07-06-2021 18:226496
Гори, смерічки, полонини, місця для піших прогулянок влітку та лижні траси взимку – усе це, безумовно, спадає на думку при згадці про карпатський відпочинок у Славсько. А як щодо споглядання живопису, або, навіть, участі у його творенні? Таке також можливе у селищі. Зокрема, через щорічний планер художників, організований місцевою родиною Оксани та Дмитра Ареф’євих.
Усе почалося зі знайомства подружжя із кількома митцями у 2007 році. Ті приїхали на відпочинок до Славська, і, ознайомившись з карпатською природою та гостинними людьми, вирішили, що приїдуть ще. Тільки наступного разу – вже більшою компанією. Так, рік за роком, навколо ідеї спільного відпочинку та творчості сформувалася ціла спільнота митців. При чому – не лише українських. Протягом 14-річної історії планеру його відвідують художники та художниці з Словаччини, Польщі, Ізраїлю, Білорусі та інших країн.
Вони разом малюють, спілкуються, жартують, ходять на прогулянки, вчаться. Не дивно, що після такого плідного часопроведення народжуються неймовірні творчі ідеї, які виростають у прекрасні роботи, а їх творці, натхненні таким планером, продовжують спілкування і поза його межами.
Цьогоріч творити у Славську зібралося близько 15-ти митців з Сум, Києва, Львова, Ужгорода та інших куточків України.
Ірина Гресик із Запоріжжя – одна з них.
Окрім живопису, захоплюється східними країнами та їх культурами. Аж настільки, що, наприклад, перед пандемією повернулася з пленеру з Індії. А ще раніше – піднімалася в гори Непалу.
У рідному Запоріжжі пані Ірина організовує пленер «Хортиця крізь віки», а славський, який вважає одним з найкращих, відвідує з 2007-го року.
«Для чого художники взагалі їздять на пленери? Щоб набратися натхнення та навчитися новому. Для цього потрібні природа, правильне оточення та дух творчості. У Славсько зібралося все. Гарна компанія художників, доброзичливі господарі, які люблять та цінують мистецтво і, звичайно, дивовижна природа Карпат».
Петро Сипняк – львівський художник та народний художник України – ще один «старожил» творчих зустрічей у Славсько. Попри те, що митець працює тут над чималим полотном, не вважає, що славський планер – це насамперед про роботу, а про дещо інше, що, безумовно, теж важливе у творчості.
«Для мене – це найперше релаксація. Відпочинок, задоволення від природи. Знаєте, якщо живеш в місті і постійно сидиш у майстерні, то вирватися кудись на тиждень чи два – дуже добре. А сюди, у Славсько, хочеться постійно. Тягне. Не тільки на планер, а й просто так. Я можу приїхати на кілька днів коли-завгодно, помалювати і поїхати назад».
У процесі пленеру приїжджі митці, окрім того, що надихаються природою, ще й знайомляться із локальною культурою, здобутками та видатними особистостями Славська.
Цьогорічний ХХІ планер присвячений пам’яті Микола Устияновича – знаного українського письменника та громадського діяча. Він став першим місцевим священником, переселившись у Славсько 1842-го року. І одразу взявся за просвітництво славчан. Саме Устиянович створив першу школу для місцевих дітей.
Пані Оксана Ареф’єва підрахувала, що за 14-ть років існування пленеру, його відвідали близько 180-ти художників, а у світ вийшло понад 4 тисячі картин. У більшості з них в основі – карпатські краєвиди.
«У кожному місці, де працюють художники, вони вже мають своїх знайомих місцевих, які кожного року чекають їх, – розповідає пані Оксана, – буває, бабусі і дідусі виходять і питають, чого минулого року когось з митців не було».
Славсько, Кам’янка, водоспад Шипіт, Рожанка, Либохори – завдяки пленеру залишаються на полотнах митців. Частина з них стає надбанням громади селища і ще довго тішить око туристів. А частина – потім мандрує світами, опиняючись у різних, не лише українських, галереях. А відтак Карпатським краєм милуються навіть у дуже віддалених від нього куточках.
Команда «Славсько. Гори вражень»