30-04-2024 12:571062
Білоруські демократичні сили у черговий раз здивували, зокрема Валерій Ковалевський закликав відновити авіаційне та залізничне сполучення з Білоруссю, а незалежний аналітик Артем Шрайбман у статті про стратегію взаємодії Заходу з режимом лукашенка пропонує механізми зміни санкційної політики. У травні білоруси матимуть можливість проголосувати на виборах до Координаційної Ради, а інформаційний простір сколихнула заява Валерія Сахащика про ядерний удар з території Білорусі по Вільнюсу. Про ці та інші теми спецкор Західного інформаційного фронту вирішив поспілкуватися з Павлом Латушком – представником Об’єднаного перехідного кабінету, головою Народного антикризового управління – учасником виборів до Координаційної Ради /ексклюзивне інтерв’ю ІА «Західний інформаційний фронт»/
ЛУКАШЕНКО ТА ЙОГО ПОСІПАКИ – НЕ БІЛОРУСИ
- Чи правильно я розумію, що демократичні сили Білорусі змінили підхід і тактику у зв’язку із міжнародною та внутрішньополітичною ситуацією? Зокрема, йдеться про заяву Валерія Ковалевського й аналітичні матеріали, у яких допускають певні послаблення стосовно режиму, щоби забезпечити контакти білорусів із зовнішнім світом. Нагадаю, що Україна закликає ЄС заборонити транзитні перельоти через ЄС до росії та Білорусі.
- По-перше, в цьому немає нічого нового. Ми завжди вважали неправильним підхід, коли ототожнюють режим Лукашенка із білоруським народом. Режим Лукашенка та сам Лукашенко не є представниками білоруського народу, оскільки він фатально програв вибори 2020 року. Він узурпував владу й утримує її лише завдяки застосуванню сили. По-друге, необхідно дуже чітко розділяти, як на сьогодні виглядає російське та білоруське суспільство. І ми повинні бути реалістами у своїх оцінках: більшість росіян підтримує війну, і більшість росіян підтримує путіна. У білоруському суспільстві: абсолютна більшість білорусів не підтримує війну, і абсолютна більшість білорусів не підтримує лукашенка. Мої висновки ґрунтуються на соціологічних опитуваннях, які постійно проводять різні соціологічні служби на території нашої країни. І останні дані свідчать, що 66% білорусів виступає за демократичну форму правління в Білорусі. Велика частина людей не визначились. Розумію, що у тоталітарній країні проводити соціологію дуже складно, однак разом із тим ця цифра є показником. Ми завжди перманентно бачимо з вами, що 85-90 % білорусів виступають проти участі збройних сил Білорусі у війні на території України. І це ще раз підкреслює антивоєнні настрої у білоруському суспільстві. Лише 2% білорусів, і це вже впродовж багатьох років ця цифра стабільна, виступає за вхід Білорусії до складу Російської федерації. Білоруси підтримують незалежність своєї країни.
У санкційній політиці ми спостерігаємо певну підміну понять. Санкції передовсім мають бути направлені на торгові можливості, які як режиму лукашенка, так і російській федерації дають можливість продовжувати війну. Лукашенко підтримує російську федерацію економічно, промислово, постачаючи різноманітні товари, у тому числі використовуючи діри у запроваджених запобіжних заходах на користь російській федерації. Якщо ми говоримо про закриття прикордонних переходів, то це все ж таки не санкційна політика – вона б’є по суспільству, яке потерпає усередині країни від тоталітарної системи. Тобто та персона, яка здійснює злочин, яка репресує білорусів, яка давала наказ стріляти у білорусів, убивати політичних в’язнів, вона перебуває поза зоною відповідальності, а білоруський народ, який виступає проти неї, проти війни, потрапляє у якусь опосередковану форму відповідальності та закривається на кордоні.
Ми повинні зрозуміти одне: демократичні сили Білорусі – я кажу це абсолютно чітко, однозначно та відверто, виходячи із тих зустрічей, які проводжу, а вони проходять практично щодня, також і з західноєвропейськими політиками, - постійно ставлять питання про пріоритетність допомоги Україні, щоб вона могла звільнити свої території, окуповані російською федерацією. Ми ставимо головну ціль – допомогти Україні перемогти у цій жахливій війні, яку розв’язала росія за підтримки режиму лукашенка. Однак ми мусимо розуміти, що постачання зброї є пріоритетом. Посилення обороноздатності європейських партнерів є пріоритетом, перш за все прикордонних до Білорусі країн. Але всередині Білорусі головною зброєю, головною силою – є народ. І не завдяки лукашенкові, як заявляли окремі українські політики, білоруська армія не зайшла на територію України, а власне завдяки білоруському народові. Тому що ця соціологія, вона лежить на столі у лукашенка, він розуміє, що білоруси проти війни, і дати наказ збройним силам Білорусі увійти на територію України стане для нього фатальним рішенням. Для лукашенка це буде означати потрясіння в суспільстві, принаймні такі ризики дуже високі. Тому білоруси у 2022 році вийшли зупиняти потяги із російськими військовими. В Мачулищах акт пов’язаний із пошкодженням літака А-50 – це акція протесту. І сьогодні білоруси сидять у в’язницях, білоруські партизани одержали по 20 – 23 роки ув’язнення. І ми повинні у критичний момент розраховувати перш за все на людей. Тому закриття кордонів – це якби відповідь білорусам, що в підсумку ви несете відповідальність за те, що творить режим. У цьому числі і проблеми, пов’язані із візами. Зрозуміло, що Лукашенко викинув велику кількість іноземних консулів із території Білорусі, і ця проблема створена власне через Лукашенка, однак ми звертаємося до своїх партнерів із тим, щоби бути більш відкритими до білоруського суспільства, сильніше тиснути та запроваджувати санкції саме на режим Лукашенка. В цьому і полягає наша стратегія.
ЩО РОБИТИ З БІЛОРУСАМИ У ЄС
- У Литві з’явилась ініціатива щодо обмеження або анулювання дозволів на проживання для білорусів, що занадто часто відвідують свою батьківщину. Тихановська вже висловилася критично щодо згаданої ініціативи. З іншого боку, литовські спецслужби ствердили, що загрози литвинізму немає. Одночасно, демократичні сили закликають надавати більше шенгенських віз. А деякі представники білоруських демсил закликають розпочати повну блокаду сполучення з Білоруссю. Як розібратися у всіх цих хитросплетіннях інтересів і чи можна їх узгодити?
- Я не бачу тут суперечностей. Ще раз повторюю наш підхід: добиватися більш широкого розуміння у європейських партнерів, що головною силою всередині Білорусі, головною зброєю в Білорусі є білоруський народ, який займає антивоєнну, антирежимну позицію. І підтримка цих настроїв, підтримка цього білоруського суспільства у такому стані є стратегічним інтересом як самих білорусів, як нашої країни – Республіки Білорусь, демократичних сил та європейських партнерів. Ми хочемо уникнути ситуації, коли через декілька років може виникнути становище, коли білоруський солдат зі зброєю в руках буде готовий увійти на територію НАТО. Для того, щоби цього не відбулось, максимальний ресурс повинен бути направлений на підтримку демократичного суспільства. Які інструменти? Інструментів безмежна кількість. Це і незалежні ЗМІ, і комунікація, і створення внутрішнього підпільного руху і т. д. Зараз ми спостерігаємо зменшення ресурсів на підтримку незалежних ЗМІ, зменшення готовності підтримувати демократичні команди, які щодня займаються тим, щоби передавати мотивацію всередину країни. Загалом мова не про підтримку рухів усередині країни, це взагалі виключається. Виникне тоді єдиний вихід – робити те, що й роблять партнери, просто купувати зброю, будувати стіни та захищатися. А ми говоримо про те, що навіть якщо ми розглянемо цю критичну історію, коли все ж таки якась частина білоруської армії буде готова, наприклад, гіпотетично увійти на територію НАТО, а частина білоруського суспільства буде проти, то це турбулентність усередині країни вигідна усім, навіть нашим західним сусіднім країнам. Відповідно, розкол у суспільстві, з оглядну на цю тему, означає меншу ефективність в агресії, меншу можливість здійснення агресії і запобігання цьому має стати нашим сьогоднішнім завданням.
Білорусь сьогодні взагалі не є у фокусі зовнішньої політики наших партнерів, сьогодні про нас просто всі забули та намагаються навіть трохи відштовхнутися. І в цьому є стратегічна помилка. З іншого боку, ми робимо помилку, апелюючи до тези про те, що тактично вигідно сьогодні не дратувати «діда». «Давайте не дражнитимемо діда» - і до чого це призвело? У 2020 році Лукашенко придушив масові протести, він посадив тисячі, десятки тисяч людей у слідчі ізолятори та до в'язниць, віддав команду стріляти в людей. Він пішов на масові злочини проти людяності на території Білорусі. Потім він захопив цивільний літак, іноземний літак, здійснивши терористичний акт. Літак ірландської авіакомпанії з громадянами Європейського Союзу на борту, примусово посадили в аеропорту Мінська. Він розв'язав міграційну війну проти Європейського Союзу, коли штучно розпочав запрошувати нелегальних мігрантів. Звозити їх літаками, видавати їм візи і спрямовувати їх через кордони для того, щоби дестабілізувати ситуацію у країнах ЄС. Він надав територію Білорусі для агресії проти України. Потім він дозволив розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі. Ми справді готові далі погоджуватись із тактикою щодо Лукашенка «не дратувати діда», чи ми маємо стратегічно ухвалити рішення, що зміна режиму Білорусі –це завдання білоруського народу? Але це має бути відкритим завданням, у тому числі західних партнерів. Досить ховатися за рогом. Досить думати, що проблема сама щезне. Не щезне! Ця проблема тільки посилюватиметься і створюватиме загрози незалежності Білорусі і, звичайно ж, білоруському суспільству. Насамперед, це наша відповідальність. Але це в тому числі вже має негативний ефект і для всіх наших партнерів у вигляді дестабілізації ситуації на кордоні, у вигляді їхньої потреби витрачати більше економічних ресурсів, відводячи частину грошей від соціальних проєктів на проєкти, пов'язані із захистом. У цьому вже і є шкода, яку завдає Лукашенко безпеці цих країн.
Щодо дій усередині цих країн, про візову політику. Як дипломат, усвідомлюю – казав про це на зустрічі у міністерстві закордонних справ Литви – розумію владу країни, яка приймає рішення у такий складний період подій, що відбуваються в центрі східної частини Європи Вони повинні піклуватися про національну безпеку своїх країн. І це логічно і зрозуміло. Але, ще раз кажу, треба тут шукати ту форму розуміння та компромісу, щоб одночасно не відвернути білоруське суспільство. Тому що хто матиме від цього зиск? Лише росія. Адже спроба зіштовхнути лобами білорусів і литовців, так звана теорія литвинізму, вона відповідає інтересам тільки росії та режиму лукашенка. І я почув це розуміння у міністерстві закордонних справ Литви. Там є розуміння, тому тут потрібно, ну справді, намагатися зважувати все, розуміючи важливість насамперед забезпечення національних інтересів, безпеки держав, але шукати способи як і підтримувати білоруське суспільство. Споглядаючи на ці проблеми, я не хочу драматизувати ситуацію. Все таки, понад 65 тисяч білорусів проживає в Литві, і вони розраховують та сподіваються, що зможуть далі безпечно перебувати на території цієї країни.
КОЛИ МОЖЛИВИЙ НАПАД НА ОДНУ ІЗ КРАЇН НАТО?
- Ви сказали, що є загроза білоруського солдата, який може атакувати країни НАТО. Ви опосередковано підтвердили тезу Сахащика про можливий удар з території Білорусі ядерною зброєю по одній із країн Балтії. Заяву Сахащика широко обговорювали у білоруських ЗМІ (у тому числі режимних). Зовні подібні заяви нагадують намаганням привернути до себе увагу, нагадати про себе і про Білорусь…
- Перше, я ніколи не підтверджував і не готовий стверджувати про будь-яку можливість ядерного удару по території однієї з держав НАТО. Я виключаю такий сценарій. І я тут не згоден із паном Сахащиком - сказав йому про це відверто.
Друге, ми справді маємо інсайди, які говорять досить чітко й однозначно про військове планування. І це військове планування здійснювалося лише на рівні секретаріату рад безпеки Білорусі та росії, генеральних штабів збройних сил Білорусі та росії. Його розглядали як один зі сценаріїв можливої агресії на території однієї з балтійських країн, у цьому випадку Литви. І такий сценарій, з погляду військового планування, я переконаний, що він написаний. Питання полягає в тому, чи реальний він сьогодні? Ні. Чи реальний він завтра? Так. Умовно завтра. Реалізація цього сценарію можлива тільки в тому випадку, коли на території Білорусі перебуватимуть російські збройні сили в достатній для цього сценарію кількості. Лукашенко ніколи не піде на самостійні дії проти НАТО. Цей сценарій може передбачати дестабілізацію ситуації на кордоні однієї із країн-членів Європейського Союзу, членів НАТО, для того, щоби знову ресурс, який НАТО та Європейський Союз – і ми цього хочемо – має спрямовувати на підтримку України, витрачали на свою безпеку. Але для того, щоби подібний сценарій ніколи не став реальністю, необхідно інформувати наших партнерів, щоби вони вибудовували таку систему безпеки. Ну, і ми розуміємо, що це не залежить від нашої риторики, від наших закликів, звичайно ж, це може бути один невеликий сигнал. Кожна країна усвідомлює, яка ситуація сьогодні складається в Європі в контексті того, що робить росія за підтримки Лукашенка. Але якщо ви вибудовуєте систему оборони достатньо сильну та потужну, то й реалізація цього сценарію, розписаного на картах, буде малоймовірною чи практично нереальною. Якщо будуть додаткові війська НАТО на території цих країн, отже це взагалі абсолютно виключений сценарій. Це є головною метою, бо я, як білорус, не хочу собі уявляти історію входження збройних сил Білорусі, навіть які просто супроводжуватимуть другим ешелоном російські збройні сили, у якомусь акті агресії проти країни-сусідки. Я не хочу цього допустити, тому цей інформаційний посил саме в тому числі на це і спрямую, щоби цього ніколи не сталося – це головна теза.
Щодо реакції на Заході, була вона чи ні. Звичайно, була. У травні та червні цього року на території Литви в районі Сувальського коридору відбудуться спільні навчання збройних сил Польщі, Литви та Німеччини зі сценарієм відображення потенційного удару. І погодьтеся, це навчання відбувається не тому, що Латушко чи Сахащик зробив цю заяву. Відповідно, збройні сили цих країн та служби, які відповідають за безпеку країн, мають також якусь інформацію, аналітику, аналіз, на основі якого вони обробляють сценарій відбиття гіпотетичного удару в напрямку однієї з країн Балтії. Тому я не думаю, що це не має сенсу і не було реакції. Реакція є, як ми бачимо.
БЛОКУВАННЯ КОРДОНУ – ЯК СПОСІБ ТИСКУ НА ЛУКАШЕНКА
- У польській пресі з’явилася публікація, що Україна була зацікавлена у знятті керівниці «Белсату» пані Рамашевської. Ви сказали, що білоруські ЗМІ потребують додаткового фінансування. Відбулася зустріч президента Польщі Анджея Дуди з Анжелікою Борис – очільницею Спілки поляків Білорусі. Вона поінформувала, що відвідала Анджея Пачобута (понад 3 роки в ув’язненні у Білорусі). Чи можна говорити про консультації або зміни політики Варшави щодо Мінська? Невже Україна має такий великий вплив на Польщу, що здатна змінювати шефа телекомпанії?
- Мене просили коментувати вже цю інформацію, вкидання, що нібито Україна вплинула на зміну керівництва «Белсату». Мій коментар був однозначним, чітким та зрозумілим: не вірю, це фейк, це абсолютно вигадана, брехлива історія. Не уявляю собі, як дипломат, все таки маю ще певні двосторонні відносини, щоб Україна взагалі могла обговорювати таке питання з урядом чи з керівництвом Польщі. Так що це просто вигадана історія для того, щоби кинути щось, що може створити негативне сприйняття у відносинах між Києвом, Варшавою та білоруськими демократичними силами. Тому я це відкидаю – можемо пройти повз і забути цю історію.
Щодо зустрічі з Анджеєм Пачобутом. Думаю, що потрібно розглядати базовий сценарій: Лукашенко вирішив продемонструвати через зустріч Анжеліки Борис із Анджеєм Пачобутом – він живий і певною мірою відносно здоровий. Ми знаємо, що в нього серйозні проблеми зі серцем. Можливо, ця зустріч могла бути використана для того, щоби сигналізувати, що завжди можна скористатися правом написати помилування. Але знову ж таки, ми знаємо, я опублікував авторську статтю в Газеті Виборчій. У ній наведено цитату з листа Анджея Пачобута. Він каже, що не припускає сценарію про помилування. Якщо він навіть напише подібний лист, я завжди підтримуватиму подібні рішення політично ув'язнених, бо головне для нас – їхнє життя і здоров'я. Але ця людина вже сьогодні проявила геройський вчинок. Він фактично дає нам усім сигнал, що життя і свобода для країни важливіша, ніж свобода для однієї людини. І він цим дає посил, зокрема й політикам, що, можливо, треба боротися за свободу всіх, борючись за волю одного. Чи готові ми відповісти на це запитання чесно? Один за всіх і всі за одного. Тобто через звільнення одного він нам каже: ви не вирішите глобальних проблем – свободи для всієї країни. Ще раз кажу, я підтримую рішення кожного політичного в'язня. Вважаю, що Анджей Пачобут – кажу це просто як людина, не як дипломат – це герой білоруського та польського народу. Тому що він поставив свою свободу нижче, ніж свободу країни. Він дає нам усім дуже сильний меседж потрібно ухвалювати рішення, треба йти на принципи. Він іде на принципи, і ми маємо йти на принципи – ми всі: білоруси та політики, які мають інструменти використовувати ці принципи. І тому я пропоную і пропонував давно – ми ще 2021 року у Бобровниках-Берестовиці проводили акції блокади транзиту товарів через Білорусь – настав час блокади постачання товарів до Білорусі в контексті звільнення політичних в'язнів. Але ніхто ніколи не пішов на закриття залізничних пунктів пропуску. Я вважаю, що це той інструмент, який можна використовувати. Загроза його використання з'явилася минулого року вперше, коли «вагнерівці» опинилися на території Білорусі. І тоді було спільне рішення міністрів внутрішніх справ Польщі, Литви, Латвії, Естонії про те, що якщо проблема «вагнерівців» посилюватиметься, прикордонні переходи заблокують. Тему використання такого інструменту, як закриття залізниці, вперше порушили влітку минулого року, коли група «вагнера» з’явилася на території Білорусі. Я проводив тоді переговори з міністром внутрішніх справ Польщі, заступником внутрішніх справ Латвії. А Офіс Тихановської, наскільки я знаю, - з міністром внутрішніх справ Литви. І тоді Лукашенкові виставили ультиматум: якщо він не припинить наплив «вагнерівців», якщо провокуватиме ситуацію, то кордон закриють. На жаль, обрали підхід закриття пунктів пропуску для людей. Це, до речі, було в контексті міграційної війни, яку розпочав Лукашенко. Ми ж завжди відстоювали під час усіх цих зустрічей: можна ходити на акції, а можна вести переговори, сидячи в кабінеті у чиновника, який здатний нехай не ухвалити рішення, але виробити це рішення і запропонувати уряду, щоби його ухвалили. Ми про цей підхід постійно казали: вдарити треба саме по залізничному транзитному сполученню. Тоді до цієї історії долучається не з власної ініціативи, але потенційно може включитися Китай, який має величезний торговельний оборот із Європейським Союзом. Це сотні мільярдів євро. Ці переговори та ці бесіди демонструють таке, що наші партнери розглядають можливість реалізації такого підходу у двох аспектах. Перший – це завдає певні економічні збитки країнам, умовно кажучи, великим країнам, великим економікам Європейського Союзу, і тут вони, звичайно ж, не вітатимуть подібне рішення. Другий інструмент, який є ключовим, що це радше крайній захід, який можна застосувати до режиму Лукашенка. Моя позиція така: краще зробити це сьогодні та домагатися через цей інструмент звільнення політичних ув'язнених і навіть обмеження торгівлі на користь Російської федерації, коли йде війна, ніж чекати на застосування цього інструменту тоді, коли відбудуться чергові негативні події. Ми завжди, на жаль, чекали від партнерів рішень, і вони запізнювалися. А бити по хвостах має мінімальний ефект. Тому я отримав ту відповідь, яку я вам тільки що надав. Ось такі два аспекти на сьогодні. Водночас, я вчергове публічно та не публічно цю тему порушував і у Брюсселі, й у Вільнюсі, й у Варшаві – на всіх зустрічах, де є можливість, я цю тему порушую як інструмент потужного тиску на режим.
ВИБОРИ ДО КР – ТАЙМІНГ НЕ ВИКОНАНО
- Щодо виборів до Координаційної Ради: коли доцільніше їх проводити: у червні чи травні?
- Це вже не тема переговорів. Ми вже зробили заяву щодо участі у виборах. Я, як Павло Латушко, представлятиму у виборах команду Латушка та Рух «За свободу», який очолює Юрій Губаревіч. Ми йдемо на вибори до Координаційної Ради в той термін, який вона встановила. Так, ми вважаємо, що правильніше було би це зробити у дні, коли відбуватимуться спільні європейські вибори до Європейського парламенту – 6 -8 червня. Але Координаційна Рада призначила дату на 25-27 травня. Ми виходимо з цієї дати.
- Щодо технічних питань, які вирішуватиме Координаційна Рада. Перше – прозорість організації. Друге – чи варто допускати до участі всіх охочих. Та чи достатньо довіри до самого органу, що організовує вибори? Адже лунають зауваження щодо організаційних моментів. Як ви бачите цей процес голосування обраних із технічного погляду?
- Ну, ви ставите запитання, мабуть, не за тією адресою. Тому що я не відповідаю за організацію виборів – а буду їх учасником. А ви ставите питання, як до організатора.
- Тобто на все, що вам запропонують організатори, ви погоджується? А чи ви припускаєте, що може бути ситуація, коли організатори виявляться не до кінця відповідальними або недоброчесними чи прозорими в організації виборів?
- Іще раз кажу – я не є організатором виборів. Наша команда вирішила брати участь у виборах. Впливати на організацію виборів – це було би неправильно навіть із погляду демократичних правил. Щодо того, кого зареєструють чи не зареєструють, то нема предмету для дискусій – ми не знаємо про такі приклади. Пропоную дочекатися. Якщо когось не зареєструють, ось тоді й будемо оцінювати. І тут уже моє право буде, як політика, висловити свою думку. Щодо прозорості, так, на жаль, вибори не підготовлені відповідно до того таймінгу, необхідного для організації таких заходів. Це найголовніша проблема, пов'язана з організацією цих виборів. Відмова від участі у виборах фактично дає право сформувати Координаційну Раду тим силам, які братимуть участь у виборах. А після бійки, як то кажуть, кулаками не махають. Тож ми виходимо з того – не зважаючи на те, що таймінг порушено, не зважаючи на те, що є дуже багато організаційних питань – правильніше брати участь у демократичній процедурі. Ми наполягали та виходили завжди з позицій публічно про те, що вибори мають бути прямі, що вони мають бути саме виборами, не делегуванням і не призначенням. І це правило базове, яке дотримано. Щоби були вибори чесними, прозорими, ну, я просто як людина, як білорус, сподіваюся, що у демократичних силах не знайдеться тих осіб чи структур, які сьогодні займуться фальсифікацією виборів. Бо це була б уже повна катастрофа для всього демократичного руху. Але для того, щоби ми були впевнені, що фальсифікацій не відбувається, важливо, звичайно, щоби були спостерігачі – як у Центральній виборчій комісії, так і щодо платформи, яка відповідатиме за процедуру голосування.
Щодо явки. Так, ми, перш за все, агітуватимемо не за себе, а ми агітуватимемо за те, щоби люди прийшли і проголосували, скажімо, використали інтернет-платформу і проголосували. Нам дуже важливо сьогодні, через три з половиною років нашої боротьби, обрати представницький орган білорусів. Цей представницький орган – це перша наша спроба з 90-их років обрати своїх представників. Цей орган необхідний для того, щоби нічого не вирішувалося за нас, без нас нашими партнерами. Це для того, щоби наш голос був сильнішим до наших партнерів. І цей орган буде потрібний на період транзиту влади у Білорусі. У тій чи іншій формі він точно буде необхідний, тому що його буде обрано. Явки мінімальної немає практично у жодній європейській країні, у багатьох європейських демократій на парламентських виборах немає мінімального порога. Звичайно, важливо, щоби прийшло багато виборців, тоді й орган матиме велику силу: більше представництво, більшу вагу, більше значення для вирішення тих проблем, що стоять сьогодні перед білорусами. Але для нас будуть важливими і незалежність, солідарність, відповідальність. Це і тиск на режим лукашенка, це допомога діаспорі, це стратегія зовнішньої політики, і це – майбутнє.
ПОСИЛЕННЯ КР – ТАЄМНИЙ ПЛАН З УСУНЕННЯ ТИХАНОВСЬКОЇ?
- Чи не буде так, що Координаційна Рада (протопарламент) стане органом, який, скажімо так, отримає більше легітимності, ніж Світлана Тихановська. Люди, які будуть у керівництві цього органу, будуть єдиними, кого обрали у демократичний спосіб. А якщо роль КР буде посилюватися і вона впливатиме на формування Кабінету, чи не призведе це до зменшення ролі Світлани Тихановської, як безперечної та єдиної лідерки? Можливо, це таємний план з усунення Тихановської?
- За таємні плани інших не відповідатиму. У нас є чітка прозора публічна позиція, яку я озвучував не в одному інтерв’ю, а також на останній конференції Білоруської діаспори у Празі, 24 березня. Ми виступаємо за збереження інституцій, створених демократичними силами за цей час. Перша – президент-елект, яка здобула найбільшу кількість голосів у підтримці на виборах 2020 року – Світлана Тихановська. Друга – Об'єднаний перехідний кабінет як виконавчий орган демократичних сили Білорусі. Третя – Координаційна рада як представницький орган демократичних сил Білорусі, демократичної частини білоруського суспільства. Ми виступаємо за інституціалізацію і зміцнення цих інститутів. Це унікальна ситуація у демократичному русі пострадянських країн, у тому числі, на жаль, які перебувають в еміграції. Таких прикладів не було і немає. І зруйнувати це було би катастрофою. Тому ми виступаємо за зміцнення. Ми сьогодні маємо також величезну кількість незалежних ЗМІ. На жаль, вони змушені працювали за межами. Ми маємо сотні неурядових організацій, які інтегрувалися за кордон, але ми маємо великий громадянський сектор. У нас є інститути, політичні, цивільні, такі як той самий Офіс Тихановської, Народне антикризове управління, Кіберпартизани, БелПол, БайПол, Робочий Рух і, не ображаючи нікого, багато-багато інших. Ми маємо свої представництва за кордоном. Понад 20 народних посольств. Ми маємо представництва Кабінету. І навіть до цього всього є ще й опозиція, яка не погодиться з тим, про що говорю зараз я.
- Тобто до КР зможе потрапити умовна «демократична опозиція демократичних сил»?
- Звичайно, відповідно до процедур можна сформувати свій виборчий блок і піти на ці вибори. Десять людей просто везли один гендерний код.
Звичайно, можна скільки завгодно критикувати, казати, що це погано організовано, не зроблено. Але, на мою думку, завжди можна критикувати все, що завгодно. Просто треба брати та робити. Наше завдання – посилювати ці інститути та щоби у нас було більше можливостей вирішувати ті проблеми та виклики, що стоять перед Білоруською державою, збереження нашої незалежності, відстоювання інтересів білорусів і в тому числі білоруської діаспори. Нічого не повинно вирішуватись за нас і без нас. Ми маємо в нашій історії приклади, коли наші партнери розпочинали над головою демократичних сил вести переговори з режимом і домовлятися. Координаційна Рада покликана до того, щоби, вибачте, стати між цим і не дозволити це зробити.
Спілкувався Євгеній Білоножко, журналіст ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі і країнах ЄС