«Акторство – це ремесло без стелі»: історія театру «Лава», який створили студенти зі Львова

Колектив театру «Лава» об’єднує 18 учасників, кожен із яких виконує свою важливу роль – акторство, режисура, робота з реквізитами, костюмами, світлом, музикою, співом, танцем та рухом. До нього входять студенти Львівського національного університету, працівники театру Лесі та викладачі акторського курсу.

Процес створення власного театру тривав близько пів року. У ньому була задіяна значна частина колективу, адже довелося пройти шлях від формування громадської організації до повноцінного ребрендингу в соціальних мережах. Вони формували цілі, ідеї, місію та візію. Це була складна, але важлива робота, яка заклала фундамент для подальшого розвитку.

Офіційно про створення театру «Лава» учасники оголосили на початку 2025 року. Їхньою метою було не лише об’єднати однодумців, а й змінити підхід до театральної роботи: співпрацювати з різними митцями, налагоджувати зв’язки з театрами та відкривати нові можливості для самовираження. Саме ця ідея стала основою для народження «Лави» – театру, який живе пошуком, експериментом і свободою творчості.

«Лава» – це коло однодумців, що прагнуть творити сучасний живий український театр, гострий, пульсуючий, який в стані зважати на контекст сьогодення, пропрацьовувати колективні та індивідуальні травми, говорити про вічне крізь призму власного досвіду. Приставка «лабораторний» дозволяє нам створити середовище, в якому є місце пробам, помилкам, реалізації амбіцій, втіленню не лише режисерського чи викладацького бачення, але й студентського, акторського й індивідуального. Для нас важливо залишатись, наразі, в просторі «лабораторії», де центральне місце займає пошук і процес, а не кінцевий результат. Є декілька речей, якими ми керуємось в своїй діяльності. Серед них – повага один до одного та здоровий мистецькій егоїзм», – розповідає співзасновник і актор театру «Лава» Олександр Петрина.

«Я ціную наш театр за певну «іншість» від того, що диктує зараз український театр. Відчуваю, що в нас є сила голосу, певного протесту. Для нас важлива тема, яку ми підіймає і суспільство у цій темі.  Наша філософія – це власне створення діалогу на рівних і прагнення йти в ногу з тим, що нас оточує, бути почутими і давати можливість іншим бути в тій ж позиції. Щодо назви, то вона зʼявилась випадково, але швидко це слово набуло для нас значення. Лава - як лава, на яку можна сісти, але завше на ній присутній дискомфорт та незручність. А це одні з характеристики нашого театру – не створювати комфортність перебування, а створювати територію для запитань та підняття незручних тем», – ділиться співзасновниця і акторка театру «Лава» Яна Колодійчук.

Повноцінний процес створення вистави зазвичай займає 2-3 місяці. Спочатку учасники театру вибирають матеріали, досліджують теми, обирають методологію роботи, ділять текст на шматки. Згодом визначаються із сценографією, реквізитами, костюмами. А в періоди випуску вистави протягом двох тижнів в театрі триває «зелений коридор». Саме тоді вони активно займаються лише премʼєрою, відкладаючи все інше в сторону. Учасники кажуть, нова вистава – це завжди щось захопливе та цікаве, адже ніхто ще не знає, що народиться на сцені. 

«Наш театр відрізняється ціннісною складовою і свіжістю в поглядах, в бажанні творити. Нам важливо, щоб актори розуміли й погоджувались з ідеями, які просуває вистава. А також, щоб самі ідеї були в контексті нашого часу. Нам важлива якісна кооперація між актором та режисером, адже ми не поділяємо думки, що актор – лише виконавець. Акторство – це ремесло, це професія, в якій немає стелі новим здобуткам і навичкам. Завжди можна ліпше, краще, досконаліше» – зазначає співзасновниця і акторка театру «Лава» Ольга Федина.

У 2024 році студенти театру «Лава» провели понад 25 подій, що стало справжнім випробуванням і водночас натхненням для колективу. Серед прем’єр були три масштабні постановки: «Псяча Буд(д)а», «Добра людина із Сичуані» та «ВЕРТЕП. Ніч перед світанком» – кожна з них особлива, емоційно насичена й глибока за змістом.

В своїй діяльності театр  підіймає  політичні теми, теми гуманності та людських проблем, кордонів та любові. Актори зізнаються, що не прагнуть зосереджуватися лише на одній із них. Їхні вистави завжди багатошарові, адже учасники театру черпають натхнення з матеріалу, з яким працюють, з реальності, у якій живуть, і з власного внутрішнього світу – різного, унікального, багатогранного. Їм важливо знайти спільну мову з глядачем, щоразу створюючи для нього новий простір для роздумів, емоцій і відкриттів.

«Всі вистави для мене особливі, незалежно від того, беру я в них участь, чи ні. Якщо я не дотичний як актор до проєкту, то в мене є опція займатись її просуванням. Наразі, найбільше до  вподоби наша крайня робота - «ВЕРТЕП. Ніч перед світанком». Ця робота для мене не має часових меж. Ми говоримо з глядачем про прихід чуда навіть в найтемніші часи, в яких ми перебуваємо вже багато років. Мені імпонує естетика роботи, драматизм, кількість докладених зусиль в роботі з костюмами та реквізитом, і те,  скільки паралелей я можу провести із сучасністю. Хочеться сказати і про інші роботи – «Добру людину із Сичуані» за Бертольтом Брехтом, «Псячу буду» за поезіями угруповання «Бу-ба-бу», «Слово про похід Ігорів». В них ми розкриваємо актуальні проблеми сьогодення, переосмислюємо те, ким ми є, в якому світі живемо, з якими викликами та питаннями зіштовхуюємось», – розповідає Олександр Петрина.

За чотири роки спільного навчання актори театру «Лава» напрацювали власні традиції – маленькі ритуали, які зміцнюють їхній колектив і створюють особливу атмосферу єдності. Вони не лише працюють разом, а й підтримують одне одного у всьому: від колективних привітань до спільного миття підлоги перед тренінгами, що, як вони самі зізнаються, допомагає налаштуватися на роботу та відчути згуртованість.

«Найбанальніше – вітаємо одне одного з днем народження, але не просто вітаємо. Ми складаємо персональну пісеньку, даруємо сувенірні подарунки від курсу і носимо цілий день значки із фотографією цією людиною. Маємо також традицію «капусти» – спільних обіймів. Перед початком кожної вистави збираємось у коло, тримаємось за руки, наш майстер говорить невелику промову і ми торкаємось до сцени наостанок, щоб вона «віддала нам трохи своєї енергії», – розповідає Ольга Федина. 

Також варто зазначити, що у театрі «Лава» присутня благодійна ланка. Це не просто додаткова активність, це важливий аспект їхньої роботи, який органічно переплітається з творчістю. 

«Театр не може бути відірваним від реальності. Ми маємо можливість стояти на сцені тільки завдяки тому, що хтось тримає фронт. Треба про це пам'ятати, інакше фронт прийде до нас», – каже Ольга Федина .

Так, студенти-актори активно займаються благодійними ініціативами. Вони підсилювали збір для бригади львівського режисер та актора Олексія Кравчука, театрального критика Олексія Палянички, друзів з Тернополя. Ще на початку третього курсу допомагали зі збором для однокурсника Адама Лінчака, який загинув пів року тому. Також збирали кошти на потреби 13 бригади НГУ, де несе службу режисер Максим Мацегорін тощо.

Важливим аспектом є те, що їхня діяльність спрямована не лише на допомогу колегам, але й на єднання театральної спільноти навколо цінних ініціатив. Вони прагнуть бути активними в процесах благодійності, хоча й визнають, що не завжди вдається зібрати великі суми через обмежений ресурс їхньої аудиторії – здебільшого студентів. 

«З початку повномасштабного вторгнення був період, коли львівські театри функціонували як шелтери для людей з різних куточків країни, а надалі в житті театру зʼявились благодійні події, як Гомін в театрі Лесі, актуальні збори для потреб військових, і вистави, які говорять про військових, волонтерів, життя переселенців та людей, які живуть на окупованих територіях. Ми також намагаємось впроваджувати у своїй роботі благодійну діяльність. В нас зʼявився формат благодійних квартирників, в рамках яких ми можемо відкрити збір, або підтримати збір когось з наших колег. Сучасний театр має брати до уваги реальність, яка нас оточує, і реагувати тим чином, яким може, хоче, прагне», – зазначає співзасновник театру Олександр Петрина.

Наразі актори працюють над постановкою «Sex education» про дорослішання дівчат та сексуальну освіту, режисеркою якої стала Ніна Захоженко. На початку літа учасники «Лави» випустять дипломну роботу за мотивами роману «Маус» Арта Шпіґельмана. Також в планах – гастролі у різні міста України та закордонні фестивалі.

Актори кажуть, ця сфера вимагає багато зусиль та терпіння. Але завжди можна спробувати, головне – слухати себе, свої бажання та не боятись змін.

«Якщо ви думаєте, що це легка робота – вам не варто йти. Якщо ви думаєте, що виграти можна на таланті – вам не варто йти. Якщо ви думаєте, що акторство це тільки навчитись акторської гри – вам не варто йти. Це плідна та вибаглива професія, де потрібно гартувати не тільки тіло, а й своє серце. Але якщо ваше серце прагне, а голова раціонально розуміє, що ви готові віддавати себе днями та ночами – лупайте цю скалу! Акторська  подорож – найцікавіше, що трапилось в моєму житті», – підсумовує співзасновниця і акторка театру «Лава» Яна Колодійчук.

Олена Чепіль, для Leopolis.news

Автори фото: Надія Ротман, Таїсія Малахова, Євген Василів, knyazkitty