Білоруська опозиціонерка, блогерка, директорка фонду “Беларускi Майдан” Олена Васильєва в проєкті #ВідвертаРозмова_з про відповідальність білорусів у російській агресії в Україну.

Олено, нещодавно у Львові відкрили білоруський інформаційний центр. Особисто в мене ця подія викликала більше питань чим відповідей у ставленні українців до білорусів. Виявилось, що Білорусь окупована і у всьому винні міфічні лукашисти.

Для багатьох білорусів моя позиція є дуже маргінально-русофобською. Позиція, що Білорусь окупована, так само як і частини Україні, є дуже зручною брехнею, яка дає можливість нічого не робити.

Я вважаю, що білоруси як нація, зважаючи на останні події, на жаль, не відбулись. Ми несемо колективну відповідальність за події в Україні. Так, є економічна окупація, так, стоять війська, але для мене окупація - це коли тебе захоплюють, а ти чиниш супротив. Нічого схожого, на жаль, в Білорусі не було.

Російські війська зайшли, а їм ніхто не протидіяв. Вони стріляють, та вбивають українців - їм ніхто не протидіє.

Ми можемо це називати окупацією, чи як завгодно, але це дуже зручна позиція, щоб нічого не робити: ми окуповані й тепер будемо чекати, поки українці своєю кров’ю нас звільнять?

А як же протести 2020 року?

Варто визнати, що дуже велика частина Білорусі є русифікована. Погляньмо правді у вічі та визнаймо, що протести 2020 року не несли цивілізаційний вибір, - це не Майдан. Не було питання вибору. Ось це все і привело до того, що ми зараз маємо.

Так, були пронаціоналістичні сили, їх було дуже мало, але вони, на відміну від Тихановської і всіх решта, не фінансувались Росією, і їх, відповідно, ніхто не слухав.

Згадаймо історичний контекст. Плани Росії остаточно приєднати Білорусь були дуже давно. Лукашенко - кривавий диктатор, але, хай там як, все ж він намагався зберегти власну владу і, як наслідок, деяку незалежність. У 2019 році ми мали дуже сильно загострене протистояння між Мінськом та Москвою.

Москва схиляла Лукашенка до підписання кінцевих документів про інтеграцію. Це був період, коли Лукашенко почав “петляти” і не поїхав на зустріч до Путіна. В той час у нас відкрилось американське консульство та вийшов наказ Міністерства оборони про зміцнення відносин та зв'язків між Білоруссю та НАТО. І ось саме в цей час мені стало зрозуміло, що будуть розігруватись московські “опозиційні” фігури. З’явився Бабарико (Газпром), з'явився кримнашист Тихановський, з’явився Цепкало, який рекламувався на всіх проросійських каналах. З’явились фігури, яко повинні були зімітувати процес і зрушити ситуацію в потрібному для Росії напрямку.

Пронаціональна опозиційна частина Білорусі розуміла ситуацію з самого початку. Чому я маю право про це говорити зараз? Тому що ми говорили про це з самого початку.

В тому, що відбулося, зокрема, й наша, як білорусів, вина. Ми у протестах 2020 року не йшли проти Росії. Ми не робили свій вибір. “Лідери” кричали, що у нас не Майдан і ми не хочемо, щоб було так, як в Україні. Квіти, лавочки, протести у вихідні - так диктаторів не скидають. Лукашенко був прогнозований. Було зрозуміло, що будуть закручені гайки, якщо не боротись, так було завжди. Тому, маємо те що маємо.

А зараз створювати різноманітні центри? Зараз всі дуже швидко перевзуваються. Вони намагаються залізти в Україну. Звичайно, для цього вони можуть змінювати риторику та говорити що завгодно, але це такий собі білоруський ОПЗЖ - вони проросійські. Ця вся діяльність зовсім не є революційною. А зараз їм дуже зручно оперувати питаннями окупації тощо.

Цим всім центрам, які зараз з’являються, вигідно роздувати те, чого насправді дуже мало. Це все розкручують для створення видимості бурхливої діяльності. Дуже мало існує правдивих свідчень. Правді треба дивитись в очі.

А що треба, щоб тебе приймали в Україні? Якщо взяти на себе відповідальність, то потрібно щось робити. Простіше сказати, що ми не несемо відповідальності, що у всьому винні лукашисти. Вони дуже добре влаштувались в цій ситуації. Зрозуміло, що імперія розвалиться, а там і Лукашенко зникне.

Лукашисти? Це маячня. Національної ідеї нема, не було ідеї відриву від Росії. Йшли за тими, хто відкрито говорив, що нам потрібна інтеграція з Росією. Чим вони кращі за лукашистів? Нічим.

Але всюди використовують риторику про білоруських партизанів, рейкову війну, білоруський батальйон, який воює за Україну.

Стосовно білоруських партизанів та рейкової війни, у нас немає перевірених джерел інформації про те, що там насправді відбувається. Так, щось є, є декілька людей яких ми дійсно знаємо, є декілька затримних. Але реальних даних у нас нема.

Що стосується батальйону Кастуся Калиновського, то на сьогодні це єдине, чим білоруси справді можуть пишатись. Я знаю хлопців звідти, я з ними постійно комунікую і вони реально воюють за Україну в складі ЗСУ.

Кажуть, що на території Польщі є понад 1000 білорусів, які хочуть йти воювати за Україну, але їм не довіряють.

Правильно, а чому повинні ставитися з довірою до представників окупантів? Там може бути “мільйон” шпигунів. Їх треба всіх ретельно перевіряти. Знаю, що була спроба організувати якийсь “легіон” не зареєстрований у Збройних силах України і відповідно тягнути на себе потоки.

До прикладу, всіх, хто зараз в батальйоні Калиновського, ретельно перевірили спецслужби. Знаю, що навіть когось вислали з України.

Тож чи мають підстави українці ставити знак рівності між Росією та Білоруссю у цій війні?

Думаю, що мають. Я коли бачу кадри з Білорусі, то у мене виникають питання. Ту техніку хтось таки обслуговує, відмиває їхні танки, годує солдатів, лікує їх? Хто це робить? Ці люди могли хоча би звільнитись. За це їх точно ніхто не вб’є. Та й ціна відносно невелика у порівнянні зі смертями дітей, які гинуть тут.

Розмовляв Андрій Маринюк, Галінфо