24-08-2020 12:1411604
24 серпня наша держава відзначає День Незалежності України. Ми вирішили поговорити з головою Львівської облдержадміністрації – Максимом КОЗИЦЬКИМ. Яке бачення складних державних завдань має очільник Львівщини? Журналісти пройшлися з ним уже звичним ранковим пішим маршрутом до робочого місця.
– Коли Україна проголошувала незалежність – як запам’ятали той час?
– Як і більшість сімей на Львівщині, мою родину не оминули репресії тоталітарного режиму. Прабабцю репресували через те, що була носієм української ідеї і культури.
Безперечно, родина раділа з того, що ми нарешті позбудемось тоталітарного монстра, Радянського Союзу – тюрми народів. Добре це пам’ятаю, мені тоді було 10 років. Батьки тішились, що нарешті у нас буде своя, незалежна Українська держава – мрія нашого народу.
Відтоді минуло вже 29 років. І наша мета сьогодні – примножити здобутки батьків, зробити країну ще сильнішою. Обов’язок – не змарнувати наших перемог. І зробити так, щоб жодне наступне покоління українців ніколи не знало війни.
– Як нам жити та ладнати з людьми, які мають неприховано проросійські погляди та демонструють зверхність до України і всього українського?
– З такими людьми, звісно, важко знайти щось спільне. Але ми мусимо жити з ними в одній країні, бо вона у нас одна. Їхні антиукраїнські настрої – від банального невігластва. Та я готовий до певної міри терпіти і таких людей, щоб ця держава існувала, адже й вони є її громадянами. Проте не готовий мовчати і миритися з їхнім хамством.
Адже наші діти виховуються у спільній, незалежній Україні. У наших дітей буде більше спільного та більше порозуміння. Пригадую, у дитинстві мені довелося бути жовтенятком, у піонерській дружині школи. А моя донька недавно знайшла залізний рубль і не знає, що то таке. Розповів, що то держава колись така була...
Історію треба знати і розуміти, шукати те, що нас об’єднає. Відчуття державності та свободи потрібно навчати. Воно не з’являється відразу після проголошення незалежності. Йдеться про те, що маєш відчути: ти – громадянин, з тебе починається країна. Україна – це ти! Цього потрібно вчитись. Це ціла система цінностей, які засвоюєш не один рік. Та молодше покоління засвоюватиме їх швидше і краще, ніж батьки, дідусі з бабусями, у котрих погляди різнилися кардинально.
Через брак єдиної, спільної для всіх системи цінностей наша країна знову – вкотре уже – опинилась у стані війни з ворогом.
– То на котру з успішних держав мала б бути схожа наша незалежна Україна?
– Можливостями для розвитку ми не поступаємося Канаді. Багатством природних ресурсів і територією можемо рівнятись з нею. З огляду лише на ці два фактори, ми маємо колосальні можливості, аби навіть випередити Канаду, як у соціальному забезпеченні, так і в розвитку економіки загалом. Як на мене, ми свого роду «європейська Канада» для наших західних партнерів. Але маємо докласти зусиль, аби наші європейські партнери змогли відкрити нас для себе.
У швидкості реформ маємо брати приклад з Польщі. На початку 90-х років ця країна значно поступалася нам своїми економічними показниками. Проте їм вдалося упродовж декількох років покращити економіку та добробут своїх громадян. Польща зараз – одна з найдинамічніших та найбільш сталих економік Європи. Більше того – криза 2008 року не зупинила їх економічного зростання. Прикро, що сьогодні ми значно відстаємо від розвитку Польщі, не зуміли вберегти позитивні динаміки розвитку своєї країни, тож маємо вже навчатися у них. Успіх Польщі – комплекс успішних реформ, одна з яких – реформа децентралізації – успішний приклад для наслідування. І вона – один із головних рушіїв якісної модернізації влади.
Що ж стосується безпеки, то нам потрібна колективна безпекова модель Європи. Сьогодні, коли Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини нашої території, ми, на жаль, досі не маємо гарантій захисту від зовнішнього ворога. Україна підтверджує відданість дипломатичному врегулюванню конфлікту, відповідно до основ міжнародного права. Але ми також маємо право на самооборону, як передбачає 51 стаття Статуту ООН. На жаль, цього недостатньо, війна триває досі, ворог не зупиняється. Нам потрібно шукати вихід, наприклад – з досвіду країн Балтії. Щойно вони здобули незалежність, першим їхнім кроком було приєднання до системи колективної безпеки. Тому руху до НАТО альтернативи немає. Зважаючи на досвід нашого війська з 2014 року, ми потрібні нашим європейським сусідам, як і вони нам. Бо тільки разом Європа вистоїть перед щораз новими небезпеками у світі.
Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news