картини. Саме в Черче письменник працював над останніми частинами своєї знаменитої епопеї «Мазепа», надиктовував автобіографічну повість «Казка мойого життя» та романтичну повість «Під тихий вечір», малював портрети гостей, які приходили до нього на віллу та пейзажі Рогатинського Опілля.
Сюди приїжджала тогочасна інтелігенція поспілкуватися в унікальному патріотичному середовищі. Тут був Едвард Козак (Еко) – легендарний український художник, карикатурист та письменник. Розважали гостей курорту наймодніший музичний гурт братів Яблонських (знаменитий «Ябцьо-джаз»), їх фокстроти, модерновий джаз та танго танцювала вся курортна публіка. Не оминали санаторій і відомі політичні та культурні діячі. Були тут і Кость Левицький – перший голова Уряду ЗУНР, Дмитро Левицький – голова Українського національно-демократичного об’єднання та багато інших відомих громадсько-політичних діячів, науковців, видатних лікарів. Завдяки такому колу гостей Черче отримав у тогочасній пресі неофіційний статус «курорт української інтелігенції».
Активне культурне життя на віллі «Богданівка» припинилося у вересні 1939 року з початком Другої світової війни та приходом радянської влади, через що Богдан Лепкий з братом змушений був назавжди залишити Галичину. Саму двохповерхову віллу, яка була осередком культурного життя галицької інтелігенції, було зруйновано та розібрано радянською владою у 1983 році буквально за одну ніч, намагаючись так стерти пам’ять про український культурний осередок.
Серед зарості санаторію сумно стоїть пам’ятний камінь вілли «Богданівка» Б. Лепкого, встановлений ще у 1991 році. Кілька разів порушувалися ініціативи щодо відродження та відбудови «Богданівки» як історично-культурного об’єкта, проте зараз територія довкола вілли занедбана та зруйнована. Знову нікому до цього унікального пам’ятного місця немає діла. Хоча село могло б стати багатим для мешканців та привабливим для туризму на унікальному історико-культурному та природному потенціалі, на шедеврах народної архітектури села. Адже тут є ще дві автентичні церкви 1733 року та 1897 року, можна їх додати в туристичні маршрути дорогою до Рогатина.
Колись ми ходили кожних вихідних гуляти до курорту, є наша з татом фотографія на алеї біля вази з квітами, потім дорослими ми ходили на кавалєрку на танці до курорту, де, на той час грали джаз та відпочивало багато українських діячів культури, релігії, науки та мистецтва. Тепер по танцювальному майданчику повзають вужі, стоять поламані сумні лавочки, які бачили так багато радості колись і так багато суму та людської зради тепер.
Сьогодні те, що не донищив радянський режим, знищує відсутність масштабних інвестицій та тотальна безвідповідальність усіх ланок влади. Санаторій, який пережив дві світові війни, руйнується від байдужості держави під час війни сьогоднішньої. Абсурд?!
Оскільки село лежить на міжнародній трасі, у селі була велика автостанція (тепер її також зруйнували), є амбулаторія,при дорозі був збудований трьохповерховий комплекс з готелем, рестораном та магазином, Будинок побуту. Зараз все занепало і валиться на очах… У селі був великий клуб, де крутили кіно і дискотеки (ми також туди звичайно ж ходили), було весело і пізнавально. Тепер там холодно, пусто і сумно. У селі є велика школа, зараз відкрили навчально-реабілітаційний центр для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату. Село має куди розвиватися, було б кому це все робити. Чому не розвивається? Є дуже багато відкритих питань…
Відродження санаторію «Черче» – це обов’язок держави, яка повинна дбати про здоров’я своєї нації, це найактуальніша інвестиція в національну безпеку. У час війни, коли країні катастрофічно бракує потужних центрів для реабілітації та відновлення поранених військових й цивільних, втрата санаторію – це не просто господарська безвідповідальність, це злочин перед своїми громадянами, які мають право користуватись природними надрами для оздоровлення. Сьогодні сотні тисяч українських військових та цивільних потребують важкої та тривалої реабілітації після травм опорно-рухового апарату та контузій. І це можна зробити на базі природнього потенціалу санаторію. Врятувати «Черче» – означає зберегти та капіталізувати унікальну оздоровчу перлину Прикарпаття, створити спроможність нашим захисникам жити повноцінно та мати унікальну можливість відновитися.
Хочеться отримати чіткі відповіді від місцевої влади, обласних чиновників:
Хочеться кричати на весь голос: «ЧЕРЧЕ – ЦЕ НЕ ПРОСТО ЗАКОНСЕРВОВАНІ СТІНИ, ЦЕ ГОТОВЕ ЗОЛОТОНОСНЕ РОДОВИЩЕ ДЛЯ МЕДИЧНОГО БІЗНЕСУ. ІНВЕСТИЦІЇ У ЦЕЙ КУРОРТ СЬОГОДНІ – ЦЕ СТВОРЕННЯ БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНОГО РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ТА СПА-КОМПЛЕКСУ, ПОПИТ ТА ПОСЛУГИ ЯКОГО ГАРАНТОВАНО ПЕРЕВИЩУВАТИМУТЬ ПРОПОЗИЦІЮ!».
Ірина Грабовська, уродженка села Черче, кандидатка педагогічних наук, доцентка, для Leopolis.news