logo
26/10
24/10
23/10
16/10
13/10
12/10
11/10
04/10
01/10
27/09
26/09
12/09
07/09
01/09
3 ...

Синдром мовного колоніалізму | Дайджест

04-07-2023 18:053731

Синдром мовного колоніалізму | Дайджест

Дискусії щодо скасування українського дубляжу в кінотеатрах на користь підвищення статусу англійської мови — не що інше, як наслідок тривалого колоніалізму, який зумовив сприйняття української як чогось другорядного. /Matrix, Валерій Майданюк, політолог/

Кіно й німці

Показово, що в країнах, які ніколи не були колоніями інших держав або ж були ними недовго, громадяни не прагнуть підвищувати статус мови міжнародного спілкування на шкоду своїй національній мові. Наприклад, французи, німці, італійці чи поляки, які знають англійську набагато краще, ніж українці, вважають пріоритетом розвиток своєї мови й ніколи не погодяться на впровадження законів, які загрожуватимуть її розвитку.

Натомість інтенсивне прагнення до мовного інтернаціоналізму та активного впровадження англійської коштом власної мови більше притаманне колишнім колоніям, у яких своя мова тривалий час була чимось другорядним і не гарантувала своїм носіям життєвого успіху. Зокрема, це Індія, Нігерія тощо, де поширеність англійської та другосортне становище власної мови, помножені на бідність, формують запит до “виходу на міжнародний рівень”. В Італії, наприклад, навіть молодь не прагне такого “виходу” шляхом витіснення власної мови з кінотеатрів.

Адже цілком очевидно, що англійської в кінотеатрах ще ніхто ніколи не вивчив (позаяк це не надто популярне місце для охочих вивчити іноземні мови), а от поверненню впливу російської це надзвичайно посприяє. В умовах відсутності українського дубляжу більшість українців не кинеться вивчати англійську, а просто перейде на російськомовні платформи перегляду фільмів. Отже, кращого засобу повернення русифікації, аніж насаджування англійської під благими намірами, годі знайти.

Тож здається, що знищувати успішну сферу українського дубляжу під приводом додаткової допомоги викладачам англомовних курсів, не надто раціонально. Тим більше в сучасному світі в багатьох демократичних країнах з англійською відверто борються, захищаючи свою мовну унікальність.

Європейський досвід мовної самооборони

Наприклад, французи, протидіючи тотальному впливу англійської, видали низку нормативних актів, які обмежують вживання англійської й сприяють розвитку французької. Адже ще до Другої світової мовою міжнаціонального спілкування у світі була французька. Навіть договір між США та Росією про продаж Аляски написаний французькою. Тож французи не бачать підстав поступатися якимось “новомодним лінгвістичним вискочкам”.

Серед французьких еліт навіть циркулює ідея формування геополітичного об’єднання на базі франкофонів — тобто франкомовного населення планети. Експерти підрахували, що, зважаючи на стрімкі темпи зростання народонаселення в таких франкомовних країнах, як Нігер, Сенегал, Малі, Кот-д’Івуар, Мадагаскар та інших, до середини XXI століття на планеті буде 400 млн носіїв французької мови. Додаймо до цієї демографічної потуги економічний потенціал Франції та її активну політику в Африці — і в майбутньому можуть з’явитися несподівані конфігурації нових супердержав.

Французький президент Емманюель Макрон, коментуючи політику Франції в Африці, зазначив, що обмежувати французьку на користь англійської означає ігнорувати майбутнє. “Французька може стати мовою № 1 в Африці й навіть у світі, якщо ми правильно розкладемо наші карти в наступні десятиліття”, — зазначив Макрон у 2019 році. Майже пів мільярда потенційних французів — це вагомий чинник для амбіцій на місце під сонцем, а тим більше — на збереження гідного місця для власної мови. 

Чимало націй розуміють, що мови міжнаціонального спілкування швидко змінюють одна одну. За останню тисячу років ними у Європі були латинська, французька, англійська, а в суттєвій частині континенту — ще й німецька. Тож запозичувати безліч іншомовних слів і змінюватися на догоду швидкоплинній мовній моді означає остаточно втратити власну лінгвістичну самобутність та унікальність.

Багато прихильників підвищення статусу англійської в Україні наводять приклад Норвегії, де мешканці так добре знають англійську, що в кінотеатрах фільми навіть не дублюють. Проте не згадують про більш успішну Ісландію, де суспільство настільки турбується про збереження автентичності своєї мови, що створило комісію, яка моніторить дотримання стандартів живої ісландської відповідно до мови середньовічних саг та епосів. І навіть для таких слів, як “комп’ютер”, “банан”, “футбол”, створює ісландські терміни.

Наші сусіди поляки є хорошим зразком для наслідування щодо захисту й розвитку власної мови. У той час як сучасна українська інкорпорувала безліч модерних англіцизмів, які стали частиною не лише молодіжного сленгу, але й риторики медійного та експертного середовища, у Польщі цілком органічно вживаються власні замінники навіть для таких міжнародних слів, як “футбол” чи “автомобіль”. В Україні ж, мабуть, дивно сприймалася б ця стаття, написана традиційною українською, без популярних іноземних слів останніх десятиліть.

Поки чимало успішних європейських націй ревно оберігають свою мову, зокрема й від англійської, в Україні чомусь хочуть пожертвувати розвитком української заради ефемерного “виходу на міжнародний рівень”.

Англомовні хунвейбіни

Показово, що ініціаторами підвищення статусу англійської шляхом скасування українського дубляжу фільмів є переважно ті, хто сам нещодавно освоїв українську.

Зокрема, президент Зеленський почав вивчати українську лише за чотири місяці до президентських виборів. Багатьох українців здивували відеоролики, на яких Зеленський, займаючись у спортзалі, весело повторює українські слова в січні 2019 року. І цей історичний факт ніяк не заважає Зеленському вважатися не лише головним “бандерівцем” на планеті, але й наразі чи не найбільш успішним борцем за незалежність України за всю нашу історію (після, напевно, Богдана Хмельницького). Принаймні так можуть думати іноземці.

Уродженець Запоріжжя міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, який пропонує, щоб англомовні фільми та телепрограми транслювалися на телебаченні мовою оригіналу, також не так давно перейшов із російської на українську. Якщо додати до списку прихильників “розвитку англійської” російськомовних депутатів керівної партії, то вийде якийсь незручний конфуз: за підвищення статусу англійської виступають переважно ті, хто ще й української не встиг вивчити. Потуги вчорашніх російськомовних політиків щодо часткової заміни української англійськоюнагадують шал китайських хунвейбінів, які несамовито знищували всю стару культуру, щоб побудувати нову. Адже для багатьох із них українська ще вчора вважалася менш обов’язковою для успіху, аніж російська та англійська. Це не злочин і не провина, а просто наслідки постколоніального світогляду.

Синдром колоніалізму завжди формує сприйняття чужого як кращого за своє. Проте, чи повинні ми будувати національну мовну політику, керуючись нездоровими синдромами?

Matrix, Валерій Майданюк, політолог