25-08-2024 16:06
852
Чомусь ті, хто найбільше Незалежність святкує, ніяк не схожі на тих, хто за неї воює. То, можливо, Незалежність – то не свято?
Можливо, ми досі залежно незалежні, бо далі розуміння святкування, відзначання, співання, танцювання Незалежності ми так і не дозріли?
Того, хто знайде вихід – першим кидаємо під ноги.
Того, хто скаже правду – убиваємо.
Того, хто зробить правильно – забуваємо.
Того, хто закриє собою – поховаємо.
Того, хто нас змінює – замінимо.
Того, хто збагне серцем - продамо.
Того, хто осягне розумом – засміємо.
Того, хто стане добрим – зробимо хитрим.
Тому, кому достатньо просто дати грошей – даємо владу.
Остерігайтесь людей, які вшановують прапор лише на день прапора, людей система цінностей яких, залежить від обставин.
Не право є їхньою цінністю, а день – рівно один день, впродовж якого для них, той прапор живе.
Сила прапора незалежності не в пунктах незламності і центрах життєстійкості – а в руках, які його тримають.
Де сьогодні найбільше синьо-жовтих стягів ви бачите в країні – на цвинтарі!
Поруч з Хрестами.
Бо Незалежність – це і є Хрест!
Не несу Хреста, не чую Хреста, не маю Хреста – позиція тих, що вважають себе незалежними, але такими не є.
