31-10-2022 15:009400
В Україні каву фактично не вирощують, але споживати дуже люблять. Філіжанка улюбленого напою – незмінний атрибут теплих зустрічей та щирих розмов. Чи не найважливішою умовою створення високоякісного та по-справжньому смачного продукту є правильне обсмажування зерна. Саме цим займається українська компанія, що працює під власною торговою маркою «Fresh black». Про шлях виробництва з Київщини до Львівщини, купівлю нового обладнання, свою школу бариста та причини зростання цін на каву ми поспілкувалися з керівником ТОВ «Фуд Воркс» Олександром Скоком.
Ваша компанія вже багато років працює в кавовій індустрії України. Розкажіть, будь ласка, із чого ви починали?
Так, справді, власник бізнесу почав працювати з кавою більше 10 років тому. На той час це були маленькі кав’ярні. Згодом виникла ідея не купувати каву, а смажити її самостійно, і, власне, цим і продовжили займатися. Тоді стали популярними кавомобілі, на яких фактично вдалося побудувати бізнес.
Повноцінне виробництво ми відкрили приблизно 6 років тому: купили перше обладнання для обсмажки кави та запустили його. У нас було приміщення загальною площею 180 кв. м. на «Арт-заводі «Платформа» в Києві.
Якими були обсяги вашого виробництва та якого пікового рівня вдалося досягти?
Коли ми тільки взялися за цю справу, у нас було обладнання 1973 року, яке довелося модернізувати за участю експертів. Зрештою, смажили орієнтовно 14 тонн кави в місяць. Поступово починали рости. Замовили вдвічі потужніше обладнання з Голландії та у 2019 році вийшли на пікові обсяги виробництва – 50 тонн кави у місяць. Тоді ж з’явився COVID…
Чи могли б ви більш детально розповісти про те, як рятували бізнес під час коронавірусної пандемії?
Спершу було не зрозуміло, як рухатися далі. Раніше ми смажили для бізнесу та мали 4-5 досить великих клієнтів, із якими досить давно співпрацювали. Із настанням ковіду вони також хотіли «вижити» та шукали більш дешевий продукт із нижчою якістю. Нас такий варіант не влаштовував, тому ми з ними розпрощалися.
Почали розвивати свій інтернет-магазин. У нас були такі плани й раніше, але пандемія це прискорила. Магазин функціонує й досі, а ми щоразу хочемо втілити нові ідеї, як зробити швидше та якісніше, щоб клієнт завжди був задоволений. Потім ставили фокус більше на рітейл.
У цілому з ковіду виходили приблизно півтора роки, а наші обсяги виробництва були в межах 30-33 тонн. Коли настала повномасштабна війна, ми частково розуміли, як працювати в таких умовах. У цьому моменті ковід нас загартував.
Чому вирішили релоковувати бізнес із початку повномасштабного вторгнення?
Усі казали, що це була друга армія світу, тому не знаю, що могло статися. Вирішили перестраховуватися. Взагалі, коли все розпочалося, приблизно два тижні ми були в шоковому стані. Не розуміли, що робити та куди бігти. Зрештою, наважилися переїжджати та продовжувати працювати.
До воєнного стану ми локалізувалися поблизу Броварів, що на Київщині. Росіяни вже майже дійшли до міста, буквально за 1-2 кілометри до нього їх зупинили та вигнали назад. Чесно кажучи, це, напевно, якесь чудо, що нам вдалося на той момент уже вивезти обладнання та злегка видихнути. Не передати відчуття, коли вмикаю новини, а вони вже під Броварами.
Чи розглядали інші варіанти, окрім Львівщини?
Так, звісно. Ми подавали заявки про релокацію підприємства в адміністрації Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей, а натомість отримували списки з ймовірними приміщеннями. У нас харчове виробництво, тому потрібна була локація відповідного типу. До того ж в Києві ми займаємо близько 500 кв. м, тому шукали не менше за розміром.
Тоді ПрАТ «Концерн Хлібпром», із яким ми співпрацюємо вже декілька років, запропонувало своє приміщення, а в нас не було причин відмовити. Це був знак, що треба їхати сьогодні та просто зараз.
Із початку повномасштабного вторгнення була досить напружена ситуація з логістикою. Чи відчули ви це, коли перевозили обладнання до Львова?
Перші два тижні взагалі нереально було знайти автомобіль, щоб релокувати виробництво. Зверталися до різних логістичних компаній, а там завжди одна й та ж картина: нема авто або є, але за космічні кошти. Наприклад, якщо сьогодні з Києва до Львова одне авто коштує 20 тис грн, то на той момент – 100-120 тис. А нам їх треба було мінімум три.
Нам пощастило: допомогла компанія, що возила гуманітарну допомогу зі Львова на Київщину. Щоб заплатити водіям і трохи заправляти свої машини, вони паралельно по дорозі назад брали вантажі. За три «ходки» нам вдалося перевезти обладнання.
Як швидко вам вдалося запустити виробництво на Львівщині?
Перших два місяці повномасштабної війни ми не працювали зовсім. У нас сертифіковане виробництво, тому дуже багато часу зайняло перереєструвати всі документи. До того ж і коштувало це чимало – орієнтовно 800 тис. грн. Як результат – ми запустилися та повністю розгорнулися десь 19 квітня. І вже вдалося поновити обсяги виробництва приблизно 40% від того, що було до війни. Якщо у грудні 2021 року в нас було 33-34 тонни, то зараз 16 тонн приблизно.
Скільки людей працює у вашому кавовому бізнесі та чи зголосилися вони переїхати до міста Лева?
До Львова зі мною переїхали 5 людей, ще 4 продовжують працювати в Києві. Вони якраз допомагали нам евакуйовувати виробництво. На місці ми вже знайшли ще 5 нових членів команди. Людям нині настільки потрібна робота, що ми фактично за один день закрили три вакансії. Загалом на сьогодні в нас 13 співробітників, а до війни було 15.
У перші два місяці війни ми намагалися виплачувати якісь мінімальні кошти своїм працівникам. Якісь наші клієнти продовжували працювати і ми віддавали їм майже за копійки досить дорогу каву, та й дешеву – за ті самі копійки.
Ми як виробництво позиціонуємо себе як свіжа обсмажка, тому вважаємо, що пік смаку кави – 3 місяці від дня обсмажки до кінця споживання. Хоча, за стандартами, кава може бути якісною 18 місяців.
Що з тим приміщенням, яке ви орендували у Броварах? Воно не постраждало внаслідок бойових дій?
На щастя, воно ціле. Ба більше, виробництво там також працює. Місяць тому ми перевезли туди ростер, на якому смажили у Льовові. І це справді наше спасіння. Після поновлення ракетних обстрілів 10 жовтня віялові відключення електроенергії що у Львові, що в Києві. Тому працюємо за принципом «тут немає, там є» і навпаки.
Також наша компанія за сприяння Львівської військової обласної адміністрації отримала грант у розмірі 500 тис. грн на українське обладнання, створене для фасування кави в кілограмових упаковках. Попередньо ми вирішили смажити каву у Львові, а тоді везти на Київщину та фасувати.
Кому ТОВ «Фуд Воркс» продає каву?
У нас є один із найбільших клієнтів, із яким співпрацюємо з самого початку, десь 5 років, це «Aroma Kava». Вони росли, і ми з ними росли. Також це такі великі компанії, як-от: «Coffeelat», «Crema Café», «Coffeemaster» тощо.
Зараз фокусуємося на рітейлі та працюємо з деякими супермаркетами, зокрема нашу продукцію можна знайти на полицях у «Novus», «Мегамаркет» і «Сільпо». Із останніми не так давно почали працювати. Просто сьогодні супермаркети стали більш лояльними до українського виробника.
Де ви берете зелену зерна для обсмаження?
Приблизно з 2015 року ми співпрацюємо з бельгійською компанією, яка відправляє нам продукцію в Україну. У довоєнні часи за імпорт ми виплачували близько пів мільйона грн податків за місяць.
Раніше було налагоджено відтермінування з компанією. Ми подавали всі звіти, а нам надавали кредитне плече, тобто можливість виплачувати кошти за продукцію протягом 2-3 тижнів. Зараз ситуація кардинально інша. Працюємо лише по стовідсотковій передплаті.
Скільки в середньому вартує пачка кави, яку ви продаєте?
Ми займаємося більше преміум-сегментом. Тому кілограм кави може коштувати і 300 грн, і 1000 грн. До війни середній цінник кав’ярні був 500-600 грн, зараз же він виріс мінімум на 20%. Це пов՚язано з новим курсом долара.
Але кава впринципі подорожчала. Мало хто про це не знає, та з початку 2021 року ціна збільшилася на 120%. Якщо раніше коштувала 3 долари, то сьогодні за кілограм тієї ж потрібно заплатити 7 доларів.
На це вплинуло багато факторів, зокрема неврожай у Бразилії, протести в Колумбії та Ефіопії, Суецький канал, який дуже сильно зламав усі плани на логістику. Приміром, перевезти морем один контейнер із точки А в точку Б коштувало 3 тис доларів, а зараз ціна – 10-12 тис доларів.
Наскільки мені відомо, ваша компанія створила власну школу бариста. Чи могли б ви розповісти більше про це?
Школа бариста існує досить давно. У нас дуже досвідчені співробітники, які неодноразово ставали фіналістами національних чемпіонатів із кавової індустрії. Ми вирішили навчати інших робити каву по-справжньому смачною. Поки що такого напливу людей, як ми могли собі уявити, немає. Тож вирішили як частину сервісу пропонувати таку послугу своїм клієнтам. Тобто ми не лише продаємо їм каву, а й навчаємо всім нюансам її приготування.
У якому напрямку хочете розвиватися? Можливо, плануєте вийти на ринок експорту з огляду на те, що багато країн хотіли би продавати товари українського виробництва.
Із українського ринку точно не виходимо. Єдине, що хочемо й надалі займатися кавою преміум-класу, що може бути не зовсім по кишені пересічним громадянам у сьогоднішніх реаліях. Тому, звісно, плануємо продавати й за кордоном. Розмірковуємо над своїм складом у Польщі, звідки можна робити поставки по всій Європі без якихось додаткових санітарних документів.
По обсягах експорту чітких планів не маємо. Поки що це вдається вивозити в межах 300-400 кг у місяць. Продовжуємо напрацьовувати контакти. Справа в тому, що Україна на вустах усіх. Усі хочуть підтримати. Особливо поляки. Тому сподіваємося, що в нас усе вийде.
Чи займаєтеся ви волонтерством, як допомагаєте Україні?
Окрім того, що сплачую податки за бізнесову діяльність, також відвантажую каву (уже десь півтори тонни) на різні заклади типу військових госпіталів. Багато волонтерів зверталося за допомогою, але я їм не дуже довіряю, адже 80% віддають туди, куди треба, а 20% … І не вгадаєш, хто до якої категорії належить. Натомість знайомим, які відправляють каву хлопцям на передові позиції, без питань. Зараз такий час, що всі намагаються єднатися та допомагати чим можуть.
Марина Венцурик, для Leopolis.news
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України