24.04.2025
Жодна епоха, жодна цивілізація не створювала людей в головах яких було б стільки порожнечі. У цьому сенсі ми живемо в унікальні часи. Якщо потрібно було б окреслити духовний стан сучасної людини одним-єдиним словом, я б, поза сумнівом, обрав слово – «спустошення».
Світ – великий і байдужий – не має нічого спільного з нашими перемогами і поразками, радощами і смутками, розчаруваннями і надіями. Куди не глянеш – побачиш лише власний погляд на нього. Без тебе світ ніщо, але варто лишень задуматися про нього – і все стає твоїм світом.
Не може не блудити голова твоя, коли блудить думка. І чим сильніше бездумство – тим більшою буде катастрофа.
Дивне передчуття. Перед брамою падіння людини жодне селфі не матиме значення. Ніхто не хоче думати – але кожен хоче мати свою думку. А коли ми думаємо, що все знаємо, то ніщо не зможе нас нічому навчити.
Тож стережіться людей, які все знають, бо з плином часу думаючі уми поступово вивітрюються, стоячи у черзі над прірвою у спогляданні забороненого плоду.
Людська рапсодія запечатана спокоєм, тишею. Пустка…
Між можливим і неможливим – заповідь Божа, та єдина ненаписана і несказана та одна, яка лиш думкою показана…