Російська та китайська дезінформація в контексті війни в Україні Аґнєшка Лєґуцка

Інтенсифікація російсько-китайської співпраці була помічена експертами в момент появи та розповсюдження пандемії Covid19, коли російська сторона повторювала неправдиву риторику китайської дезінформації, зокрема, щодо походження вірусу (нібито в американських лабораторіях, а згодом поширеного в Китаї з метою його ослаблення та дискредитації на міжнародній арені). У випадку повномасштабної агресії Росії проти України ролі помінялися, і тепер Китай часто поширює російську дезінформацію та пропаганду. У липні 2021 року Китай і Росія досягли двосторонньої угоди про співпрацю у сфері зв’язків з громадськістю та інформаційних наративів. У рамках цієї угоди, під час віртуального саміту за участю представників уряду та ЗМІ обох країн, була обговорена детальна стратегія обміну інформаційним контентом, розвитку цифрових медіа та спільного виробництва телевізійних програм. Цей крок спрямований на посилення інформаційного впливу обох країн на міжнародній арені через скоординовану пропагандистсько-переконувальну діяльність.

Цілі Росії та Китаю

Інформаційна війна, яку Китай і РФ ведуть проти Заходу, спрямована на зміцнення їх міжнародних позицій і ефективніше досягнення стратегічних цілей. Росія прагне задовольнити свої вимоги щодо безпеки в Європі, передусім у справі розширення НАТО на схід, а також отримати перемогу на українському фронті. Через дезінформацію та пропаганду, знецінюючи Україну, Росія намагається послабити її підтримку з боку Заходу. Вона намагається вплинути на дебати в Європі та США, створюючи антиукраїнські настрої. Разом з тим, прагне підірвати легітимність західних санкцій, представляючи їх як несправедливий тиск на Росію. Китай, хоча й прагне послабити США і Захід, змінює свої цілі в міру продовження конфлікту. Його підтримка Росії стає більш оборонною з огляду на єдність Заходу, в тому числі його індо-тихоокеанських партнерів. Вони прагнуть вибудувати імунітет щодо все більш недружнього Заходу (charm offensive). Про сприйняття антикитайського та антиросійського блоку свідчить повідомлення КНР про "розколи та протистояння блоків". Наразі Росія та Китай прагнуть розширити коло політичних союзників за допомогою іміджевих кампаній щодо країн Глобального Півдня. У той же час Китай намагається підірвати єдність Заходу через «усміхнену» або «пандову» «дипломатію», демонструючи віддаленість від Росії.

Наративи та методи дезінформації Росії та Китаю

Основою російської політики та пропаганди під час війни є заперечення України як держави та представлення українців як пішаків у грі наддержав (як правило, США). Після початку вторгнення у 2022 році російська влада та прокремлівські портали почали частіше використовувати риторику на кшталт «київський режим», «вашингтонські маріонетки», «фашисти», «нацисти». Це робилося для того, щоб дискредитувати Україну, дегуманізувати українців і переконати їх в американському впливі на Україну. Росія звинувачує Захід у порушенні своїх обіцянок щодо не розширення НАТО на схід. Дослідження вказують на ріст використання слів «нацисти» і «геноцид» в кремлівських ЗМІ, з метою розпалювання настроїв загрози в російському суспільстві.

Натомість, інформаційна блокада та контроль ЗМІ з боку Кремля сприяють маніпуляціям в зображенні конфлікту. Росія уникає відповідальності за війну, називаючи її "спеціальною військовою операцією". Водночас відкидає звинувачення у злочинах російських військових в Україні, звинувачуючи західні ЗМІ у поширенні фейкових новин. У той же час Росії довелося адаптуватися до обмежень в ЄС, який з березня 2022 року заблокував російські портали та пропагандистські канали в Європі (зокрема RT і Sputnik). Можна сказати, що Росія «пішла в підпілля» і використовує фабрики тролів для посилення вигідних Кремлю наративів, адаптуючи інформацію до різних аудиторій, наприклад, в Угорщині чи Німеччині – тролі переконують в безглуздості західних санкцій проти Росії. Натомість, у Польщі Росія поширює дезінформацію про українських біженців та розпалює претензії Польщі проти України, намагаючись розділити українців і поляків.

Щоб обійти блокування в ЄС, RT використав стратегію доступу до різних інформаційних каналів. На платформі Telegram створено спеціальний канал “Videos in different languages” («Відео різними мовами» - укр.), який збирає відео про Україну та дозволяє надалі ділитися ними в інших соціальних мережах. Основним засобом розповсюдження був обраний Twitter, де відео RT були доступні 17 мовами. Крім того, контент публікувався на платформах Gettr, Gab і TruthSocial. Така тактика дозволяла поширювати матеріали через офіційні акаунти російських міністерств і посольств. Особливо цікавим явищем був інтерес до іспаномовного контенту, особливо RT en Español, який поширювався серед латиноамериканської аудиторії. У квітні 2022 року RT en Español посіла третє місце серед сторінок, які найчастіше поширювали інформацію про вторгнення Росії в Україну на платформі Twitter. Ця адаптивна стратегія дозволила RT успішно досягати своїх інформаційних цілей, незважаючи на обмеження ЄС.

Аналіз китайської пропаганди та дезінформації показує значні відмінності по відношенню до російської. Варто відзначити свідоме уникання таких питань, як боротьба з українськими нацистами чи денацифікація України. Китайський наратив намагається створити образ дистанціювання себе від Росії. Офіційно представлений дискурс має на меті показати КНР як нейтральну країну, заохочуючи безпроблемну співпрацю (bussines as usual). Тим не менш те, як Китай ставиться до війни, також демонструє підтримку перспективи Росії. Коли китайські ЗМІ та політичні представники говорять про Україну, вони вживають такі терміни, як «українське питання», «українська криза» чи «українська суперечка», рідко визнаючи Україну суб’єктом. Китай досі бачить Україну в зоні впливу Росії. Китай також поділяє російські аргументи щодо «українського питання», припускаючи, що Захід сприяв розгортанню конфлікту. Китайський наратив про Росію відрізняється від наративу про Україну, оскільки він частіше підкреслює російський суверенітет і виправдані побоювання щодо безпеки Росії. Обидві країни поділяють певні елементи наративу, такі як «принцип неподільності безпеки», який, здається, стратегічно використовується Китаєм. Ще одним прикладом є розповсюдження російських звинувачень щодо біотехнологічних лабораторій в Україні. Китай звинувачує Захід у гуманітарній кризі та економічних труднощах, критикуючи санкції, введені проти Росії. Китай припускає, що Сполучені Штати отримують прибуток від введених обмежень, заробляючи на продажі зброї та газу в Європу. Маніпуляція проявляється і в наративі про можливість застосування Росією ядерної зброї. Китай висловлює свою опозицію до такої загрози, при цьому не засуджуючи безпосередньо Росію. Їхні заяви про спільну протидію використанню ядерної зброї, незважаючи на чіткі заяви про підтримку Росії, є важливим елементом стратегії дезінформації Китаю.

Чи працює російська та китайська дезінформація?

Оцінити ефективність дезінформації складно, адже приклади російської та китайської маніпуляцій показують, що важливі не лише методи та зміст повідомлення, а й ставлення аудиторії до своїх адресатів. Пропагандистська та дезінформаційна кампанії Росії та Китаю націлені на три основні аудиторії: Захід, Глобальний Південь та їхні власні суспільства. Можна припустити, що китайська дезінформація та пропаганда виявляються більш ефективними у випадку західної аудиторії (особливо серед деяких осіб, які приймають рішення, і журналістів, але меншою мірою в суспільствах з негативним ставленням до Китаю), тоді як у країнах Глобального Півдня переважає маніпулятивний вплив Росії.

З початку російського вторгнення в Україну у 2022 році російська пропаганда та дезінформація мали помірні результати на Заході. На цьому етапі конфлікту їм не вдалося суттєво змінити політику ЄС і США, а також послабити підтримку України. Варто зазначити, що в травні минулого року аж 93% європейських респондентів, опитаних Євробарометром, погодилися надати гуманітарну допомогу людям, які постраждали від конфлікту в Україні, а 88% вважали, що ЄС повинен приймати біженців з України. Таким чином, інструменти російської дезінформації, такі як інтернет-тролі, не мали особливого успіху. Тим не менш, вони можуть вплинути на ставлення деяких суспільств до можливих майбутніх санкцій проти Росії, особливо якщо йдеться про Угорщину та Німеччину. Наприклад, 47% німців вважають, що санкції завдають більше шкоди ЄС, ніж Росії, і лише 12% вважають, що вони більше впливають на Росію. У Польщі ефективною стратегією протистояння поляків і українців є використання історичних питань (наприклад, Волинь) та економічних (наприклад, звинувачення в наявності привілеїв українців у Польщі).

Ефективність китайської маніпуляції більш складна. Інколи європейські лідери припускають, що Китай утримується від відкритої підтримки Росії, демонструючи нейтральну позицію, і може виступати посередником між Росією та Україною. Про це говорив Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель і президент Франції Еммануель Макрон. Ці ідентичні заяви можуть бути наслідком різних мотивів: від спроб віддалити Китай від Росії до бажання захистити економічні інтереси. Тим не менш, поширення наративу Китаю щодо війни в Україні увічнює хибні уявлення про наміри КНР. Деякі західні політики, експерти та журналісти часто вважають заклики Китаю до перемир'я та мирних переговорів достовірними. Їх сприймають як ознаку зміни наративу Китаю, демонструючи його відповідальність і готовність зупинити дії Росії. Проте ці заклики служать насамперед інтересам Росії й уникають прагнень українців, які борються за свободу та суверенітет. Китай не закликає Росію ані припинити вогонь, ані вийти з території України.

Натомість, ефективність російської пропаганди на Глобальному Півдні проявляється, наприклад, у голосуваннях в ООН. П'ять країн Латинської Америки (Болівія, Куба, Сальвадор, Нікарагуа та Венесуела) утрималися або відмовилися брати участь у голосуванні Генасамблеї ООН, яка засудила Росію за вторгнення в Україну. Після різанини в Бучі Мексика та Бразилія утрималися від голосування за резолюцію про виключення Росії з Ради з прав людини. У травні 2022 року бразильський політик і нинішній президент Луїз Інасіо Лула да Сілва заявив, що президент України Володимир Зеленський «так само відповідальний за війну, як і Путін». Серед країн, які проголосували за резолюцію, 143 підтримали її, 5 були проти (включно з Росією), 35 утрималися. Більшість із цих держав – це африканські країни, а також Китай та Індія. В останній групі Росія поширює антиукраїнську дезінформацію.

Замість підсумків…

Один знайомий журналіст якось сказав мені, що коли дивишся російське телебачення, складається враження, що Росія з усіх боків оточена Україною. Відповідно до відомого в російському суспільстві синдрому «обложеної фортеці», хтось або щось завжди чатує на Росію, не любить росіян (русобобія), хоче її оточити, поневолити чи змінити. Україна впродовж багатьох років залишається головною темою російської пропаганди та дезінформації. Ця тенденція посилилася під час повномасштабної агресії Російської Федерації проти цієї країни. У випадку Китаю війна в Україні ускладнила її відносини з ЄС, який Китай хотів би розділити зі США. Водночас, використовуючи дезінформацію та пропаганду, Росія та Китай хочуть переконати міжнародну громадськість, особливо країни Глобального Півдня, що конфлікт в Україні спровокували зовнішні сили. На даний момент – Захід має посилити свою інформаційну та дипломатичну діяльність.

Томаш Стемпнєвський 

Про автора:

Томаш Стемпнєвській – професор Люблінського Католицького Університету, керівник кафедри теорії політики і східних досліжень на факультеті політології і адміністрації Люблінського Католицького Університетут ім. Івана Павла II; заступник директора з дослідницько-аналітичної роботи Інституту Центральної Європи в Любліні.