Учасник бойових дій, ветеран війни Василь Миронович Кадикало працює вчителем у Судововишнянському ліцеї ім.. Т.Дмитрасевича. Він проводить уроки з предмету «Захист Вітчизни» у 10-11 класах, а також є одним з керівників військово-патріотичного гуртка «Джура», в якому займаються учні, починаючи з восьмого класу.

Василь Кадикало працював учителем у Судововишнянській школі з 1994 року. У 2014 році разом з побратимами пішов захищати Україну. Потрапив у зенітно-ракетний дивізіон, далі була штурмова піхота. Служив у 24-ій ОМБр ім.. Короля Данила. Бойове хрещення пройшов під Георгієвкою, що на Донеччині. Тоді його підрозділ розбив псковську елітну десантно-штурмову дивізію. Наприкінці серпня цього року отримав важку контузію, погіршився зір. Та попри все наш земляк служив до 2019 року.

«Велике значення має військова підготовка, навчання і узгодження дій. Це рятує життя солдату, – розповідає Василь Кадикало. – Я пройшов навчання на полігоні, де наш штурмовий батальйон навчали представники військових формувань НАТО – американці і литовці. Це був дуже серйозний вишкіл і підготовка, що у майбутньому рятувало мене і моїх друзів у складних ситуаціях при виконанні бойових завдань. Цього я навчав своїх побратимів, молодих хлопців, які не мали бойового досвіду і навиків.

Через контузію і травму повинен був демобілізуватися з армії ще у 2017 році. Проте не міг залишити своїх хлопців, у підрозділі, як капітан, відчував за них відповідальність. Завжди так планували виконання бойових завдань, щоб підстрахувати, підтримати один одного. Адже життя – це найцінніше, і кожного вдома чекають рідні. Тому завжди намагався бути попереду, розраховувати наші дії так, щоб не було втрат.

У 2019 році демобілізувався через стан здоров'я і повернувся до вчителювання у школі Судовій Вишні.

Коли розпочалася повномасштабна війна, то відразу ж зі своїми побратимами вирішили далі йти разом служити у наш батальйон у 24-ій ОМБр. Але у цей час переніс складну операцію, не зміг бути на фронті. А хлопці мені кажуть: «Ми й так переможемо!».

Підтримую зв'язки з бойовими побратимами і досі, завжди телефонуємо один до одного. Хлопці, при можливості, приїжджають до мене в Судову Вишню. Я ділюся своїм досвідом, розповідаю про своє бачення ситуації, намагаюся підтримати їх порадами, словом і ділом».

«Предмет «Захист Вітчизни», напевно, один з основних сьогодні у школах? »

«Так, дітям потрібна базова підготовка, розуміння, як діяти у надзвичайних ситуаціях. Діти повинні знати, як захистити себе, як зупинити кровотечу, чи як поводитися з вибухонебезпечними предметами. Це знання, які рятують життя. Для цього їх навчаю актуальній теорії на основі того, що зараз переживає наша держава. Діти мають можливість тренуватися із сучасними зразками зброї.

У ліцеї оновлено кабінет «Захисту Вітчизни», закупили зброю, автомати різних модифікацій, щоб старшокласники знали, як ними користуватися. Є медичні аптечки, манекен людини для навчання надавати першу домедичну допомогу, як накладати турнікети. Завдяки такому технічному забезпеченню пояснюю дітям, що таке участь у бойових діях. Уроки проходять цікаво і жваво. Діти вчаться поводитися зі зброєю, надавати першу домедичну допомогу, ознайомлюються, як себе поводити у надзвичайних ситуаціях. Проходимо також тактичну, вогневу і стройову підготовку.

Вивчають старшокласники і топографічні карти. Я у свій час служив у мінометній батареї, тож знаю, як визначити координати, як користуватися картами. Всього цього навчаю учнів. Вони з великим захопленням освоюють ці знання».

«Що, на вашу думку, зараз повинно бути для нас головним, тут, в тилу?»

«Насамперед, допомога і підтримка ЗСУ. Це має бути на першому плані.

Третій рік йде повномасштабна війна. Україна фактично захищає цілий світ від московського агресора. Тому міжнародні партнери підтримують нашу державу у протистоянні з ворогом. Але допомога зброєю, технікою має бути вагомішою, бо від цього залежить майбутнє не тільки України, а й цілої Європи.

Часто запитують мене про «Закон про мобілізацію». Так, кожен українець має тримати свій фронт, знати, де його місце і де він принесе найбільшу користь державі. Розумію: не всі можуть йти воювати зі зброєю в руках. Але, мобілізація має бути справедливою і чесною: захищати рідну землю мають не тільки прості хлопці з народу, а й діти чиновників, депутатів. Вважаю, що кожен повинен бути сьогодні патріотом своєї землі і розуміти, що і від нього залежить майбутнє нашої держави. Кожен має відповісти на запитання: «Хто, як не я?»

Якщо ми сьогодні не захистимо своїх дітей, то війна не закінчиться, і завтра наші діти будуть воювати і гинути на полі бою. А як прийде москаль на наші землі, то повториться геноцид – 1932-33 років Голодомору чи 1937-38 – роки репресій і розстрілів еліти нації. Окупант прагне знищити Україну, тому всі повинні згуртуватися і стати на захист рідної Вітчизни.

У нас один вихід – тільки Перемога. Тоді буде шанс на побудову сильної держави. Тож тут, в тилу, ті, хто не воює, має внести свій вклад у Перемогу – працею, волонтерством, підтримкою ЗСУ. Об’єднуймося!».

Галина СОРОКА, для Leopolis.news