logo
15/06
10/06
09/06
05/06
02/06
01/06
30/05
28/05
21/05
15/05
13/05
2 ...

Чи закінчиться війна у 2024 році? | Дайджест

10-06-2024 19:43539

Чи закінчиться війна у 2024 році? | Дайджест

Проведення Саміту миру у Швейцарії, негласні дипломатичні сигнали з Кремля про зацікавленість у мирних переговорах, перехід фронту у фазу виснажливої позиційної війни, ризики припинення американської допомоги та проблеми з мобілізацією в Україні спонукають деяких експертів до припущення, що гаряча фаза російсько-української війни може завершитись у 2024 році. Але для України гіршим сценарієм, ніж цей, є лише капітуляція. / Але для України це лише трохи кращий сценарій, ніж капітуляція. /Валерій Майданюк, політолог, matrix-info.com/

Насправді блеф є одним із найефективніших козирів російської зовнішньої політики. Але, попри пропагандистські заяви з РФ про перехід російської економіки на воєнні рейки, готовність до тривалої війни та мобілізацію половини мільйона росіян, факти свідчать, що продовження війни — небажаний для Путіна сценарій. Ба більше, погрози російського президента щодо затяжної війни можна сприймати як вимогу переговорів — або війна триватиме ще багато років.

Але путінська воєнна авантюра вже зайшла в глухий кут, так і не поставивши Україну на коліна. Новий російський наступ на Харківщині загруз у трясовині позиційних боїв, а Кремль може похвалитися лише взяттям кількох сіл навіть не районного значення. Нові наступи будуть такими ж “м’ясорубками” з мізерними результатами. Терпіння російських “чмобіків” щодо загарбницької війни також не безмежне, як засвідчують мітинги родичів мобілізованих.

На третій рік війни РФ зіткнулася і з фінансовими труднощами. Китай, який став рятівником російської економіки і єдиним великим покупцем російського газу, висунув вимогу продавати блакитне паливо за дешевими внутрішніми російськими цінами, що є дотаційними. Новий геополітичний друг Путіна передбачувано виявився циніком, який збагачується на його проблемах. Очікувана на Заході стагнація російської економіки розпочалася не у 2023 році, а лише зараз. Навіть заміна Шойгу на Білоусова супроводжується оптимізацією витрат, щоб стиснути воєнний бюджет.

Невдоволені й російські олігархи, які через путінську воєнну авантюру третій рік не мають змоги заробляти в міжнародній банківській системі, на західних ринках і біржах Вагу російських олігархів не варто вважати визначальною у РФ, але в поєднанні з іншими чинниками вона здатна вплинути на шальки терезів. У Кремлі мріють про негайну паузу, а новими наступами намагаються змусити Україну до визнання наявної лінії розмежування. І найгірше, що деякі сили на Заході також спонукають нас до таких поступок.

Піврічне блокування американської допомоги, яке призвело до послаблення українських сил і втрати сотень квадратних кілометрів територій, видавалося за вибрик трампістів, але сумнівно, що це не було погоджено з демократами. Байден не міг прямо заявити, що зраджує українців, бо втратив би голоси виборців. Геополітичні “багатоходівки” ніколи не робляться такими очевидними для громадськості. Набагато раціональніше створити чинники, на які можна спихнути провину за блокування допомоги. Нічим іншим, як схилянням України до миру, американську бюджетну кризу назвати не можна. Особливо якщо президент США має важелі, щоб застосовувати військову допомогу й навіть починати війну без схвалення Конгресу.

У критичний момент Україні підкинули допомогу, але вже через пів року господарем Білого дому може стати Трамп, тож така підтримка має вигляд сигналу для України: ми вам трішки допомогли, робіть щось із тією війною, бо завтра допомоги не буде. Відмова Байдена їхати на Саміт миру може бути пов’язана з небажанням бути причетним до невдалого для України сценарію.

Журналісти “Європейської правди” повідомляють про невтішні для Києва наміри учасників саміту. З інсайдерських дипломатичних документів випливає, що Захід уже не розглядає “українську формулу миру”, або, як її називають, “формулу Зеленського”, як єдиний варіант завершення війни. Наша формула де-факто була “формулою української перемоги” й передбачала звільнення всіх окупованих територій, компенсацію збитків, покарання винних, включно зі створенням “трибуналу для Путіна”. Але, схоже, світові лідери не проти відмовитися від перемоги міжнародного права та показового покарання негідника, який поставив під загрозу правила світового ладу. Тепер як основу для врегулювання можуть розглядати китайський, африканський та інші мирні плани, схвалені Кремлем. Значна частина світових політиків не заперечуватиме, якщо Україна втратить території або її кордони перекроять, адже вважає, що обмежені поступки агресору подарують мир Європі. Як колись у 1938 році, так і зараз провальна політика “умиротворення” агресора є однією з ключових західних стратегій.

Як засвідчують документи, що є в розпорядженні “Європейської правди”, початкове українське формулювання про те, що параметри миру мають “відповідати статуту ООН”, змінилося на те, що статут повинен мати “спрямувальну роль”. “Ми не знаємо, хто з держав-учасниць саміту наполіг на таких змінах, але також не можемо виключити, що дехто мріє використати цю дивну корективу, щоби згодом нормалізувати перегляд кордонів України”, — зазначають у виданні.

Наразі відомо, що через розбіжності у поглядах світові лідери сконцентруються лише на питаннях ядерної, продовольчої безпеки та звільнення полонених — справах дуже далеких від остаточного припинення війни. Ба більше, з проєкту рішення викреслили згадки про звільнення або демілітаризацію Запорізької АЕС, на що Україна наразі погодилася. Цілком імовірно, якщо Київ піде на компроміси щодо територіальної цілісності, західні лідери зможуть скинути із себе відповідальність: мовляв, ми надавали Україні підтримку, але Київ поступився агресору. Враховуючи, що сотня запрошених країн, яка, за задумом Зеленського, мала б примусити Росію до завершення війни, не поспішає підтримувати перемогу міжнародного права й не проти схилити Україну до компромісів, у кращому для нас разі Саміт миру у Швейцарії закінчиться безрезультатною балаканиною.

Єдиною сильною картою України може бути літня воєнна кампанія ЗСУ, які посилюються західною допомогою та отримують літаки F16 (хоча й у символічній кількості, що теж є цинічно недвозначним сигналом із Вашингтона). Зупинення і можливе витіснення росіян із Харківщини, повітряні удари по РФ, добивання залишків Чорноморського флоту можуть продемонструвати на Швейцарському саміті суб’єктність України, яку варто враховувати. Підтвердження нашої стійкості та боєздатності стане аргументом на користь подальшої підтримки України для тих, хто в нас сумнівається, і сигналом іти на поступки для Путіна. Єдиним надійним союзником українців і гарантією, що нас не продадуть та не поділять, залишаються лише ЗСУ.

Але сила нашого головного козиря залежить від мотивованого особового складу мобілізованих, тим часом провал і неякісне проведення мобілізації вже стали питаннями, про які мусять говорити вголос навіть найвищі чиновники. Кремлю вдалося використати недоліки й некомпетентність українського державного менеджменту та помножити їх на традиційну недовіру українців до держави, що сильно знизило мотивацію населення до її фізичного захисту. Наразі мотивація ЗСУ набагато вища за мотивацію російських окупаційних військ. Але поповнення армії демотивованими й подекуди агресивно налаштованими до своєї країни ухилянтами, яких спіймали на вулиці й силою заштовхнули в бус, загрожує в кращому разі неефективністю ЗСУ.

Від здатності команди Зеленського модернізувати мобілізаційну політику, рішуче розв’язати питання корупції в армії та підняти мотивацію українців хоча б до рівня 2023 року залежить спроможність єдиного українського козиря в грі на виживання.