Наталя Місюк – кримка, що переїхала до Львова через окупацію півострова у 2014 році. У нашому місті вона не тільки перейшла на спілкування українською мовою, а ще й започаткувала проєкт “Давай займемось текстом”, що заохочує до цього переходу й інших. Вперше ми познайомилися з Наталею пів року тому, коли вона разом зі своєю командою запустили інноваційний навчально-розважальний мобільний застосунок, що покликаний закохувати в мову дорослих. Про це ми вже писали ось тут. Сьогодні ми зустрілися знову, щоб поговорити про мову, нові підходи до українізації, про інтеграцію переселенців у життя Львова та розвиток бізнесу в умовах війни.

Скажіть, чому ви обрали саме мобільний застосунок як засіб українізації? Це дуже несподівана ідея.

Я з Криму, тож довгі роки користувалася російською мовою вдома, у школі, в університеті, у роботі. Мені добре відомо, що зросійщені регіони знали багато спроб українізації: якісь були лагіднішіими, якісь більш нав’язливими. Зараз ми мусимо подивитися правді у вічі та визнати, що всі вони були недостатньо ефективними. На жаль, як відомо, мовне питання стало однією з причин для початку війни. На мою думку, щоб зробити українську улюбленою мовою всіх українців, потрібно шукати принципово новий підхід. Щось таке, що ніколи ще не пробували застосувати для популяризації мови раніше. Мобільний застосунок – це якраз таке технологічне рішення, що стало можливим тільки зараз, дуже недавно, якщо рахувати в історичному масштабі. Подивіться на людей навколо: усі постійно мають при собі смартфони. Варто завантажити в нього застосунок – й ось уже українська стає частиною життя, його прикрасою.

Ваш застосунок створений для тих, хто зараз переходить на українську?

Так, але не тільки. Він для всіх. Ми спеціально розробляємо його таким, щоб цікаво було кожному. Той, хто тільки відкриває для себе українську, знайде в ньому найпотрібніші слова та фрази. Їх підібрала я, адже сама пройшла через усі радощі та складнощі мовного переходу, коли у 2014 році переїхала до Львова та згадувала українську. Кажу «згадувала», а не вчила, бо це справжня мова моїх бабусь та дідусів, на відміну від російською, що виявилася нав’язаною пізніше. Мені самій знадобилися багато років, щоб усвідомити оцю нав’язаність. Тож я зараз допомагаю іншим зробити повернення до української легшим та швидшим.

На вашу думку, яка помилка є найпоширенішою в українській мові?

О, я вважаю, що найбільша помилка – це ставитися до мови, навіть не тільки української, а до будь-якої, як до математики або юриспруденції. Математика відноситься до точних наук. Там часто є правильне й не правильне. На відміну від неї, у мові є доречне й не доречне, а правильних варіантів може бути багато. Юриспруденція – це наука, що вивчає правила, які винайшли люди, щоб життя в суспільстві було легшим та справедливішим. Мова ж жива, більше схожа на дерево, яке росте само собою. Звичайно, ми можемо про нього піклуватися, сприяти його розвитку, дещо впорядковувати, але воно саме нарощує гілки, листя, розцвітає та дає плоди. Така його природа. «Ви ж тільки подивіться, як гарно!» – весь час хочеться мені сказати про українську. І я кажу. На сторінках проєкту та в застосунку.

Коли ми записували інтер’ю для Leopolis минулого разу, ви були в Нідерландах, у статусі біженки. Зараз ми вже раді знову вітати вас у Львові. Скажіть, на вашу думку, наскільки сильно змінилося місто за час повномасштабного вторгення?

Мене не було в Україні рівно рік – і це були непрості часи. Я дуже тішуся тим, що змогла повернутися. Львів мені тепер бачиться ще гарнішим, ще кращим, ще теплішим та затишнішим, ніж раніше. Скажу відверто: до 2022 року я, бувало, скаржилася на якісь моменти, які мені здавались дивними та не подобалися. Наприклад, на традицію нескінченних свят, на звичку, скажімо, майстрів запізнюватися, на роботу громадського транспорта. Визнаю, що була неправа. Тепер я не скаржусь ні на що, натомість лишаю щедрі чайові, якщо тільки маю таку можливіть. У ЄС я дізналась, що громадського транспорту подекуди може й не бути в принципі, а сантехник може не прийти взагалі ніколи, а свята та теплота спілкування, з якими вони неодмінно йдуть у комплекті, – це взагалі щось бесцінне та чудове. Минулого року я створила навчальний курс про львівську говірку. У відгуках до нього люди зазвичай пишуть, що він весь пронизаний любов’ю до міста. Зараз я думаю над тим, чи не написати продовження. У ньому доза любові мала б бути щонайменше вдвічі більшою.

Мені доводилося чути, що тим, хто переїхав до Львова із центральних або східних областей, інколи буває складно влитися в життя міста. Чи ви колись теж відчували щось подібне?

Львів – це місто, де манери, соціальні навички та вміння розуміти між рядків мають велике значення. Коли я тільки-тільки переїхала до Львова з Криму 2014 році, то в мене була знайома, яка мені допомагала з переїздом. Якось я з почуття вдячності запросила її в гості на каву.

«Приходь у неділю на третю годину», – сказала я.

«Добре», – відповіла вона.

У правильний день я скасувала всі справи, спекла пиріг, заварила найкращий чай та чекала на неї, а вона не прийшла. Навіть не подзвонила. У Криму, яким я його знала, це б означало неповагу, образу та кінець дружбі. У Львові це означає, що моє запрошення не було сприйняте серйозно. Знайома подумала, що це був просто соціальний реверанс із мого боку.

Як мені пояснили потім, я мала повторити запрошення декілька разів, щоб зустріч дійсно відбулась. На півдні в плані стосунків між людьми все було пряміше, простіше. Тому я можу зрозуміти, що інтегруватися в соціальне життя міста Лева може бути складно. І разом із тим я знаю львів’ян як людей гостинних, турботливих та розумних. Коли я була в Нідерландах, то в мене чи не щодня хтось із місцевих питав, коли я вже нарешті поїду від них. За всі роки у Львові мені ніхто не сказав і не натякнув, щоб я поверталася до Криму. Тут допомагають одне одному, вміють знаходити творчі рішення та цінують тих, хто робить добрі справи. У місті Лева в мене з’явилося багато друзів, і я тішуся, що змогла підібрати ключик до сердець львів’ян.

Розкажіть, будь ласка, чи повернення до Львова якось повпливало на розвиток проєкту?

Люди кажуть, що вдома допомагають і стіни. Можливо, це банально, але це правда так є. Після повернення в мене стало виходити працювати швидше та з більшою віддачею. Наша команда, з якою ми працюємо над застосунком, зросла на одну людину. Ми всі у Львові, тож можливість зустрічатися очно для вирішення робочих питань теж дуже сприяє успіхам. Майже щомісяця ми випускаємо нові версії застосунку, у ньому з’являються нові ігри та навчальні курси, у нас уже 50 000 користувачів, ми навіть піднялися з десятого місця на восьме в рейтингу найкращих застосунків України на App Store, ми дуже цим пишаємося.

Скажіть, чи вже встигли обзавестися офісом у Львові?

Усі думають, що якщо ми досягли певних успіхів, то вже мусимо мати офіс у красивій будівлі зі скла та металу, де є білі дивани, пальми в діжках та ще два поверхи з програмістами та копірайтерами, що працюють над застосунком. Насправді, офісу в нас немає взагалі. Я вам більше скажу: у нас дуже маленька команда. Користувачі нас часто порівнюють з Duolingo та просять додати більше-більше-більше функціоналу. Я навіть загуглила: Duolingo має штат із 500+ людей. Ми ж робимо застосунок лише втрьох. Гадаю, справедливо буде сказати, що направду робимо неможливе.

Яким буде застосунок у майбутньому?

Хоча в нас є перші досягнення, усе ж ми ще дуже далеко від амбітної мети в мінімум 40 мільйонів людей, що із задоволенням говорять українською. У застосунку будуть з’являтися нові ігри, навчальні курси та додатковий корисний для опанування мови функціонал. Однак темпи залежать від нашої фінансової спроможності. Застосунок ми робимо безкоштовним, щоб він був доступним для всіх. Нас ніхто не фінансує, це суто наша ініціатива, а ми – звичайні люди. В умовах війни бізнесу в принципі виживати складно, а такому, як у нас, що ставить перед собою ще й соціальні задачі, складно та й дуже. Проте ми сповнені наснаги та страшенно радіємо щоразу, коли хтось підтримує нас донейтом або підпискою, адже це означає, що ми зможемо швидше закохати всю Україну в українську мову.

Чому це бізнес? Чому не, скажімо, громадська організація?

Бізнес – це можливість робити те, що вважаєш важливим, за будь-яких обставин, незалежно від того, знайдеться якийсь грант чи ні. Крім того, бізнес – це можливість сплачувати податки та в перспективі створювати робочі місця. Це все дуже важливо для країни. Не можу сказати, що для нас це легкий шлях, але дуже цікавий. Попереду надзвичайно багато роботи, але наразі ми дуже тішимося тим, як у нас виходить.

Розмова з п. Наталею вийшла цікавою та натхненною. Ми ще раз переконалися, що у Львові живуть чудові творчі люди. Запрошуємо всіх читачів завантажити мобільний застосунок за посиланням: https://clx.by/text_ukraine

Нагадуємо, він бешкетний та тільки для дорослих, 18+.