07-05-2020 10:2410914
В скорім часі наступить одна з визначальних для місцевого політикуму дата, яку практично кожен з його представників намагається використати для декларування своєї позиції і, відповідно, створення інформаційних приводів з метою забезпечення присутності в інформаційному полі.
Здавалось би, чим може бути цікаве 9 травня в сучасних умовах, коли принаймні тут, на заході України сформовані більш-менш однорідні уподобання громадян, які скоро виконуватимуть функцію носія влади – визначатимуть на найближчі 5 років своїх керманичів на місцевому рівні? Оскільки відповідний закон передбачає, що суб’єктами висування можуть бути тільки політичні партії – маємо чітку прив’язку начебто виборів «завгоспів» до політичної кон’юнктури.
Отже, за останні 10 років, з огляду на кардинальні зміни внутрішньополітичної ситуації в державі, як відзначення дати 9 травня, так і інші події у Львові, які мали місце цього дня в різні роки, були доволі розмаїтими.
Чого тут тільки не було! Від мітингів/парадів часів а-ля СРСР (2010) до тихого, «спокійного» вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні у 2019. Звісно, пам’ятаючі люди скажуть, що пік «парадів відзначень» 9 травня був у 2011 році, коли, з оглядку на досвід останніх років Росією, через своїх васалів від тодішнього президента Януковича з його владною вертикаллю, до тих, у кого хіба бракувало напису на чолі «агент ФСБ/ГРУ) були застосовні класичні прийоми розгойдування ситуації для поглиблення розколу в суспільстві.
Після цього, рівень протистояння між опонентами пішов на спад – у 2012 та 2013 кількома маргіналами було розгорнуто копію прапора перемоги, що призвело до незначної штовханини між ними та представниками національно-патріотичних сил, не набувши значного резонансу.
Усе якісно змінилось (стало на свої місця) у 2014 з огляду на початок бойових дій на Донбасі і фактичне підтвердження причетності до їх початку і проведення та й з рештою до прямої участі в політичному житті держави російської сторони. Можна сказати, що від тоді, для суспільно-активної частини львів’ян 9 травня є днем, коли їх зусилля почали об’єднуватись у протидії можливим провокаціям з боку зацікавлених сторін, які тією чи іншою мірою пов’язані з РФ. Таке було в тому ж 2014 і наступних роках.
До речі, варто зауважити, що практично у кожен з останніх 10 років усі масові заходи у м.Львові, окрім, як прийнято писати діловою мовою, офіційних, у цей день були заборонені в судовому порядку, що втім не завжди приносило бажані результати.
До честі правоохоронців, з 2014 значною мірою саме їм слід завдячувати належному для європейської країни відзначення такої суперечливої, для львівського політикуму, дати.
На перший погляд, дещо за рамки окресленої канви, виходять події 2016 (спроба демонтажу пам’ятника Степану Тудору, при чому в подальшому виникли сутички між учасниками події і правоохоронцями) і 2018 (знищення табору ромів біля смт.Рудне) років.
Чому ж на перший погляд? Не хотілось би вдаватись до теорій змови, однак виглядає на те, що якби тими чи іншими середовищами негативно сприймались умовно кажучи зелені кульки, то все місто цього дня було б завішане ними. А тут такі події! Використовуйте як хочете!
Що ж ми матимемо у цьому році?
Шостий рік в державі йде війна. З огляду науково-технічний прогрес, розвиток різноманітних галузей знань та методів діяльності, вона йде не тільки на Луганщині і Донеччині по лінії розмежування, а й може торкнутися кожного громадянина України, який проживає в будь-якому населеному пункті як у формі прямих посягань на життя і здоров’я так і у вигляді маніпулювання суспільною думкою з тих чи інших питань. У будь-якому випадку, такі дії, «присвячені 9 травня» (а усім відомо, що росіяни ой як люблять символізм), будуть направлені на реалізацію російських цілей, які в 3 словах можна описати як «розділяй і владарюй».
Виглядає, що цього року, якраз напередодні відзначення 9 травня виникла ситуація, яка вже зараз використовується різноманітними середовищами для демонстрації недолугості окремих рішень української влади. Йдеться про начебто «взяття в заручники» тіла радянського диверсанта Миколи Кузнєцова, похованого меморіальному комплексі Пагорб слави у Львові. Про мотиви рішення не повертати прах радянського військовика на батьківщину та рекомендацій, які передували його прийняттю можна писати і сперечатись багато, однак не про це тут йдеться. Вбачається за позитивне, щоб ця обставина, окрім створення інформаційних приводів для різних середовищ в форматі «поговорити» [собаки гавкають, а караван іде] такою і залишилась, а не була використана для чогось більшого, або способом використання «спеціально-навчених» людей для наруги над могилою, або очікування таких же проявів з боку осіб, які не свідомо можуть відіграти роль корисних ідіотів. У будь-якому випадку, якщо такі плани в когось і визріли, з виходом цього матеріалу вони перестануть бути ексклюзивом і їх реалізація втратить актуальність і будь-яку користь для замовників.
Так що будьмо патріотами, залишаймося пильними і звичайно здоровими!
P.S. Про ситуацію, пов’язану з пандемією COVID-19 (обмеження, заклики до правоохоронців, влади «присікти і покарати»), не згадується аби не дати «гарячим головам» підстав звинуватити автора в чомусь геть непристойному ;).
Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news