Війна це проблема військових чи усього українського народу?

Викривлена інформація, з часом спотворила в нашому суспільстві усвідомлення реального стану речей. Війна це проблема: військових чи усього українського народу? Хто ворог: російський солдат чи український військком? Чого боятись: повістки чи поразки у війні?

Одним з основних міфів, який вже встиг вкорінитись в наших головах — що військові комісарі, які проводять мобілізацію та роздають повістки, “відсиджуються в тилу і взагалі зі справжніми військовими мають мало спільного.”

Та в реальності, ситуація прямо протилежна. Станом на сьогодні, особовий склад Територіальних центрів комплектування, залучених до проведення мобілізаційних заходів, на 90% складаються з бойових воїнів, які через отримані в боях травми та поранення, були переведені до військкоматів.

Саме з цими людьми, які віддали власне здоров’я задня нашого захисту, ми спробували поспілкуватись. Відповісти на наші запитання погодились  військовослужбовці Стрийського РТЦК та СП  Іван Дрозд та Павло Корсумович.

Іван Дрозд

Я був мобілізований у 2015 році, коли тривала четверта хвиля мобілізації. Потім через рік і 2 місяці був демобілізований. Працював далі на роботі, але коли розпочалась війна я знову туди пішов

- Яка у вас була військова спеціальність коли ви служили у бойовій  бригаді?

- Я був командир відділення взводу РХБЗ, це Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту

- Чи впливає відношення сержантів та офіцерів до солдатів на загальний клімат у підрозділі?

- Так, справді дуже багато залежить від того як до тебе відноситимуться. Якщо все відбувається спокійно, з повагою, то людина бачить, що її поважають, тоді вона сама хоче, щось робити, внести якусь лепту. А якщо людину матюкають і кажуть їй, що вона ніхто і звати її ніяк, то така буде шукати різні варіанти, щоб втікти, не виконати своє завдання. А коли все добре, то як кажуть, ні ти не створюєш проблем для начальства, ні начальство не створює їх тобі.

- Ви зустрічалися з людьми які отримують повістки. Чи трапляється, що приходять замість них жінки?

- Так, вони нас проклинають, ми вже прокляті на 12 поколінь вперед. Багато хто переконаний у тому, що сюди війна не дійде. Люди запитують чому ми не чіпаємо біженців, які сюди приїжджають і сидять у місті Славську, у Трускавці в санаторіях. Я їх запитую звідки вони знають, що їх не кличуть на службу так само.

- На вашу думку, люди сьогодні розуміють, що поліція підтримує лише правопорядок, а військові захищають країну в цілому? Чи цивільні усвідомлюють, що нецензурні та образливі висловлювання до військового — це не лише аморально, а за це ще й передбачена  кримінальна відповідальність?

- Ми воюємо уже півтора року. Я думав, що військових достатньо розрекламували, що вони є ангелами в пікселях. Одного разу, я їхав до Львова зі Стрия в маршрутці, у яку зайшла жінка з рюкзаком. По ній помітно, що вона їде з якогось відрядження, напевно вона була на нулі й жоден чоловік не встав і не поступився їй місцем. Вона стояла хвилин 10-15 поки я не звільнив місце. Звідусіль кричать, що ми повинні поважати військових, але навіть жінку-солдата ніхто не поважає

Деякі військовослужбовці дозволяють собі будучи в однострої напитися і бути кожен день в стані алкогольного сп'яніння

- Якби з кожного села України  взяли двох осіб, які уникають мобілізації і притягнули їх до кримінальної відповідальності, тоді люди почали б боятися, тому що, якщо ти при виконанні службових обов'язків, а до тебе відкривають рот, обзивають тебе останніми словами, то люди цього не розуміють, вони нас не поважають, думають, що ми сюди прийшли заради грошей. Коли зламалася машина, то я ремонтую її за свої кошти, армійський камуфляжний одяг також купую свій, не беру державне, тому що, якщо пошкоджу форму, то буду повертати за неї кошти. Вже три рази купував собі тактичний костюм і прийдеться купувати ще. Навіть зараз служив у взводі охорони, то каска своя, бронежилет свій, тактичні РПС системи та пояси власні.

 - Як ви вважаєте який відсоток людей з тих, що ви бачили усвідомлюють, що може відбутися таке, що війна триватиме далі 2-3 роки й перейде у більш гарячу фазу?

- Одиниці напевно, це розуміють ті люди, що вже пройшли війну, наприклад, у моєму селі зрозуміє це дві-три людини. Я спілкувався з людьми у Золочеві та Львові, які кажуть, що на захід України війна не прийде ніколи, вони переконані, що їх це не торкнеться.

- На вашу думку, армія станом на сьогодні вже краща, ніж на початку  2022 року?

- Так. Зараз людей почали готувати. Якщо людина не служила і не має ніякої військової спеціальності, то її відправляють у навчальний центр. На початку повномасштабного вторгнення люди самі приходили у військкомати або одразу мчали у бригаду

Павло Корсумович

 До війни я ніде не служив. Вчився на столяра 3 роки. Я поїхав у Харків коли почалась повномасштабна війна. Прямо у центр мені принесли повістку, але я був опікуном. Кажу як є. У 28 років я похоронив жінку і зараз виховую сина. Потім я поїхав з тещею у сільську раду переписав все на неї та на бабусю і дідуся. Далі, я прийшов у військкомат в 92 бригаду Харківської області.

- Отже, Ви не служили у війську, Вам дають повістку і Ви розумієте, що йдете у армію. Як ви зуміли утворити у собі це стійкий характер?

- Прикро те, що більшість чоловіків боягузи, багато з них поїхали за кордон. У мене є друзі, які виїхали, при чому, в них немає ні дітей, ні жінок. На відміну від них, я не збираюся нікуди виїжджати з України. Це моя земля, я її обожнюю і не віддам нікому.

- Як мобілізовані, які вперше потрапили у військомат, найчастіше реагують на ситуацію: засмучені, налякані, байдужі чи радісні?

- Коли я спілкуюсь у військкоматі з хлопцями, яких призвали на службу, то я бачу їх страх, помітно що вони бояться. Я кажу їм, що вам нема чого боятися, вас не забирають у Бахмут, вас везуть на полігон на якому ви пробудете приблизно місяць. Якщо ти підходиш, то дадуть посаду. Для початку, наприклад, можуть поставити на блокпост.

- Як в загальному реагують люди, коли дізнаються що у ТЦК Ви потрапили після поранення на фронті?

- Я чув від багатьох, які кажуть, що ми туди за гроші пішли, або говорять, що у військкоматі всі здорові люди, кажуть, що ми дужі і запитують чого ми тут. У мене, наприклад, є друг Вадим у якого кофта на довгий рукав і коли вона прикриває костьол, то ніхто не бачить, що там є протез. Коли ми показуємо це все то у них не виникає більше запитання, навіть можуть просити пробачення. Є багато людей, які виглядають з першого погляду здоровими, наприклад, у нас є такий Володя Федишин. Одного разу, була історія коли після добового чергування в нього стався інфаркт, забрала швидка, скоро має бути вже друга операція. Або, якщо у людини всередині є онкологія, то це непомітно, ти дивишся на руки, ноги здається, що все на місці, ніхто не бачить, що у людини всередині. І що? Тепер показувати кожному під ніс довідку яке у тебе захворювання?

Маркіян ВОЙТОВИЧ для Leopolis.news