Нещодавно Олег Лернер зайняв посаду заступника директора комунального підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр підготовки населення до національного спротиву «Захист Львівщини». Про перші кроки діяльності цього КП ви можете прочитати тут. А сьогодні ми поспілкувались з новопризначеним заступником керівника. Він — професійний військовий, захищав нас на території Харківської, Донецької, Луганської та Сумської областей. У червні 2024 року вийшов на пенсію і тепер прагне застосувати свій досвід у підготовці цивільних до Національного спротиву.

Розкажіть, будь ласка, про свій військовий досвід, коли він розпочався?

Ще в студентські часи я закінчив технікум, отримав розподілення і пішов служити до армії. Це була строкова служба, ще у радянські часи. Проходив її на танковому заводі у Німеччині впродовж двох років. А після завершення працював за спеціальністю, я залізничник. Був черговим на станції Львів, в управлінні залізниці працював у проектно-вишукувальному інституті, але згодом знову повернувся до армії. У 1993 році доєднався до Національної гвардії України, у батальйон спеціального призначення. Я займався боксом, мав гарну фізичну підготовку, та й за іншими вимогами теж підійшов.

Як далі просувалась ваша кар'єра військового?

До 1997 був прапорщиком, а далі став офіцером, адже на той час вже отримав заочно вищу освіту у Львівській політехніці. Мене призначили командиром взводу спеціального призначення і присвоїли звання молодшого лейтенанта. Так від молодшого лейтенанта до підполковника я служив на різних посадах. Від початку АТО у 2014, регулярно їздив на Схід у відрядження. У 2015 році виконував бойові завдання у Слов'янську, Попасній, Дебальцево. Далі був у Луганській області — це вже у 2017 році.

У 2020 році почав працювати у Головному управлінні Національної гвардії, звідти мене направили в штаб ООС (Операції Об'єднаних сил) у Часів Яр.

Наприкінці 2021-го року я завершив свою службу, у Києві, в головному управлінні Національної гвардії, звільнений в запас.

Які плани були після виходу на пенсію, мабуть, хотіли відпочити після служби?

Так, думав як класно, нарешті відпочину і буду більше часу з сім'єю. Планували з дружиною навесні 2022-го полетіти за кордон, бо за час роботи військовим ніколи не вдавалось. Хотіли до моря, в Єгипет. А ще дуже хотів зайнятися собою, бо усе життя займався лише спортом і військовою справою. Планував спробувати якусь нову для себе справу, тому пішов на курси IT. Успішно їх завершив, але до практики не перейшов. 24 лютого 2022 року мені вже було не цікаво рости над собою, я розумів, що треба повертатись до війська, там я буду корисним.

Ви повернулись до Національної Гвардії?

Ні, став сотником добровольчого формування Галицького району міста Львова. Ми патрулювали місто, допомагали поліції, охороняли особливо важливі об'єкти.

Колеги-військові сміялися, ніби я знову став командиром роти, бо так вийшло, що тепер моя посада була нижчого рангу, ніж раніше. Але це зовсім неважливо, я хотів бути корисним і знав, що можу поділитись своїм досвідом.

Співпрацював із львівською бригадою територіальної оборони, ми разом їздили на навчання на полігоні. Далі став начальником групи по роботі з добровольчими формуваннями. На жаль, з часом дуже погіршувався стан здоров'я і я був вимушений звільнятися.

Та все ж військова справа знову з вами. Чому вирішили долучитись до команди “Захисту Львівщини”?

Бо більше нічого не вмію і не знаю, — сміється Олег. — Насправді, я давно знав Ярослава Мандрука (в.о. керівника “Захист Львівщини” - ред.) і після мого звільнення він запропонував працювати у комунальному підприємстві, бо це той керунок у якому я маю багато досвіду. Тут моє завдання — шукати хороших інструкторів, зробити навчання для цивільних цікавим, бо життя наше таке, що треба завжди бути готовим до спротиву. Буду тримати правильний курс у підготовці з погляду військового, адже важлива якість і простота водночас. З навчання людина має вийти з чимось новим, нехай це буде початковий рівень, але ґрунтовний. Якщо це автомат, то треба спочатку зрозуміти з якої сторони він стріляє і як не нашкодити собі та іншим. А далі — складніші речі.

На жаль, наш ворог привчає дітей любити військову справу з садочку. Це неправильно, тому щоб вистояти, ми маємо чинити сильний спротив. Наші дітки у садочку мають гратися і малювати. А усі дорослі повинні вміти надавати домедичну допомогу, користуватись зброєю, поводитись з вибухонебезпечними предметам. Це все може врятувати життя.

Розмовляв Маркіян Войтович, Leopolis.news