16-09-2022 15:43
3571
Рада готується прийняти масштабний закон “Про медіа”. Прикриваючись вимогами щодо вступу до ЄС та захистом інформаційного простору під час війни держава збирається радикально обмежити свободу ЗМІ, пише НСЖУ.
Нацрада з питань усього
Головною ідеєю законопроєкту, який готувався останні три роки, є суттєве посилення держрегулювання в сфері медіа. У разі його ухвалення Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – державний орган, який нині видає ліцензії та стежить за дотриманням їх умов ефірними, супутниковим чи кабельними телеканалами і радіостанціями, – отримає право регулювати роботу практично всіх медіаплатформ чи засобів масової інформації в Україні. Під контроль Нацради потраплять як друковані видання, так і онлайн-медіа, у тому числі інтернет-ЗМІ, онлайн-кінотеатри чи платформи з користувацьким контентом, як-от YouTube, які досі знаходились поза регулюванням держави.
Відтак усі вони мають стати на облік до відповідного реєстру. Законопроєкт вимагає від друкованих ЗМІ обов’язкової реєстрації у період дії воєнного стану, для інтернет-видань вона лишається добровільною. Сама ж Нацрада отримає право скасовувати реєстрацію ЗМІ та припиняти їх вихід за значні порушення: наприклад, за надання недостовірної інформації про власників, поширення дискримінаційних матеріалів, пропаганду наркотиків, позитивне висвітлення агресії проти України чи внутрішньої політики країни-агресора, демонстрацію нацистської чи комуністичної символіки або заборонених російських фільмів.
Що ж до незареєстрованих онлайн-ЗМІ, які неможливо буде покарати приписами чи штрафами, регулятор зможе самостійно ухвалювати рішення про тимчасове блокування доступу до них і вимагати цього від українських інтернет-провайдерів.
Критики бояться цензури
Нинішня редакція законопроєкту – вже третя на розгляді парламенту дев’ятого скликання. Попередні дві народні депутати повертали на доопрацювання через гучні дискусії у професійному середовищі – невдоволені ініціативою були і серед великих медіахолдингів, і серед громадського сектору.
Поточна версія стала результатом компромісу, до якого зацікавлені сторони йшли останні два роки, запевняють автори документа. Втім, критика ініціативи з боку багатьох профільних організацій не вщухає.
Так, Національна спілка журналістів України (НСЖУ) – наймасовіше професійне об’єднання – вимагала від депутатів ВР повністю зняти законопроєкт з розгляду, оскільки в ньому не враховані багато зауважень журналістів. В НСЖУ побоюються ризиків запропонованого широкого регулювання з боку Нацради, адже вона лишається фактично політичним, а не фаховим органом: половину її складу призначає президент, а іншу – парламент.
“В умовах існуючої монобільшості ми бачимо, що всі рішення у медіасфері виходять з одних і тих самих кабінетів Офісу президента. Цей законопроєкт дає надмірний політичний контроль над ЗМІ лише одній політисилі”, – застерігає в розмові з DW голова НСЖУ Сергій Томіленко.
В Інтернет-асоціації України (ІнАУ) – великому галузевому об’єднанні інтернет-провайдерів та представників онлайн-індустрії – впевнені, що попри задекларовані цілі забезпечення свободи поширення інформації, майбутній закон “Про медіа” навпаки “загрожує впровадженням тоталітаризму”. В листі до парламентських комітетів асоціація також різко критикує розширення повноважень медіагрегулятора, в першу чергу – можливість блокування доступу до інтернет-ЗМІ без рішення суду.
Однак Нацраду навряд чи можна назвати ефективним інструментом для впровадження цензури, вважає Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації – громадської організації, яка опікується проблемами медіа в Україні вже майже 30 років. Він наводить приклад останніх років, коли галузевий регулятор доволі пасивно опирався розповсюдженню проросійської пропаганди пулом телеканалів Віктора Медведчука – в результаті їх закрили не через порушення ліцензійних умов, а рішенням Ради нацбезпеки і оборони про санкції проти власників.
В ІМІ загалом відзначають позитивні зміни у версії законопроєкту “Про медіа”, ухваленій в першому читанні, втім вважають, що вона і надалі потребує доопрацювання. “З одного боку, закон надає дійсно швидші й потужніші інструменти боротьби з пропагандою РФ. Але з іншого – передбачає суто декоративні норми щодо якості вітчизняного контенту, за порушення яких не передбачено відповідальності, зокрема щодо об’єктивності чи балансу”, – зазначає Головенко.
Між свободою і безпекою
Згадані медіаюристом санкції 2021 року проти телеканалів “112”, NewsOne та ZiK, онлайн-видання Страна.UA та кількох інших стали чи не найрадикальнішим прикладом обмеження роботи ЗМІ в Україні за останнє десятиріччя. Рішення РНБО підняло бурхливу дискусію щодо балансу між свободою слова та захистом інформаційного простору. Від початку вторгнення Росії в Україну суспільна думка дедалі більше схиляється у бік останнього.
Воєнний стан надав державі, в першу чергу військовим, широкі можливості щодо втручання в роботу медіа. Так, міністерство оборони наприкінці серпня вкотре розповсюдило рекомендації, в яких закликало “не давати оцінок діям ЗСУ”, “не намагатися продукувати власні прогнози” і загалом говорило про неприпустимість “альтернативного трактування обстановки на фронті”.
Телемарафон “Єдині новини”, який виходить на всіх українських телеканалах після відповідного указу президента виданого в перші дні війни, фактично позбавив багатьох українських телеглядачів альтернативного погляду на події в країні. Спроби телеканалів “Прямий”, “Еспресо” та “5 каналу”, близьких до п’ятого президента Петра Порошенка, “розбавляти” марафон власними інформаційними програми призвели до їх відключення від цифрового ефіру.
На думку Сергія Томіленка українська влада зловживає доступом до телемарафону, прикладом є і саме обговорення законопроєкту “Про медіа”, у якому беруть участь переважно його розробники: представники міністерства культури та інформполітики, профільного комітету парламенту чи Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
Заради ЄС?
“Закон, який подається, є вимогою нашого вступу в Євросоюз, тому говорити про будь-які його мінуси, мені здається зайвим”, – безапеляційно зазначала зокрема голова Нацради Ольга Герасим’юк під час одного з телеефірів на початку серпня.
Серед вимог, які ЄС висунув Україні разом із статусом кандидата, дійсно є пункт про узгодження медійного законодавства з Директивою про аудіовізуальні медіапослуги, а також “подолання корисливих інтересів через посилення незалежного регулятора”. Однак лише 10 відсотків тексту законопроєкту “Про медіа” стосуються безпосередньої імплементації європейських норм, все інше – власні медіаполітичні ініціативи, звертають увагу в НСЖУ.
“Чому не можна було винести ці європейські норми в окремий документ, а регулювання різних типів ЗМІ прописати в окремих законах? Це принаймні спростило б процедуру узгодження ініціативи з професійними спільнотами”, – дивується Томіленко.
Розробники ініціативи постійно наголошують, що від її ухвалення залежить вступ України до ЄС, однак Єврокомісія, попередньо схваливши підготовку документа, досі так і не надала йому оцінку. Натомість сама ЄК готує новий європейський закон, який має на меті навпаки – посилити захист ЗМІ від втручання з боку держави.
Голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв очікує висновку ЄК до кінця вересня, остаточне голосування за законопроєкт – до кінця осені.
Автор Ігор Бурдига, джерело сайт Deutsche Welle
