logo
25/11
24/11
... 3
5 ...

Відомий львівський адвокат Олег Мицик прокоментував ситуацію довкола закону №8271

21-12-2022 15:372720

Відомий львівський адвокат Олег Мицик прокоментував ситуацію довкола закону №8271
Фото: zahid.espreso.tv

Львівський адвокат Олег Мицик висловив у себе на Facebook думку щодо скандального закону, який посилює відповідальність для військових. Подаємо текст повністю. Орфографія та пунктуація автора збережені.

Мої «п’ять копійок» про проект Закону №8271. Саме страшне у подібній ситуації це огульна критика чи огульна підтримка. Автори та ідейні натхненники Закону використали важку артилерію – позицію головнокомандувача Валерія Залужного, який не може та не зобов’язаний знати особливості юридичної казуїстики, а тому не слід його в чомусь звинувачувати та критикувати.

Ми розуміємо, що зараз важкий час і Закони в інтересах боєздатності ЗСУ повинні прийматися без затримки. Але вони все ж таки повинні проходити всі щаблі обговорення у тому числі у Верховній раді України (науково-експертне управління, яке розкритикувало проект з формальної сторони). Я в цілому не заперечую необхідність посилення відповідальності, але Закон повинен заветованим Президентом України, а пізніше бути доопрацьованим та в найкоротші строки прийнятим.

1. Закон передбачає буквально «драконівські санкції», які раніше на практиці застосовувалися двічі: при посиленні кримінальної відповідальності за корупційні злочини у 2015 році та за вчинення ДТП в стані алкогольного сп’яніння у 2021 році. Тепер «під роздачу» попали військовослужбовці. Чи злякалися корупціонери та «вбивці за кермом» різкого посилення покарання за свої злочини? Та безумовно що ні. Це лише зробило розгляд справ довшим, бо «загнані в кут» роблять все можливе, щоб затягнути процес. А на огульність розширення категорій до яких застосовуються згадані вище норми, прямо вказало науково-експертне управління ВРУ. Скажу з правозастосовчого досвіду: лише окремі закоренілі злочинці знають про міру покарання за майбутній злочин і думають про це перед вчиненням. Всі інші – взнають після вчинення. Впровадженню такої жорсткої відповідальності повинен передувати значний перехідний період, коли нові норми доведуть до в/службовців і вони буквально «пропишуться» в свідомості.

2. Законодавець різко посилив відповідальність за різні види ухилення від військової служби, зовсім не подбавши про рівність перед Законом тих хто ухиляється від військової служби і тих хто ухиляється від призову за мобілізацією. У статтю 336 КК України зміни вносилися ще у березні 2021 року. В цій нормі взагалі відсутнє згадування про вчинення злочину під час воєнного стану (для крадіжки пляшки горілки є, а для ухилення від призову за мобілізацією – ні!!!!!). Та й покарання там «забавкове»: від 3-х до 5-ти років позбавлення волі, без «драконівських» вимог, які приймаються Законом, що обговорюється. Очевидно, що прийнятий Закон різко збільшить кількість ухилень від призову, бо любий юрист пояснить різницю у мірі покарання та правових наслідках.

3. З початку повномасштабного вторгнення я мав змогу переговорити, без перебільшення, з сотнею військовослужбовців чи їх родичів, які вже вчинили чи були морально готові до вчинення непокори чи ухилення від військової служби. Двічі були випадки, коли в офіс приходило одночасно 5-10 військовослужбовців, які вже були «поза законом». І напевне у половині випадків обговорювалося питання про можливість повернення військовослужбовців у «правове поле», тобто у свій, чи любий інший підрозділ для продовження проходження служби. Однак, це категорично неможливо, це правовий «тупик»: командири виправляють до слідчого ДБР, ті кивають на прокуратуру та говорять, що лише після суду, а суди тривають роками, а враховуючи нові зміни, ми у всіх 100 випадках втрачаємо військовослужбовця, який оступився. А тепер задамо собі декілька питань: - Чи потрібні нам військовослужбовці чи маємо їх у надлишку? - Чи повинен військовослужбовець, який не повернувся після лікування у госпіталі до своєї частини і прогуляв зайві два тижні, неминуче йти в колонію на 5 років? - Чи відрізняємо ми злочин, внаслідок якого наступили тяжкі наслідки (нпр. підрозділ самовільно покинув позицію і ворог оточив інший підрозділ) і злочин з формальним складом (несвоєчасне повернення після реабілітації)? - Чому не передбачено можливості для військовослужблужбовців, які вчинили непокору (ст.402), самовільне залишення частини і від дій яких не настали тяжкі наслідки, подати рапорт про намір продовжувати військову службу та на цій підставі закрити кримінальне провадження? Мова йде, про два правові інститути: ст. 48 КК України (зміна обстановки) та угода з прокурором про визнання винуватості. Виходячи із законодавства на сьогоднішній день, таке є неможливим.

4. Все викладене вище треба оцінити через призму роботи українських правоохоронних органів та судів, їх завантаженість, та «традиції» розглядати справи роками. Наприклад, у мене є справи про непокору чи дезертирство, вчинені у перші дні повномасштабного вторгнення, при цьому судовий розгляд таких справ навіть не розпочався. А тепер ці військовослужбовці неминуче утримуватимуться під вартою.

5. Про «огріхи» законотворчої роботи чітко описано у Висновку науково-експертного управління, що опублікований на веб-сайті ВРУ, який не підтримав проект Закону у такій редакції та прямо вказав, що такий проект треба доопрацювати. Про формальні невідповідності Законопроекту описано на сторінці Микола Хавронюк.

6. Особисто мої зауваження щодо оспорюваного Закону: - неопрацьованість проекту в частині підстав для проведення огляду військовослужбовців на стан сп’яніння (добавити класичні ознаки, які застосовують працівники патрульної поліції як: запах з роту, невпевнена хода/мовлення, тремтіння рук, почервоніння обличчя). Слід окремо створити Інструкцію про порядок такого огляду, де створити взірці документів та алгоритми дій (за аналогією з оглядом водіїв). - відсутність згадування у проекті Закону про ст. 402 КК України, яка є масовою серед військових, яка згадується у порівняльній таблиці до проекту, однак відсутня у самому Законі, а тому є незрозумілим, чи це є недолік, чи задум законотворців. - Неодноразово на практиці було, що військовому повідомлялося про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 409 КК України (відмова від несення обов’язків в/с), однак в законопроекті ця норма не згадується; - відсутність норми, яка дозволяє звільнити військовослужбовця, який вчинив один із злочинів передбачених ст. 402, 403, 407, 409, 429 КК України та від яких не настали тяжкі наслідки, на підставі зміни обстановки, тобто ст. 48 КК України, чи можливості укласти угоду із прокурором за умови безумовного продовження проходження військової служби. - ст. 616 КПК України дозволяє змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою за умови проходження такими особами військової служби, та в той же час, оспорюваний проект фактично виключає можливість військовослужбовця, який вчинив один із зазначених у проекті Закону злочину, і навіть не перебуває під вартою, продовження проходження військової служби. 7. Мої ключові пропозиції, крім згаданих вище: - внесення змін до ст.48 КК України, доповнивши частиною ч.2, де передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовців, які вперше вчинили, у т.ч. тяжкий злочин пов’язаний із проходження військової служби, від якого не настали тяжкі наслідки, за умови подання такими особами рапорту про намір продовжити військової служби, якщо реальність такого наміру підтверджується матеріалами справи. Таке рішення має бути прийняте слідчим зі згоди прокурора в найкоротші терміни, з моменту отримання таких доказів, а слідчий зобов’язаний негайно роз’яснити таке право військовослужбовцю. - Внесення змін до ст. 616 КПК України, доповнивши її відповідною частиною про можливість укладення між прокурором та військовослужбовцями, які вперше вчинили, у т.ч. тяжкий злочин пов’язаний із проходження військової служби, від якого не настали тяжкі наслідки угоду про визнання винуватості. Така угода повинна бути укладена в максимально короткі строки з моменту встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення та відсутності тяжких наслідків. Покласти на прокурора обов’язок роз’яснити військовослужбовцю право на укладення такої угоди.

Leopolis.news