Ці афоризми я записав лише з трьох-чотирьох його останніх публіцистичних п’ятихвилинок на телерадіохвилях «ЛАНу». А коли побачив його власну філософсько-юридично-ведичну(релігійну) книгозбірню, то зрозумів, звідки це у нього. Звідки у нього ця постійна опозиційність до влади і владців, оця вічна революційність – хай і один у полі, але воїн, оце бажання охопити – а не вхопити! – все: і правознавство, і публіцистику, і політологію, і соціологію, і психологію, і… бізнес. Останнє, як на мене, у нього – не фетиш, а хобі, просто практична спроба перевірити на собі недолугість наших законотворців щодо «максимального сприяння малому і середньому бізнесу»…

Тож моя розмова з тим, хто завжди мав і має силу тяжіння до людських потреб, хто своїм інтелектом завжди і повсюдно прагне відновити рівновагу між владним обіцянням та виконанням – з екс-депутатом Стрийської міської ради, а нині викладачем Європейського Університету Олегом Филиком.

А говоритимемо про політику і неполітику, правда з однією умовою – простою і дохідливою мовою, без складних зворотів і зарозумних дефініцій.

Тож що є нині українська політика чи неполітика?

От кого не запитай – чуєш багато злобної єресі, нарікальних матоподібних монологів на такі дуже загальні поняття, як верхи, президент, парламент, свобода Шустера, слова Гордона… А ти чув, що той казав на тому шоу, а ти бачив, як той виступав?.. Це все, якщо коротко – жага влади, приправлена самообманом. Так от, це все – неполітика. Це політикоподібність.

А політика – це коли ти знаєш прізвище свого депутата, це коли ти розумієш не слова, а значення закону про місцеве самоврядування, це коли ти свідомо відмовляєшся утримувати, обслуговувати владну дурість, халтуру і профнепридатність. Політика – це класична чистота: там бруд називається брудом, чеснота – чеснотою, а нікчемність – поіменно.

Так чому останнім часом перемагає ytполітика, чи, я би сказав, брудна політика?

Тому що одні на помилках вчаться, а ми їх обираємо. Тому що зло перемагає добро, бо добро не хоче воювати. Ніколи не можна досягти задовільного компромісу між Добром і Злом. Коли політик вважає народ рабами – це страшно, але найстрашніше, коли народ із цим погоджується… Вірус брудної політики відступить тільки тоді, як помруть, виїдуть, зникнуть ті, для кого він призначений. Все просто!

Чому між владою та суспільством завжди існує конфлікт інтересів? Так має бути об’єктивно?

На це просте питання напрошується складна відповідь, але розмова у нас простою мовою. Тому дивіться: що хоче влада, будь-яка влада? Аби ти замовк у наступну хвилину після того, як віддав голос. Тобі вішатимуть почесні звання, чіплятимуть медалі, прийматимуть у різні громадські ради і закутають у машкару поважності, а насправді – просто дадуть ковпак корисного блазня, аби махав чубом куди скажуть і цілував нижче спини, коли треба.

Що хоче людина? Людина хоче продовжувати хотіти – хотіти жити, працювати і отримувати не гірше і не менше тих, кого вона, та людина, утримує. Бо людина того варта, а от чернь – ні. І поки ми не вселимо у них розуміння різниці між першим і другим, нас називатимуть людьми, а вважатимуть черню.

Все виглядає так, що є якась втома, розчарування і реванш старих сил. Ви згодні?

Немає ніякого реваншу! Адже політику як писали, так і пишуть її замовники. Не люди, а замовники. Ну ні для кого ж не секрет, що вибори як такі в державі Україна більше не проводять – їх пишуть, малюють, визначають. А який сенс мати голос в країні, де вибір за тебе роблять інші?!

Ті самі замовники, які лише змінюють полюси впливу і підтримують державу точно так само, як мотузка підтримує повішеного. І поки не прийде прозріння того, що село, місто, країну, загалом світ змінять не депутати й політики, а освічений народ, зріле громадянське суспільство – нашу історію писатимемо не ми, а для нас.

У такому випадку, що змушує людину прийняти роль жертви?

Як не страшно це визнавати – віра і надія. Надія на політиків, на владу – це ніщо інше, як вбивця часу. Усі ваші кроки і надії перед дверима нічого не значать, якщо ви так і не увійшли. Щоб зламати людину, потрібно засліпити її надією, а потім розбити об страшну правду. Суть нашої влади залишається незмінною: раніше вона імітувала «турботу про людей», потім патріотизм, зараз репрезентує боротьбу з корупцією і реформи, прагнення до миру шляхом в тій чи іншій мірі капітуляції. І все це – заради збереження самої влади. Проводиться спроба її концентрації, а монополізація – прямий шлях до класичної диктатури.

А от з вірою простіше, бо фраза «я вірю владі» означає одне – я вірю, що необхідності думати немає. Той, хто відмовляється від свого права думати, від права на думку, втрачає своє право відмовлятися від ролі жертви. І тоді право за себе постояти перетворюється в можливість за себе полежати.

Розмовляв Василь АЛЄКСЄЄВ