Європейська старість для українців

Розташований він дуже близько від центру міста – на стику проспекту Чорновола і вулиці Липинського (кільце біля «Макдональдса»), в ошатному двоповерховому будиночку, який певний час узагалі не використовували. Тепер у будівлі на сімсот квадратних метрів зроблено капітальний ремонт, її повністю пристосовано для потреб літніх людей і надання їм медичних послуг.

«Ми щойно відкрили пансіонат для літніх людей справжнього європейського типу, – розповідає його директор Андрій Гураль. – Маємо німецьке і голландське обладнання, ліжка з електроприводом, які піднімаються й опускаються автоматично. Вони призначені для людей важкохворих: після травм та інсультів. Душову кімнату облаштовано так, що можна помити людину, яка лежить або сидить. Тут постійно присутній лікар, який стежить за станом здоров’я пацієнтів, є медсестри і професійні доглядальниці. Але наш пансіонат розрахований не лише на тих, хто постійно лежить, а й також на тих, хто може себе обслуговувати самостійно, але з якихось причин уже не може чи не хоче проживати вдома один».

Він розповідає, що на першому поверсі облаштували кімнату-їдальню, де люди похилого віку зможуть проводити вільний час, спілкуватися за чашкою чаю чи кави. Також у будівлі є постійне відеоспостереження і зв’язок онлайн. Рідні, якщо вони перебувають дуже далеко (за кордоном, наприклад), можуть у будь-який момент бачити на екрані свого комп’ютера, як доглядають за їхнім батьком, матір’ю, дідусем чи бабусею, поспілкуватися за допомогою Скайпу чи Вайберу.

«Також у нас є ще й велика територія, яку теж облаштовуємо для потреб пацієнтів: тут будуть пандуси, в центрі подвір’я – фонтанчик, багато зелені, лавочки, і це майже в центральній частині міста, куди зручно добиратися з будь-якого кінця Львова. Цим наш пансіонат відрізняється від інших приватних закладів такого типу, які розташовані переважно поза містом: у Брюховичах, Винниках, Білогорщі чи Оброшиному у приватних будинках, де звичайні душові кімнати і важкохворим людям складно помитися», – продовжує Андрій Гураль.

За його словами, нині в пансіонаті є вже двоє підопічних, на днях поступить ще двоє. А загалом цей будинок дозволяє забезпечити комфортні умови для сорока осіб. Двох лежачих людей нині обслуговують п’ять осіб персоналу. З напливом пацієнтів планують збільшувати кількість працівників.

Приміщення під пансіонат орендують у приватної особи, яка в такий спосіб хоче долучитися до добрих справ.

«Це – довгострокова оренда, – уточнює наш співрозмовник. – Ми всі знаємо, яка в нашій країні ситуація з людьми похилого віку. Майже кожен рано чи пізно з цим стикається. Моя сім’я мешкала на Левандівці в п’ятиповерховому будинку, тож, коли захворів дідусь, а потім бабуся, ми стикнулися з багатьма проблемами. Дідусь був доволі кремезний чоловік, важив понад 90 кілограмів і було дуже непросто знести його з п’ятого поверху і відвезти до лікаря чи на рентген. Та й карети «швидкої» годі було дочекатися, а ми тут плануємо мати ще й свій спеціалізований автомобіль для перевезення хворих людей до лікарів-спеціалістів чи для якихось спеціальних процедур, бо забирати аналізи можна буде тут, на місці. Зараз у нас його ще немає, але є партнери, які допомагають зі спеціалізованим транспортом. Також маємо санітарів, реабілітологів, які допоможуть знести-занести людину. Ми колись мусили наймати кремезних хлопців, щоб ті зносили дідуся з п’ятого поверху, бо він ще впав, зламав шийку стегна. Ліфта в будинку не було. Дідусь фактично не виходив на вулицю, хіба що раз у рік, і ми наймали професійних доглядальниць. Обходилося це недешево… Тепер усі ці турботи ми хочемо взяти на себе, хочемо зробити справді європейський будинок для літніх людей».

Перебування в такому приватному закладі не буде безплатним. Нині це коштує орієнтовно 9-10 тисяч гривень, при всіх потрібних висококваліфікованих послугах, чотириразовому правильному, збалансованому харчуванні вартість може сягати й п’ятнадцяти тисяч гривень. Як для українських реалій – сума немала, як для  європейських – невелика. Наприклад, у Німеччині така послуга коштує орієнтовно три тисячі євро в місяць. У львівському пансіонаті думають і над бюджетним варіантом, і навіть над тим, щоб реально робити справи милосердя й когось, хто конче потребує допомоги, утримувати безплатно. У кімнаті мешкатимуть двоє, троє, щонайбільше четверо людей. Також за потреби будуть одномісні кімнати. Від цього залежатиме вартість перебування тут.

«Ідея такого пансіонату для літніх людей пішла з Європи. В Україні такі приватні заклади ще не розвинуті, – продовжує розповідь Андрій Гураль, психолог за фахом. – Я запустив уже такий проект у Києві. Там, щоправда, менше приміщення: під одним дахом спільно проживають двадцять літніх людей. Не всі з них важкохворі чи лежачі. Один дідусь навіть сам прийшов. Мав чорнобильську пенсію і квартиру. Здав її в оренду і мав за що оплачувати своє перебування. Він багато років жив сам і дуже потребував спілкування, якоїсь спільноти.

До слова, про квартири. Нас уже запитували, чи ми не беремо на себе обов’язку догляду в обмін на квартиру. Ні, ми цього не робимо. Якщо людина хоче перебувати в нашому закладі, може здати своє житло в оренду і так оплачувати послуги».

Андрій  Гураль уже дев’ятий рік працює в такому проекті. Разом з колегами хоче відкрити такий заклад ще в якійсь європейській країні. Мабуть, це буде Польща. Там нині багато українців, та й німцям буде ближче приїжджати, але це – далекоглядні й амбітні плани, а наразі команда налагоджує побут перших мешканців у Львові.

…Ми завітали до кімнати пані Ірини. Потрапила сюди тому, що діти перебувають за кордоном і не мають змоги її доглядати. Вони не можуть зараз приїхати, але щодня спілкуються з матір’ю за допомогою Вайберу, у будь-який момент можуть бачити, що відбувається в її кімнаті, як за нею доглядають. З вигляду жінки видно, що вона задоволена таким доглядом, охоче спілкується. Розповідає про свій новий побут. Біля пані Ірини постійно присутня доглядальниця, яка в будь-який момент готова їй послужити. Та й досвід має ця жінка, бо сім років працювала доглядальницею в Ізраїлі, має освіту фельдшера. Адміністрація закладу не завантажує її іншою роботою (наприклад на кухні, як це часто буває). Вона постійно перебуває біля своєї пацієнтки, ночує з нею, харчується на місці. Пансіонат надалі набирає таких фахівців, добре їх мотивує.

…В іншій кімнаті лежить дідусь. Чоловікові всього лиш 61 рік. У такому віці інші люди ще активно працюють, а в нього проблема – атрофія мозку, тому він не може говорити. П’ять місяців лежав в іншому подібному закладі – у нього з’явилися пролежні, навіть почали гноїтися п’яти і спина. Дійшло до зараження крові, високої температури. Рідні бачили, що треба щось негайно робити, і звернулися сюди.

«А все це сталося через неправильний догляд, – каже присутній тут лікар Григорій Лудин. – Чоловік лежав, не міг сказати, що йому болить, і виникли ось такі проблеми. Мабуть, персонал у цьому закладі не знав, як правильно доглядати таку лежачу людину, а рідні за такий догляд платили дев’ять тисяч гривень у місяць… При правильному тепер уже лікуванні, догляді цей чоловік ще зможе самостійно себе обслуговувати. Бігати не буде, але ходити зможе».

Пансіонат також планує надавати медичні послуги для людей цього мікрорайону й перевести справу догляду за старенькими та хворими людьми на професійну й високоморальну основу, зліквідувати ті старі штампи «будинку для престарілих», куди ще й потрапити важко, бо треба подолати багато бюрократичних бар’єрів. Щоб така справа розвинулася, потрібно змінити законодавство. Воно мало б заохочувало підприємливих людей вкладати гроші в такі благочинні проекти. Потрібно нарешті запровадити страхову медицину й поміняти світогляд людей. Усі повинні зрозуміти, що рівень цивілізованості країни визначається за тим, як у ній живуть люди похилого віку.

Фото Йосипа Марухняка

Надія ПАСТЕРНАК, для Leopolis.news