14-06-2019 10:226407
У понеділок, 10 червня, партія Анатолія Гриценка «Громадянська позиція» провела свій з’їзд, обравши понад 160 кандидатів у народні депутати на дострокових парламентських виборах. Також партія Гриценка «засвітила» претендентів у мажоритарних округах. Зокрема, на Львівщині «Громадянська позиція» виставить кандидатів у всіх 12 округах, окрім №123 та №125.
Відсутність кандидата у 123-му виборчому окрузі можна пояснити дуже просто. Чинним народним депутатом від цього округу є лідер партії УКРОП, людина, близька до олігарха Ігоря Коломойського, Тарас Батенко. Оскільки Анатолій Гриценко ще з президентських виборів намагається домовитися про співпрацю з Володимиром Зеленським, не дивно, що цей округ його партія вирішила не займати. Така собі дружня послуга товаришу олігарха, який має серйозні впливи в оточенні новобраного президента. Ще одна родзинка мажоритарного набору на Львівщині від Гриценка – кандидатура Володимира Гірняка у виборчому окрузі №120.
Запланована несподіванка
Несподіванка появи цієї кандидатури полягає в тому, що досі Володимир Гірняк був винятково «міським» політиком. Він двічі висував свою кандидатуру на посаду міського голови Львова, був депутатом Львівської міської ради кількох скликань, а тепер працює заступником голови Львівської обласної ради. Навряд чи варто розраховувати на якийсь успіх, якщо все життя попрацював зовсім на іншій території, з’явившись в окрузі лише в переддень виборів, «раптово» згадавши про своє коріння.
Пояснення дуже просте. «Громадянська позиція» змушена погоджувати кандидатів у мажоритарних округах з партією Дмитра Добродомова «Народний контроль» (кандидатів від цієї партії формально висунула політсила Гриценка зі старшим партнером – «Слугою народу» Володимира Зеленського). У підсумку розписаної «шахматки» Володимиру Гірняку не дістався жоден зі зручніших міський округів. Довелось іти «на села» з очікувано програшним результатом виборів.
Украй низькі шанси перемогти на цих виборах Гірняк спробує конвертувати в подальші аргументи на місцевих виборах. Досвідчений політик спробує зобразити рішучого борця з олігархами, для того щоб пізніше пояснювати виборцям на міських виборах, що саме вони не дали йому перемогти. Однак чи матиме успіх такий крок – невідомо. Дотепер у Володимира Гірняка якось не дуже складалося з політичною кар’єрою.
Далекого 2010 року Володимир Гірянк висував свою кандидатуру на посаду міського голови вперше, однак за результатами виборів посів лише четверте місце, програвши чинному міському голові Андрію Садовому, бізнесмену Петрові Писарчуку та націоналістові Юрію Михальчишину.
Через п’ять років, 2015-го, Гірняк удруге намагався обійняти посаду міського голови Львова, однак знову невдало. З великим відривом від переможця Андрія Садового та срібного призера Руслана Кошулинського Володимир Гірняк зайняв третє місце. Кампанія Володимира Гірняка подивувала самовпевненим гаслом, що «За Львів із Садовим побореться Гірняк». У людей, які орієнтуються в місцевій політиці, така амбітна фраза могла б викликати хіба що іронічну посмішку, адже сам Гірняк ніколи не вирізнявся ні харизмою, ні ораторськими здібностями, ні іншими рисами, потрібними для успішного політика.
Нове старе обличчя міської політики
Останнє твердження добре ілюструє той факт, що такі більш ніж скромні результати є попри те, що в міській політиці Львова Володимир Гірняк є доволі активним ще з далекого 1998 року. Тому новим обличчям (як він намагається сам про себе говорити) Володимир Олегович точно не є.
Насправді Володимир Олегович є депутатом Львівської міської ради трьох скликань. У сесійній залі львівської Ратуші він представляв інтереси львів’ян від 1998 до 2015 року з невеликою перервою. Під час недовгого періоду з 2002 по 2006 рік, коли Гірняк не був депутатом міської ради, він займався юридичним та будівельним бізнесом. За 13 років свого перебування в статусі депутата Львівської міської ради Володимир Олегович не вирізнявся абсолютно нічим з-поміж великого депутатського корпусу. Як і всі інші, він голосував в унісон з побажанням міського голови (хто б ним не був – чи Любомир Буняк, чи Андрій Садовий). Як і інші, він помірно (аби часом не посваритися всерйоз) критикував дії мера. Однак жодної яскравої ідеї, жодного проекту, жодного рішення, яке справді внесло б позитивні зміни в життя громади міста, Володимир Гірняк так і не спромігся ініціювати або впровадити.
Саме тому, мабуть, 2015 року, йому, схоже, набридло бути одним з багатьох, і наш герой вирішив стати депутатом Львівської обласної ради. Тут Володимирові Гірняку пощастило більше і в підсумку дивної комбінації голосів, впливів та кулуарних домовленостей йому вдалося посісти почесну посаду заступника голови Львівської обласної ради. Однак, схоже, тут успіх полишив Володимира Олеговича. На відміну від депутатства в міській раді, статус заступника голови змушував ухвалювати складні, дуже часто непопулярні рішення: про звільнення або призначення очільників комунальних медичних закладів, про фінансування або нефінансування проектів тощо.
Мабуть, після кількох скандалів, пов’язаних із такими рішеннями, Володимир Олегович вирішив, що прийшов його час рухатися далі. Тим паче, що карколомні зміни відбувалися по всій країні у зв’язку з перемогою Володимира Зеленського. Спочатку він здійснив відчайдушний ривок, намагаючись за принципом «куй залізо, поки гаряче» з наскоку обійняти посаду голови Львівської облдержадміністрації. Однак перемовини в Києві пішли не так і наразі (а схоже, що й надалі) посада фактично є вакантною. Пізніше була така ж невдала спроба внаслідок «двірцевого перевороту» скинути з посади свого керівника, голову Львівської обласної ради Олександра Ганущина.
Нині Володимир Гірняк робить таку саму відчайдушну і, судячи з усього, невдалу спробу через вибори до парламенту підняти свій статус переговорника в майбутніх торгах або за ту ж посаду голови ЛОДА, або готує трамплін на міські вибори 2020 року.
Юрій ЛУЖНИЙ, для Leopolis.news