Володимир Качмар: Університет – це осередок формування майбутнього країни

- Пане Володимире, ви акцентуєте на тому, що головна цінність Університету – це люди. На цьому твердженні, власне, і побудована ваша програма…

- Так і є. Саме люди творять історію Університету, тому люди повинні бути в центрі всіх управлінських процесів. Нам варто розширити механізми колективного ухвалення рішень, запровадити регулярні зустрічі керівництва Університету зі студентами, викладачами та адміністративним персоналом, щоб кожен міг висловити свої ідеї та занепокоєння.

Можливо, слід запровадити зручні платформи для відкритого обговорення університетських питань, щоб кожен був поінформований про важливі зміни та міг відкрито долучитися до обговорення конкретних проблем.

Ми маємо поступово інтегрувати кожного студента та працівника у процес ухвалення рішень, бо всі учасники освітнього та наукового процесу мають розуміти стратегічний курс Університету. Я переконаний, що лише через діалог, довіру та спільну роботу ми зможемо говорити про Університет, у якому кожен важливий.

- У своїй програмі ви говорите про децентралізацію управління. Як це реалізувати на практиці? Які повноваження мали б отримати факультети?

- Децентралізація управління – це не просто передача повноважень, а створення ефективної системи, у якій факультети матимуть більше автономії, ширші можливості, але й, водночас, більше відповідальності за власний розвиток.

Адміністрація Університету, зокрема ректор, повинні створювати максимально сприятливі умови для розвитку факультетів, допомагати залучати додаткові кошти, надавати підтримку щодо участі у грантових програмах, але для використання залучених у такий спосіб коштів та можливостей факультет повинен мати широку автономію.

Для прикладу, адміністрація університету не може диктувати факультету, з якими установами налагоджувати співпрацю, які лабораторії потрібно створювати та модернізовувати, чи як мотивувати, зокрема й матеріально, працівників. Це має вирішувати факультет. Ідеться також про самостійність у кадровій політиці. Декани та кафедри матимуть більше можливостей впливати на добір і заохочення викладачів та працівників відповідно до своїх потреб і пріоритетів.

Окремо завжди наголошую на зміні підходів до однорічних контрактів – декан чи завідувач кафедри знають своїх колег. Якщо людина добре працює, то зовсім не потрібно щороку підписувати з нею контракт – маємо говорити про щонайменше  3-5- річні контракти.

- Автономія стосується і процедури призначення деканів?

- Так, частково це стосується і процедури призначення декана. Відповідно до чинного законодавства, ректор особисто приймає рішення щодо призначення декана факультету, але на практиці цю процедуру можна модифікувати, адже ніщо не завадить ректорові ухвалювати рішення на основі подання колективу факультету.

Мені дуже імпонує думка, що ми зможемо налагодити систему, у якій важливі рішення щодо розвитку факультетів ухвалюватимуться не в адміністративному центрі, а безпосередньо на рівні факультетів за участі викладачів, студентів і працівників.  Вірю, що такий підхід дозволить кожній структурній одиниці Університету розвиватися відповідно до своїх потреб, підвищить ефективність управління та зробить Університет більш динамічним і конкурентоспроможним.

- За таких умов має йтися про доволі прозору систему управління, зокрема, і щодо розподілу фінансів. Знаєте як це змінити?

- Я б не був категоричним у твердженні про недостатню прозорість в Університеті. Щорічно перед затвердженням Вченою радою бюджет Університету проходить процедуру публічного обговорення, взяти участь у якому може кожен охочий, а будь-які рішення щодо поточних фінансових питань обговорюються на ректораті.

Але водночас потрібно визнати, що ми маємо дещо зміщений процес щодо розподілу ресурсів в межах Університету. Йдеться як про факультети, так і про загальноуніверситетські структурні підрозділи. Вважаю, що матеріально-технічне забезпечення має відповідати поточним потребам факультетів і підрозділів, а мотивування праці науковців, викладачів та працівників має здійснюватися на основі об’єктивних досягнень колективів, завантаження та власне потреб Університету.

Тобто спільно з відповідними комісіями, ректоратом і Вченою радою ми повинні визначати пріоритетні для Університету напрямки роботи, а відтак і виділяти для цієї роботи додаткове фінансування, застосовувати прозорі підходи до стимулювання праці тощо.

Крім того, вважаю своїм обов’язком налагодити максимально ефективну систему інформування про важливі рішення і зміни, зрештою треба активніше закликати університетську спільноту до участі в публічних обговореннях. Це буде чесно, конструктивно і сприятиме ефективній роботі всього колективу Університету.

- Як саме Ви плануєте мотивувати колектив до професійного зростання, наукової та управлінської активності? 

- Виходжу з переконання, що у світі, який стає все більш динамічним, успішний  Університет неможливий без людей, які прагнуть до самореалізації, які вдосконалюють свої знання, беруть участь у наукових дослідженнях та формують якісне освітнє середовище. Саме тому важливо створити умови, за яких професійне зростання буде не лише особистим вибором, а й логічним, природним шляхом самореалізації для кожного, хто працює в Університеті.

Передусім ми не можемо вимагати високих результатів без конкурентної заробітної плати та фінансової підтримки для реалізації наукових проєктів. Викладачі повинні мати доступ до міжнародних програм стажування, грантів, конференцій, дослідницьких центрів. Це не просто спосіб розширити професійний горизонт, а й можливість інтегруватися у світовий академічний простір, бути в курсі нових тенденцій і технологій.

Важливо, щоб Університет не лише підтримував такі ініціативи, а й сам створював можливості для наукових проривів – через фінансування лабораторій, підтримку міждисциплінарних досліджень, залучення до співпраці міжнародних партнерів.

Ще один ключовий аспект – зменшення бюрократичного навантаження. Сучасні українські університети часто потерпають від того, що викладач витрачає більше часу на заповнення звітів, ніж на наукову роботу чи вдосконалення своїх курсів.

Спрощення адміністративних процедур, довіра до фаховості викладача, автономія щодо ухвалення рішень – усе це робить Університет місцем, де працівник не відчуває себе заручником системи, а натомість має свободу творити, досліджувати і навчати. Якщо людина бачить, що її зусилля ведуть до розвитку, що її внесок помічають, а її голос впливає на майбутнє Університету – тоді з’являється справжня внутрішня мотивація рухатися вперед. І завдання університетського керівництва – не лише створити правильні механізми стимулювання, а й підтримати культуру професійного розвитку, щоб кожен викладач чи науковець відчував: він є частиною великої спільноти, яка змінює освіту і науку.

- Наукова діяльність – одне із стратегічно важливих питань університетського життя. Вважаєте, що у теперішніх умовах можливо підвищувати наукову активність Університету, робити дослідження більш конкурентними на міжнародному рівні?

- Я переконаний, що наші дослідження і так є конкурентними. Про багато речей зараз не можна говорити з огляду на безпекові чинники, але можете повірити – наші науковці активно працюють на благо кожного з нас. Але Львівський університет має всі передумови для того, щоб стати ще більш впливовим гравцем у світовому науковому просторі.

- Як це реалізувати на практиці?

- Перше і головне на цьому шляху – створення належних умов для дослідників. Наука не може розвиватися без сучасної матеріально-технічної бази. Тому ми працюємо і будемо працювати над оновленням лабораторій, забезпеченням дослідників доступом до провідних наукових баз, цифрових ресурсів, а також над тим, щоб викладачі могли зосередитися на дослідженнях, а не бюрократії.

Не менш важливою є підтримка грантових проєктів. Конкурентоспроможна наука потребує фінансування, тому ми маємо створити потужний механізм допомоги науковцям у підготовці грантових заявок, залученні міжнародних партнерів, а також сприяти співпраці з бізнесом і державними структурами для фінансування досліджень.

Одне з ключових питань – інтернаціоналізація науки. Наші науковці повинні мати більше можливостей для стажувань, спільних проєктів із міжнародними університетами, публікацій у рейтингових виданнях. Ми підтримуватимемо ті дослідження, які мають потенціал для виходу на міжнародну арену, і розширюватимемо програми академічної мобільності. 

Але не забуваймо, що наука – основа для розвитку регіону і країни. Ми маємо заохочувати прикладні дослідження, що можуть бути використані у промисловості, медицині, екології, суспільних науках. Львівський університет має бути тим інтелектуальним центром, який не просто продукує знання, а й втілює їх у життя. 

Тут хочу наголосили, що Львівський університет ніколи не був осторонь суспільних викликів, і сьогодні, в умовах війни та інших глобальних викликів, наша соціальна відповідальність лише зростає. Ми не просто навчальна установа.  Університет – один із головних осередків формування майбутнього країни, у якому знання поєднуються з громадянською позицією, а наука – із захистом держави.  Зараз перед нами, як і перед суспільством загалом, стоять нові завдання.

- Про які саме завдання йдеться?

- Дуже важливо, щоб Університет дбав про тих, хто повертається з фронтів російсько-української війни. Зусиллями університетської спільноти ми маємо допомагати ветеранам у ресоціалізації, слід зробити все можливе, щоб відкрити нашим ветеранам доступ до перекваліфікації та навчання. 

Окрему увагу вже зараз ми мусимо приділяти фізичній та психологічній реабілітації ветеранів. Зокрема, створити на базі Навчально-спортивного комплексу Центр реабілітації, який стане місцем відновлення, адаптації та розвитку учасників російсько-української війни. 

Львівський університет завжди був центром національно-патріотичного виховання, і сьогодні ми ще більше залучаємо до цього процесу ветеранів. Наші воїни мають стати наставниками для молоді і ділитися з ними своїм досвідом, щоб нові покоління студентів розуміли, за що борються наші Захисники і Захисниці. Власне, тому я вважаю за необхідне будувати ефективну взаємодію з ветеранськими спільнотами, державними структурами та громадськими організаціями, адже Університет — це не тільки освіта, а й потужний суспільний інститут, який формує майбутнє країни.

Західний інформаційний фронт