Такі слова про наш національний синьо-жовтий прапор я почула у Красненській другій школі. Тут у холі висять прапори, передані з передової їхніми випускниками, які захищають нашу незалежність. Саме тут, у цьому навчальному закладі проводять довготривалу акцію «100 прапорів для Перемоги». Звичайно ж, це символічна цифра, насправді більше, а шиють їх внутрішньо переміщені особи, для яких школа стала нині другою домівкою. Ми зустрілася з жінками, які у вільний час шиють прапори і передають військовим на передову.

Красне – невеличке селище за 40 км на схід від Львова. Тут знаходиться важливий залізничний вузол. Сьогодні у місцевій громаді знайшли свій прихисток десятки родин, які змушені були рятуватись від російської навали. Є люди з Харківщини, Луганщини, Приазов’я. Але і в Красному нещодавно відчувся жорстокий подих війни: ракета вцілила у залізничну підстанцію. На щастя, ніхто не постраждав. Ремонтним бригадам вдалося швидко відремонтувати зруйноване.

Непросто нашим співгромадянам зі сходу країни, після пережитого жаху, адаптуватися на новому місці. Але сидіти, склавши руки і нарікаючи, також не вихід з ситуації. Віра і праця завжди рятує від депресії і поганих думок.

У запасах Красненської школи було кілька метрів синьої і жовтої тканини, і заступник директора Валерій Гайдучик вирішив, а чому б з неї не пошити прапори. З цим і звернувся до жінок-переселенців, які тимчасово живуть у школі: хто б міг цю ідею втілити. Зголосилось троє. Хтось, як Світлана, має відповідну освіту, вона – технолог швейного виробництва, а для когось, як для Лілі та Олі шиття – захоплення. До речі, Ліля, збираючи свою тривожну валізу, серед інших речей не забула покласти голку, нитки та ножиці.

З директором школи Іриною Волос заходимо у майстерню. Тут триває робочий процес. На великому столі кроять тканину, стоїть швейна електрична машинка, у кутку столик, на якому прасують пошите.

Пошиття національних символів у Красненській другій триває практично постійно. Дівчата пошили більше сотні прапорів. Перші кілька десятків з волонтерами передали на передову. На столі акуратно складений великий згорток з прапорами: тут 100 штук розміром метр на півтора, і 4 великих – два метри на 1.40. Один з них майорітиме над Золочівською районною радою. Решту передадуть Збройним силам України, щоб наші національні символи у скорому часі замайоріли у кожному, відвойованому нашими воїнами, населеному пункті України.

«Спершу тканину купували власним коштом. Потім до акції долучилася Золочівська районна рада, передавши до Красного два сувої синього і жовтого кольорів, інші благодійники. З частини, що залишилась, пошиємо кількаметрове синьо-жовте полотнище, яке розгорнемо з нагоди Перемоги України над ворогом. А вона, без сумніву, обов’язково буде», – наголошує Оля.

З маленьких залишків тканини планують пошити прапорці для автівок. А ще Світлана шиє жовті стрічки – пізнавальні знаки на військові однострої для брата та інших воїнів, які служать у Національній гвардії.

Жінки, попри певні обов’язки, адже тут перебувають не самі, а з родинами, дітьми, з якими і уроки треба підготувати, зі старшими, які потребують їхнього догляду, по обіді поспішають до майстерні і кілька годин віддають благодійності. Та не лише прапори шиють жінки. Ліля похвалилась сумками і косметичками, які створила зі старих джинсових речей (а їх у школі чимало, адже тут є гуманітарна допомога, та й місцеві мешканці час від часу приносять вживаний одяг). А ще їй замовили чохли для мобільників.

Заступник директора Валерій Гайдучик розповів, що нещодавно у них відбувся круглий стіл за участю представників Центру зайнятості, центру безоплатної юридичної допомоги та фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні. Власне, цей фонд і шукає тих, хто міг би взяти участь в екологічному проєкті, – зі старих речей шити шкільні пенали і передавати дітям на схід. Красненська школа рада би такій участі, адже за виділені кошти могли б для потреб школи придбати ще кілька швейних машинок. Було б і для учнів, і для переселенців-волонтерів знаряддя для навчання і праці.

Зрештою, у Красному не лише у другій школі шиють українські прапори. Стрічки з українською символікою та прапори для тероборони і захисників на передову шиє і пані Леся. А приватний підприємець Марія Коротич протягом кількох років передавала нашим захисникам національні прапори через волонтерів Ярослава Вороновського, Михайла Цюрка та інших: скільки всього за цей період передала на передову – не злічити. Хлопці ж з передової передали їй два прапори з власними підписами. Один вона, на прохання, передала в Буський міський Народний дім, а другий залишила на пам’ять. Національний символ, переданий з фронту, де йде боротьба за нашу незалежність, пахне свободою.

А жінки-переселенці Світлана, Оля і Ліля, які знайшли свій другий дім у Красне, що на Львівщині, мріють після закінчення війни повернутися на рідну Луганщину. Повернутися з прапором перемоги, яких вони вже нашили сотні для наших солдатів на фронті.

Лариса ГАРАСИМІВ, для Leopolis.news

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України