12-05-2023 11:243762
Реалістичні сценарії закінчення війни /Matrix, Валерій Майданюк, політолог/
В уявленні більшості українців війна, яка стала справжнім кошмаром, мала б закінчитися десь одразу після контрнаступу. Російські війська мали б утекти з Приазов’я, Донбасу, лівобережної Херсонщини, Криму і, підібгавши хвости, негайно укласти з Україною угоду про вічний мир. Путін від горя здохне, а РФ розвалиться. Україна ж буде процвітати в товаристві НАТО та ЄС, отримуючи регулярні репараційні платежі з-за поребрика. Чудовий сценарій і справжня рожева мрія наївних обивателів, однак у світовій історії таке траплялося вкрай рідко.
Контрнаступ — компроміс — вступ у НАТО
Насамперед варто відмовитися від розгляду сценаріїв стовідсоткової перемоги України чи РФ, бо вони є малоймовірними. Уже очевидно, що Росія не виграє, а Україна не програє і не опиниться в окупації. Проте між цими варіантами криється чимало небезпек, які можуть затягнути російсько-український антагонізм на десятиліття.
Найбільш позитивним із реалістичних сценаріїв війни є часткове звільнення Україною окупованих земель та одержання надійних гарантій безпеки. Адже для того, щоб розв’язати всі воєнні завдання на Херсонщині, Луганщині чи в Криму, мабуть, потрібен не один контрнаступ. Надто багато захоплених територій, надто потужні лінії оборони противника, щоб одним наступом вигнати всіх російських окупантів із нашої землі.
Тож не можна відкидати сценарію, за яким якісь землі Україна звільнить, а якісь поки що залишить ворогу. Це означатиме продовження протистояння на десятиліття, якщо українському політико-дипломатичному керівництву не вдасться зробити несподіваний геополітичний гамбіт. Наприклад, одразу після кількох перемог та утруднення подальших контрнаступальних дій підписати договір про вступ України в НАТО чи бодай у Балто-Чорноморський союз із Польщею та балтійськими державами.
НАТО, звісно, може й відмовити Україні під надуманими приводами, як-от нерозв’язані територіальні суперечки чи військовий конфлікт. Проте історія засвідчує, що в Альянс брали всяких, як у російському військкоматі. На момент створення об’єднання Франція, Нідерланди й інші європейські держави вели колоніальні війни в Індонезії, Африці та Індокитаї. А Західну Німеччину взяли в Альянс попри окупацію східної частини країни та невирішену територіальну суперечку із сусідами. Країни Балтії прийняли попри малі збройні сили, а Румунію і Болгарію — не зважаючи на корупцію та розкрадання в армії. Словом, захочуть — то візьмуть, а не захочуть — знайдуть відмовку.
Проте Київ може використати популярний у світі імідж українців як сміливої нації, яка заслужила своє місце під євроатлантичною безпековою парасолькою. До того ж на тлі нової “холодної війни” Заходу буде корисна Україна та її найбільш досвідчена на континенті армія. Принаймні генсек Альянсу Єнс Столтенберг недавно заявив, що всі країни НАТО готові прийняти Україну. Це дасть українцям довгожданий мир, а росіянам залишиться безпорадно скреготіти зубами. Війна за повернення залишків окупованих територій стає питанням майбутнього.
Проте в умовах “холодної війни” США з РФ і Китаєм українцям варто бути готовими до того, що їм доведеться допомагати союзникам на бойових завданнях у потенційних гарячих точках у всьому світі. Інакше кажучи, боротьба триває.
Столітня війна
Приклади Ізраїлю, Південної Кореї, Індії та Пакистану засвідчують, що конфлікти з агресивним сусідом, який претендує на ваші землі, можуть тривати пів століття і навіть більше. Англо-французька війна колись точилася 116 років. А життя в умовах перманентної війни та тривала мілітаризація суспільства можуть стати нормою і навіть не перешкоджати економічному розвитку.
Досить реалістичним може бути сценарій затягування позиційної війни, а згодом — і замороженого конфлікту. Тобто те, що відбувається на фронті впродовж останнього півріччя, може тривати ще роками. Війська обох сторін спорудили по декілька ліній оборони з мінними полями, укріпленнями й траншеями, тож прорвати їх складно навіть найбільш озброєним арміям. Бахмут — яскравий цьому доказ. Для їхнього прориву потрібна або бомбардувальна авіація, або кілька сотень тисяч військових. А кидати в непевний прорив цвіт українського війська нерозумно й необачно.
Затягування війни та українська залежність від дозованих постачань іноземної зброї може в якийсь момент змусити офіційний Київ до компромісних переговорів із Москвою. Було б добре, якби в нашої влади був план “Б” щодо альтернативних джерел озброєння, боєприпасів і кредитів. Але наразі визволення всіх українських територій залежить від доброї волі західних партнерів. Якщо там зміниться влада чи просуватимуть ідею компромісу — російсько-українське протистояння завершиться павзою, яка означатиме підготовку до нової війни вже в найближче десятиліття. За умови, що друге повномасштабне вторгнення росіяни готуватимуть більш ретельно і з урахуванням помилок 2022 року.
Тоді Україні доведеться формувати мілітаризоване суспільство, у якому на зміну нинішнім втомленим бійцям на фронт має прийти наступний мільйон мобілізованих, що займе три тисячі кілометрів кордону з РФ та Білоруссю і сидітиме в окопах в ешелонованій обороні. Навіть якщо за цей час здохне Путін, його місце може зайняти якийсь Пригожин чи інший ефесбешний протеже, який продовжуватиме перманентні ракетні обстріли, намагаючись перемогти Україну у війні на виснаження.
Слід розуміти: якщо путінський режим і РФ не захиталися після втрати Херсона та Харківщини, то можуть не розвалитися і після визволення Донецька й навіть Криму. Вони мають куди відступати й чим підтримувати економіку. Це означає, що застосунок “Повітряна тривога” в наших телефонах — на роки.
Україні доведеться запозичувати досвід Ізраїлю чи Південної Кореї й бути постійно готовою до нової агресії. Лінія української оборони на Донбасі біля Авдіївки та Горлівки, яка стоїть непорушно не лише з 24 лютого 2022 року, але й із часів АТО, засвідчує: ми здатні не пропустити ворога. Багатьом важко психологічно усвідомити таку перспективу, проте ми вже 10 років воюємо з російськими окупантами й стали для них дуже міцним горішком.
Як відомо, сильного бояться бити. Якщо Україна в наступні роки правильно побудує оборонну політику, проведе масовий військовий вишкіл, закупить зброю, наштампує безпілотників та демонструватиме імідж незламності, цілком можливо, що побиті росіяни наступного разу спробують пошукати деінде слабшу жертву для своїх імперських амбіцій.
Не можна відкидати й варіантів нових Мінських домовленостей та “нормандських форматів”, несподіваних форс-мажорів чи благодатного для нас другого фронту та розпаду РФ. Проте очевидно, що українцям слід бути готовими до продовження конфлікту. У російсько-українській війні викристалізувалася модерна українська нація, яка в подальшій боротьбі пройде процес свого дорослішання.
Валерій Майданюк, політолог, Matrix