Найважчим був перший місяць, а потім «втягнулися» – так говорить про роботу волонтерського штабу у Львові киянка Євгенія Сорока. Військові називають її рятівницею, адже саме завдяки Євгенії багатьом із тих, хто зараз на фронті, вдалося отримати тактичні аптечки, берці та інше необхідне спорядження.

«Кожен наш день починається з обговорення планів: які будуть відвантаження, чи надходить сьогодні нова гуманітарна допомога. А потім, як-то кажуть, крутишся, як білка в колесі – приймаємо вантажі, збираємо запити, сортуємо. Багато дзвінків, постійно на контакті в переписках. З нашого хабу у Львові допомога йде безпосередньо до підрозділів територіальної оборони, військових частин, медичних закладів та лікарень, рятувальних служб тощо», – розповідає Євгенія.

Перший місяць команда штабу працювала без перепочинку, бо потрібно було відлагодити всі процеси. При тому, що всі – цивільні, які не мали досвіду роботи зі складом.

Сама Євгенія, приміром, юрист у банківській сфері. Серед членів команди – переселенці з Києва, Борисполя, Ірпеня, Миколаївщини, а також місцеві, львів’яни. Знайшли один одного через волонтерів і обʼєдналися в одну команду.

«Ми як родина, маємо загальну мету й налаштовані на важку працю заради спільної мети», – каже Євгенія, чиє життя 24 лютого також розділило на «до» і «після». Зізнається: не була готова до того, що війна розпочнеться з Києва.

«Мені серед ночі подзвонила сестра і сказала про те, що відбувається. Ми з сином і нашим собакою поїхали за місто. Побули там дні 4, посиділи у підвалі. Кілька днів боялися виїжджати. Сподівалися, що війна швидко скінчиться. Батьків я відправила до Львова евакуаційним поїздом трохи раніше, а самій було важко прийняти рішення. Але все ж налаштувалися і поїхали», – розповідає вона.

Основну роботу довелося поставити «на паузу», бо поєднувати її з волонтерством нереально.

«Я вдячна своїм колегам та керівництву, що вони поставилися до цього з розумінням. Адже тут я можу принести більше користі», – додає волонтерка.

Та волонтерська діяльність, насправді, в рази важча. Адже працювати доводиться практично без вихідних. Звісно, якісь паузи робити доводиться, бо хлопцям треба відпочивати – постійні відвантаження це важка фізична робота.

Вантажі приходять переважно зі Сполучених Штатів, їх надає благодійний фонд United Help Ukraine.

Допомагати Україні вона розпочала ще в 2014 році, коли почалася війна на Донбасі, але тоді організація була досить невеличкою. Обʼєдналися люди, які мали українське коріння, або ж у кого були родичі чи друзі з України. Переважно надавали тоді адресну підтримку – військовим, дітям та родинам військових.

«У 2022 році, коли стало зрозуміло, що буде широкомасштабне вторгнення, вони збиралися на мітинги, акції під Білим домом. Масштаби допомоги значно зросли, підключилася громада, організації, дуже багато людей. Обсяги, які йдуть до нас, дуже значні», – розповідає Євгенія Сорока.

Це і підтримка рятувальних служб, і лікарень. Передають автомобілі, карети «швидкої допомоги», обладнання, медичні засоби і ліки.

«За трохи більше, ніж три місяці нашої роботи з нашого складу було відвантажено більше 500 тонн такої допомоги. Вона не припиняється, обертів ми не збавляємо», – каже волонтерка.

Переважно, звісно, це гуманітарка, спрямована на підтримку, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, але дуже багато необхідного отримують і військові – тактичне спорядження, взуття, форма, аптечки та інша тактична медицина.

«За три місяці United Help Ukraine зібрали й передали в Україну більше 25 тисяч військових аптечок, які здатні врятувати життя. Хоча, традиційно, ми дуже сподіваємося, що нашим хлопцям вони не знадобляться», – додає волонтерка.

Наразі вона не збирається повертатися до Києва, бо переконана: важливіша місія – це допомога.

«У 2014 році я займалася волонтерством, але якось «точково», а зараз можу сказати про повне занурення», – підсумовує Євгенія Сорока.

Фото з архіву героїні публікації

Леся КАРЛОВА, для Leopolis.news

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України