logo
08/06
07/06
31/05
30/05
28/05
27/05
22/05
20/05
17/05
15/05
14/05
08/05
26/04
... 4
6 ...

Цинкова війна завершилась, але солдати залишилися?

02-12-2019 16:027505

Цинкова війна завершилась, але солдати залишилися?
Фото: plus.lviv.ua

Якщо пригадуєте, нещодавно поряд зі Львовом відгуділа справжня війна: група людей, яких раніше вже помічали в інших протестах, підбурювала місцеве населення із закликами будь-якою ціною не пускати у Винники новий бізнес – завод з обробки металів гарячим цинком – Цинковню Львів.

Спочатку їм це вдавалося і навіть непогано: місцеві мешканці, остерігаючись екологічної катастрофи і шкоди для власного здоров'я, були готові писати петиції, блокувати будівництво та навіть перекривати дороги. І не дивно, обурення людей цілком можна зрозуміти, адже кому потрібна отрута під вікнами? Протест ріс і набував нових, усе більших обсягів...

Але близько місяця потому в інфопростір включилася пресслужба забудовника Цинковні, компанії «Екран». Послідовно, «по поличках» колеги розклали та контраргументували всі закиди на свою адресу. Цинковня шкідлива? Нате вам висновок державної експертизи про повну відповідність об'єкта найвищим екологічним (у тому числі міжнародним) нормам. Що? Будівництво тепер незаконне? Будь ласка, усі документи та дозволи є, ба більше, їх можна переглянути на офіційних сайтах держструктур та міністерств, вони є в безкоштовному доступі. Цинк шкідливий для здоров'я? Ось вам підручник з хімії, який вказує, що при нагріванні лише для нанесення антикорозійного покриття (що й робитиме майбутній завод) цинк не виділяє жодних шкідливих речовин, які потрапляли б у довкілля. Небезпечні викиди в ґрунт? Щось нове, але і на це є документальна відповідь – перегляньте заміри незалежної експертизи та технологічні документи, які показують, що це виробництво не потребує викидати будь-що в землю, це технологія закритого сировинного циклу, де відходи використовують в інших галузях як сировину. Нерозумно закопувати те, за що платять чималі гроші. Усі аргументи розбилися, немов хвиля об камінь, вдало та швидко. 

Ну і все, здавалося б, війну завершено, розходимося. Але ж, постривайте, на полі бою дотепер залишилися солдати! Причому в амуніції. Немає ворога, але їм хочеться воювати далі. І тут починаються нові бойові дії, причому на грані гротеску. Складається таке враження: розуміючи, що аргументи закінчились і ворог переміг, активісти розпочинають наступ на млини. А що в цьому злого? Млин ніколи не зможе контраргументувати жодної нісенітниці, навіть повної бздури. І першим «млином» виявляються... екологи! Так, саме на ті державні установи і тих мужів, які дбають про безпечність повітря, активісти... подали в суд. За те, що вони виконали свою роботу і видали документи про безпечність об'єкта? Тобто виходить, що винні не ті, хто не забруднює повітря, а ті, хто комусь заважає працювати і, мабуть, перекреслює чиїсь політичні плани. От чесне слово, мені це нагадує карикатуру, коли водій ламає шлагбаум на переїзді, який перекрив йому дорогу. Ну справді, винен шлагбаум, а не потяг, який мчить усе ближче. Згідно з такою логікою, звинувачуймо виробників, скажімо, зимових коліс за те, що щороку приходить зима. Дійсно, хто ж іще винен у тому, що виробництво у Винниках безпечне, як не екологи? Вони ж псують усі плани! Подаємо на них у суд!

 

Але на цьому гротеск не припиняється. Активісти продовжують наступ на млини, і наступним виявляється траса Київ – Чоп. 23 листопада група людей її перекриває. Не розумію, чому поліція стає на їхній бік і допомагає перекрити рух, але дуже не впевнений, що такі акції, які передбачають виведення винничан, у тому числі з сім'ями та дітьми, на автомагістралі з інтенсивним рухом, – це добра ідея. Ще й поза пішохідними переходами. Якби я був поліцейським, цього не дозволив би. Що і кому цим слід довести – не зрозуміло, але знаємо одне: так створюють непогану картинку для певних ЗМІ, які, на відміну від інших, не пропускають жодних подій за участю цієї групки організаторів. Закономірність? Ні, мабуть, просто збіг.

Ще одним «млином», який і був підставою для написання цього матеріалу, став, либонь, основний креатив активістів останніх кількох місяців. Йдеться про агітку, яку, судячи з усього, роздавали у Винниках. Агітка містила спробу відповісти на наш матеріал про Винниківську цинковню від 27 вересня. Уявляєте, у відповідь до журналіста звертаються не листом, не вимогою спростування, зрештою, навіть не дзвінком, а агітками для розповсюдження на вулицях. І, зауважте, зовсім не на тих вулицях, де ходить журналіст. Тонко? Але повернімося до змісту агіток. Такого набору перлів публіцистики я не бачив давно. Упущу «аргументи» про те, що майбутній завод знову став шкідливим і протизаконним, це вже навіть не смішно, але зупинюся на кількох тих, які ще не лунали. І перлом №1 тут є намагання довести, що іони цинку проникатимуть в організми винничан. Ось це вже весело. Дорослі люди не знають, що цинк – це метал і не є летючим елементом, самостійно його іони не можуть літати, а люди їх вдихати. Не віриться. Або ж це – на місці цинковні можуть збудувати торговий центр. Панове, а ви в курсі, що торговий центр є шкідливішим для довкілля, ніж цинковня? Спробуйте поцікавитись і ви зрозумієте, що боретеся навіть не з млинами, а з власними ж аргументами, пропонуючи замінити малошкідливий об'єкт на більш небезпечний, прикриваючись тими самими екологічними вимогами. Ну справді, озирніться, війна завершилась, а ви, як кажуть, у камуфляжі на пляжі.

 

А ще пожалійте нашу роботу: складно спростовувати щось, коли починаєш розуміти, що це може суперечити логіці. Якщо це відпрацювання чиїхось бюджетів, то зробіть це більш інтелектуально. Якщо ж ні – то дайте відповідь на єдине запитання: навіщо витрачати стільки енергії і часу на, здавалося б, абсурдні речі? Навіщо так завзято воювати з млинами? Бо принаймні зі Львова видається, що річ тут не в невмінні визнати поразку – таку гіпермотивацію зазвичай пояснюють іншим. І повірте, це видно. Як видно і те, як ваші дії впливають на імідж прекрасних Винників.

Не маю жодного бажання судитися чи доводити щось у відповідь на прямі звинувачення редакції у ваших агітках. Ба, навпаки, я отримав певну приємність від того, що протест активістів був нечисленним. Не подумайте, що річ у тому, що вболіваю за якусь зі сторін (хоч і люблю правду), причина моєї радості зовсім інша. Тішуся, що люди вже навчилися зважувати інформацію, стежити за різними джерелами. Революція гідності однозначно внесла свою лепту – ми отримали імунітет від пропаганди, навчилися відрізняти житні факти від політичної полови. Дякую, що допомагаєте нам це побачити.

А ще однією причиною радості є те, що якщо так піде далі – цинк може перетворитися з об'єкта політичних кампаній на основного героя анекдотів. І це теж непоганий тренд. Позитиву в нашому житті, ох, як бракує!

Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news