Як відомо, Служба безпеки України та Державне Бюро Розслідувань ще 20 січня затримали двох генералів і полковника, яким інкримінують, що вони «не забезпечили належний захист Харківщини під час наступу ворога у травні 2024 року». Ця стаття не про стадії кримінального провадження і не про те, що кажуть обвинувачені у свій захист (перший блог). Вона про те, що ця справа вкотре висвітила проблему відсутності повноцінної військової юстиції в Україні. На одинадцятому році війни.

То що там зі справою генералів?

«Цивільна криміналізація дій командування у бойових операціях дає жахливий сигнал військовим про нерішучість на полі бою, яка веде до самознищення», — цими словами генерал-лейтенант США у відставці Бена Ходжеса завершувалася попередня стаття.

Та ця фраза не завадила слідчим Державного Бюро Розслідувань отримати висновок у експерта київського НДІСЕ. Останній, не перебуваючи жодного дня на військовій службі, швидко заочно опанував тактичний і оперативний рівень управління військами і звісно видав «на гора» потрібний обвинуваченню документ «про неналежний захист Харківщини».

Саме цей документ не тільки ліг в основу обвинувачення, а і перетворив двох генералів і полковника на злісних злочинців, які можуть ухилятися від слідства, тому їх слід тримати у СІЗО. Хоча всі офіцери у виступах доводили, що готові далі нести службу на передовій в останньому окопі.

Станом на сьогодні Феміда у апеляції змінила запобіжний захід генерал-лейтенанту Артуру Горбенку на домашній арешт. Полковник Лапін і надалі залишився за гратами, а генерал-майору Юрію Галушкіну після виходу СІЗО вручили другу підозру за якою повернули назад до ізолятора.

Та ці, найбільш підсвічені випадки є зовсім непоодинокі. До серії не менш резонансних належить провадження котре відкрито проти керівника командира авіації НГУ Руслана Розенберга. Де представники Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва спецпрокуратури у сфері оборони Південного регіону попри експертизи МВС, висновки ревізій, опираючись на експертизу приватного експерта вважають бойового льотчика винним у розтраті на 12 млн.грн.

А загалом у нас тисячі подібних справ, менш підсвічених у медіа.

Де головна проблема?

Вона не лише в телефонному праві. Хоч у випадку «справи генералів» цей фактор становить понад 50%. Головний чинник — відсутність військової юстиції.

Повна ліквідація військових судів у 2010 році, спроби реформування військових прокуратур у 2012-му та повторно у 2019-му призвели до незворотних наслідків.

У двічі реформованих і перейменованих спеціалізованих прокуратурах у сфері оборони прокурорський нагляд здійснюється переважно цивільними особами. Серед слідчих ДБР, за якими законом визначена підслідність військових кримінальних правопорушень, відсоток тих, хто має бодай якісь військові знання і підготовку, ще нижчий, ніж серед їхніх процесуальних керівників. Ситуація з адвокатами ще гірша. Бо повністю відсутній спеціалізований інститут, що надає військовослужбовцям безоплатну правничу допомогу.

Ілюстрація до системи військової юстиції в США

До того ж, далеко не всі адвокати мають доступ до секретної інформації та державної таємниці.

Інститут військового омбудсмена, на жаль, схоже, не має наміру вибудовувати цей напрям у структурі Міністерства юстиції, яке відповідає і за вимоги до адвокатів, і за систему безоплатної правової допомоги.

Профілактика, превенція і загалом військовий правопорядок — це завдання системи військової юстиції, яку слід було створювати наново ще до початку повномасштабного вторгнення.

Тим часом кримінальні правопорушення у військовому середовищі нині сягають майже третини всіх зареєстрованих злочинів. Їх розслідують і здійснюють прокурорський нагляд службові особи, які здебільшого не мають військових знань та підготовки. Вони не відрізнять завдання роти в обороні від завдання полку в наступі. Саме в цьому криється проблема і у «справі генералів» також.

Ілюстрація до десятків тисяч кримінальних проваджень

Із зареєстрованих більше 30 тисяч військових кримінальних правопорушень лише у 6% випадків повідомлено про підозру, лише у 5% обвинувальні акти спрямовані до суду.

А тим часом вироки військовослужбовцям іменем України виносять суди загальної юрисдикції. Без жодного спеціалізованого судді в першій інстанції та апеляції і без палати на рівні Верховного Суду. Це вкрай віддаляє правосуддя від військовослужбовців та не сприяє належному захисту їх законних прав та інтересів.

Зайве і тут акцентувати, що на одинадцятому році війни це необхідно змінювати.

Автори: Ганущин Олександр, офіцер Сил ТрО ЗСУ у 2022-2024 роках,

Ігор Лопушанський, адвокатське обʼєднання «Форсеті»