Страждання тисяч людей традиційно стають об’єктом підвищеної уваги з боку медіа. Чому вони прибули саме до Білорусі? Якими мають бути дії сусідів Білорусі? Спробуємо дати відповіді на ці питання з огляду на події кількох останніх тижнів на кордоні Білорусі з її західними сусідами.

Перш за все, ми маємо справу з рефлексивним управлінням з боку Кремля, коли Росія вправно прорахувала дії Польщі та Литви. Якщо аналізувати кризу з мігрантами, то варто звернути увагу, що вона мала кілька стадій.

Розігрів – поступове наповнення таборів для шукачів притулку в Литві мігрантами.

Зосередження – перекидання тисяч мігрантів на територію Білорусі з цілком очевидною демонстрацією готовності сприяти транзиту до Німеччини.

Штурм – листопадова кульмінація біля пункту пропуску Брузги – Кузниця, яка стала справжнім інформаційним вибухом.

Часткове повернення мігрантів на Батьківщину, яке спостерігається сьогодні, не повинне вводити в оману, адже Лукашенко наприкінці листопада у Брузгах наголосив, що він та його влада робитимуть все в інтересах мігрантів.

Перш, ніж повернутися до інформаційної складової кризи, відзначу кілька важливих нюансів. Як відомо, Польща, Угорщина та Чехія відмовилися приймати біженців під час міграційної кризи 2015 року, коли мільйон мешканців Близького Сходу та Північної Африки втекли до Європи у пошуках притулку. Цього разу мова йде не про біженців, а про людей, кожен з яких виклав по кілька тисяч доларів, щоб потрапити на кордон з країнами Європейського Союзу. Проте спогади про події шестирічної давнини ще свіжі і створюють матрицю сприйняття ситуації обивателями всередині ЄС.

Тому створення Литвою та Польщею зони надзвичайної ситуації у прикордонній смузі, де було заборонено перебування сторонніх осіб, Білорусь використала у власних інтересах. Білоруські та російські пропагандисти енергійно транслювали власну версію ситуації з мігрантами на території Білорусі, активно використовуючи постправду та створюючи емоційну телекартинку. Цей меседж можна назвати «Страждання біженців на кордоні Європейського Союзу», і він транслювався дуже потужно.

Ще один цікавий нюанс: телефонні переговори у трикутнику Путін – Лукашенко – Меркель, які мали покласти край міграційній кризі. Варто пригадати, що минулого року, у розпал протестів білорусів проти фальсифікації результатів виборів президента, Лукашенко не піднімав слухавку, коли йому телефонувала Меркель. Цього разу за короткий термін пройшло дві телефонні розмови, про які канцлер Німеччини попередньо домовилася з російським президентом. І лише після спілкування з Лукашенком Меркель зателефонувала польському прем’єру Матеушу Моравецькому.

Для кращого розуміння природи кризи з мігрантами варто згадати слова Путіна «Кордони Росії ніде не завершуються». Сакральний характер державного кордону для президента найбільшою за площею держави світу став мотивацією створення кризи на кордонах Європейського Союзу, який Владімір Путін розхитує не перший рік. Для досягнення своєї мети Кремль вчасно згадав і минуле Лукашенка, який служив у радянських прикордонних військах, і спровокував емоційну реакцію європейських правозахисників на страждання тисяч людей. Багато з лідерів ЄС не наважуються вказати на Путіна як на замовника міграційної кризи, яка має на меті розхитати Європейський Союз, це зробили лише представники політичного керівництва Польщі. Вона зуміла витримати таран людьми, але Кремль на цьому не заспокоїться.

Євген МАГДА