06-06-2019 12:334424
Що нам робити далі /НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Пропозиції до стратегії дій
З огляду на національні інтереси, головними завданнями нашої держави на сучасному історичному етапі є відновлення її територіальної цілісності і практична реалізація європейського вибору. Як свідчать позиції нового українського керівництва, ці завдання незмінні і пріоритетні за характером. По суті, це перший випадок у нашій новітній історії, коли зміна влади не призвела до радикальних змін у зовнішньому курсі України, що перетворює її на справжню європейську державу. Так, незважаючи на будь-які трансформації влади на просторах «старої» та «нової» Європи, які часом супроводжуються жорсткими політичними баталіями, її країни зберігають вірність європейським цивілізаційним цінностям.
Разом з тим, постає закономірне питання: як нам вирішити ті завдання, які постали тепер перед Україною після зміни влади в країні? Мається на увазі, насамперед, припинення війни на Донбасі, відновлення контролю над окупованими та анексованими Росією територіями України, що є найбільш складною і, водночас, нагальною проблемою. Звичайно, досягти цього неможливо без перемовин з Росією, як основною стороною конфлікту з Україною та її головним супротивником. Однак як, і за яких умов можливі такі переговори? Бо ж відомо, що будь-які поступки на її користь чи спроби домогтися з нею компромісів Росія сприймає як слабкість своїх опонентів та використовує в інтересах подальшого розширення масштабів своєї експансії.
Зокрема, про це свідчать наслідки відмови керівництва НАТО від надання Україні та Грузії статусів учасників Програми «План дій щодо членства», що було відвертою поступкою Росії провідних європейських країн. Спираючись на це, у серпні 2008 року під приводом захисту населення Південної Осетії вона напала на Грузію та окупувала низку грузинських територій. А подальший перехід США до політики «перезавантаження» відносин з Росією розв’язав їй руки для здійснення агресії проти України у 2014 році. Тому навіть якщо Україна піде на поступки Москві щодо Криму та Донбасу, то це зовсім не встановить мир та не налагодить стосунки з Росією. Наступне, що вона вимагатиме, так це щоб Україна відмовилася від свого європейського курсу та повернулася до сфери російського впливу. Включно зі вступом України до Євразійського економічного союзу, а згодом — і до Організації Договору про колективну безпеку, які створювалися Кремлем на противагу ЄС та НАТО. А якщо ми відмовимося, то все розпочнеться за відомим сценарієм. Розпочинаючи з торговельних, енергетичних, інформаційних та інших «гібридних» війн з Україною і закінчуючи новими зонами конфліктів на українській території. Тепер вже не тільки на українському Сході чи Півдні, але і в Закарпатті та Буковині. Такі московські плани підтверджуються спробами загострити ситуацію довкола факту знесення пам’ятника маршалу К. Жукову у Харкові, інсинуацією щодо планів Румунії з захоплення сусідніх з нею українських територій і т. п.
І це дає змогу дійти одного принципового висновку: політика компромісів з Росією, а тим більше, поступок на її користь призведе лише до втрати Україною свого суверенітету, а потім — і державності. Тому переговори з нею можливі, як мінімум, на рівних позиціях, і як максимум — з позиції сили. І лише з одного питання: повернення Криму Україні та врегулювання ситуації на Донбасі на основі Мінських домовленостей. Причому, у такій формі, в якій вони були ухвалені, а саме: виведення російських військ з окупованих українських територій та повернення Україні контролю над своїм східним кордоном, і після того — виконання політичних положень мирного плану.
З огляду на переваги Росії над Україною за потенціалом, реалізація такого підходу видається неможливою. Що підтверджується провалом всіх п’ятирічних спроб переконати Росію припинити свою агресію та повернути Україні Крим з Донбасом. І як би ми не бажали зрівнятися з нею у своєму потенціалі в економічному, політичному та військовому сенсі, на жаль не зможемо зробити цього в найближчій перспективі. Однак, це зовсім не означає, що ми приречені у цьому протистоянні. Так, з одного боку, Україну щораз більше підтримують США, як провідна держава світу, що здатна вплинути на політику Москви. А з іншого — через західні санкції відчутно зменшуються можливості Росії у справі продовження агресії проти України та конфронтації зі США та Європою. Саме це і створює підґрунтя для переговорів між Україною та Росією, як мінімум, на рівних позиціях.
Доповідь корпорації RAND «Занадто велика та незбалансована Росія. Оцінка впливу затратних варіантів»
У такому контексті вирішальне значення для України має політика США зі стратегічного стримування Росії, яка стосується всіх найбільш критичних для неї напрямів, та базується на рекомендаціях провідних американських експертних установ. Зокрема, однією з таких є корпорація RAND, яка виконує завдання Державного департаменту, Міністерства оборони та спецслужб США щодо експертних досліджень у воєнно-політичній, військовій, економічній, спеціальній та іншій сферах. У квітні ц. р. експерти корпорації RAND підготували доповідь «Занадто велика та незбалансована Росія. Оцінка впливу затратних варіантів», де підбиваються підсумки дій США на російському напрямі з 2014 року, а також надаються рекомендації на майбутнє. Згідно з висновками американських експертів, кроки США зі стримування Росії вже призвели до значних збитків у російській економіці, що загострює соціально-політичну ситуацію в країні та змінює погляди російського суспільства. Так, незважаючи на заяви Кремля про те, що Росія впоралась з наслідками західних санкцій, її економіка перебуває у стані стагнації. При цьому рівень доходів населення постійно знижується і без будь-яких перспектив змін на краще. Наслідком таких процесів стало критичне падіння рейтингу В. Путіна до 31,7 %, що є найнижчим показником за весь період його перебування при владі. Водночас більшість росіян — 43 % проти 34 % — вже не підтримують імперські амбіції Москви, а виступають за перетворення своєї країни на мирну, розвинуту та благополучну із гідним рівнем життя її громадян.
Тому експерти корпорації RAND пропонують керівництву США не припиняти заходів з впливу на Росію, зважаючи на вже досягнуті результати та зміни у ситуації. Наприклад, рекомендують: посилити підтримку України, в тому числі у військових питаннях; сприяти демократизації Білорусі та розвивати зв’язки з країнами Центральної Азії та Південного Кавказу; збільшити допомогу супротивникам режиму Б. Асада в Сирії; посилити ідеологічний вплив на російське населення.
Крім того, вважається за необхідне і надалі нарощувати американську військову присутність у критичних для Росії регіонах світу, в тому числі в Центрально-Східній Європі, Балтійському і Чорноморському регіонах, у Середземному морі та в Арктиці. Водночас пропонується повернути стратегічну авіацію США на авіабази в Європі, розгорнути нові системи ПРО для перехоплення російських балістичних ракет, а також збільшити кількість тактичної ядерної зброї біля кордонів Росії. За розрахунками американських експертів, це стримуватиме Росію від застосування військової сили для реалізації своїх зовнішніх інтересів, а також нав’яже їй гонку озброєнь, яка виснажуватиме російські фінансові резерви.
І, звичайно ж, корпорація RAND радить нарощувати та розширювати спектр санкцій проти Росії. Включно з принципово новими засобами впливу, зокрема, з введенням заборони на проведення операцій з російськими цінними паперами та накладенням ембарго на імпорт російської нафти. А на додаток до цього — витіснення Росії зі світових енергетичних ринків шляхом збільшення Сполученими Штатами Америки обсягів експорту нафти і газу та протидії всім спробам Москви прокласти нові газопроводи до Європи в обхід України. Це позбавить Росію основних джерел надходження валютних доходів і виб’є з її рук «енергетичну зброю» як інструмент тиску на ЄС та Україну.
В рамках наведених пропозицій корпорації RAND головна роль відводиться саме Україні, яка опинилась на вістрі російської експансії. Тому підтримка України покладається в основу стратегії США зі стримування Росії. Все це об’єктивно робить США основним союзником України, який підставляє надійне плече у її протистоянні з Росією. Тим більше, що всі пропозиції RAND, в тому числі щодо підтримки України, вже реалізуються на практиці. Такі дії США широковідомі і не потребують додаткових коментарів. Зупинимось лише на кількох резонансних, які здійснив Вашингтон протягом останнього часу.
Так, наприкінці травня ц. р. в американський Конгрес внесений проект закону про розширення військової допомоги Україні, про надання їй статусу воєнно-політичного союзника США поза НАТО (що вже викликало справжню паніку в Росії). Іншим законопроектом пропонується запровадити п’ять видів санкцій проти російського газопроводу «Північний потік-2», що прокладається в обхід України. Крім того, в зв’язку з загрозою агресії Росії проти країн Східної Європи ухвалене рішення щодо збільшення військового контингенту США в Польщі до 5,5 тис. осіб.
Підтримка України покладається в основу стратегії США зі стримування Росії,
що об’єктивно робить США основним союзником України
Все це визначає надзвичайну важливість та високий рівень відповідальності майбутньої зустрічі президентів США та України, коли закладатимуться основи американсько-українських відносин на подальшу перспективу. А отже, і дасть змогу Україні протистояти Росії, у тому числі і у різних форматах переговорів. Ясна річ, партнерами України залишаються НАТО та ЄС, які також дотримуються послідовної політики стримування Росії та сприяння Україні. Саме це і було продемонстровано під час зустрічі президента України з генеральним секретарем НАТО Є. Столтенбергом та президентом Європейської комісії Ж.-К. Юнкером у Брюсселі 4 червня ц. р.
Президент України В. Зеленський із генеральним секретарем НАТО Є. Столтенбергом та президентом Європейської комісії Ж.-К. Юнкером у Брюсселі 4 червня ц. р.
Однак, на жаль, у підходах європейських країн та міжнародних організацій спостерігається низка внутрішніх протиріч та схильність до компромісів з Росією. Що не може не викликати у України певної до них недовіри. Як же ще можна по-іншому розцінити рішення щодо фактичного повернення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи та підтримки Німеччиною російського газопроводу «Північний потік-2»? Не кажучи вже про відсутність будь-яких чітких сигналів та гарантій членства України в НАТО та ЄС, які підмінюються з цього приводу лише деклараціями.
Ось тому лише США можуть вважатися єдиним надійним гарантом безпеки та реалізації національних інтересів України в рамках різноманітних форматів двостороннього співробітництва. Від практичної реалізації статусу України як союзника США поза НАТО, і до створення так званого «НАТО-2» у складі Сполучених Штатів Америки та країн ЦСЄ і Балтії, які найбільше потерпають від загроз з боку Росії. Свого часу, саме США підтримували країни Центрально-Східної Європи та Балтії, що і дало їм змогу вийти з-під впливу Росії та увійти до Європи. І при цьому уникнути агресії з боку Москви.
Геополітичний щоденник Віктора ГВОЗДЯ, НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Борисфен Інтел