Все це вже неодноразово розібрано письменниками та мислителями минулого, і пояснення тому, що потрапляє в заголовки сьогоднішніх газет, часто можна знайти на сторінках романів колишнього часу.

Нашим життям керують вітри долі, змушуючи слідувати в певному напрямку.

Люди з сильною волею можуть протистояти бурі і вибирати власну дорогу, в той час, як слабкі змушені йти туди, куди їх жене вітер , чи просто ставати в чергу за іншими…

Те, що знизу, повторює те, що зверху…

І разом вони становлять створюють єдине ціле.

Закон часу як рухомого образу вічності.

Часу, де за брехню прощають, за правду - ніколи.

Часу ознакованого ідіомою - ЗАКОН ЧИСЛА.

Числа ідолів.

Супергероїв - дуже розумних, начитаних і красномовних, які складають прекрасні виступи, кажуть чудові промови, сповнені привабливих думок та ідей, купують цілі супутники й залишаються при цьому, лише балакунами, які пасують при першому ж натяку на необхідність жертви або втілення ідеалів у життя.

Думаючих меншає.

Людей вбивають - народжуються боги, божки.

Нові «надлюди» в зручних кросівках співають з найвищих державних помостів «Душу й тіло ми положим» - але не свою .....

І таки кладуть сотнями й тисячами кладуть.

Хтось продовжує грати в велику демографічну шахівницю.

Той хтось, кому не потрібні українські фігури - лише пішаки.

Пішаки прогнозовані.

Пішаки ходять лише вперед за вертикаллю на одну клітину, проте ті, хто доходить до останнього рядка дошки, можуть перетворитися на будь-яку фігуру.

Можуть обирати власне поле, писати власні правила, можуть перемогти в бою.

Бути - пішаком чи фігурою, слабким чи сильним - це не природа. І те й інше – життєва позиція.

Вибір, який кожен робить сам, кожного дня, не чекаючи відповіді на питання - коли закінчиться ця війна? А працюючи над тим, як вона закінчиться!.

І як тут не згадати Франкове: «Пам’ятай лиш, що на тобі міліонів стан стоїть і за долю міліонів мусиш дати ти одвіт»