Вона почала писати в 11-річному віці, брала участь у багатьох конкурсах, експериментувала зі стилем, шукала свої теми, надихалася творчістю класиків. Роксолана Жаркова — львівська письменниця, феміністка, дослідниця жіночого письма, переможниця всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Авторка книжок «Нуль цілих, нуль десятих» (2021), «Біжи, Еврідіко!» (2023), «Ножиці, папір» (2024) та ін. Журналістка Leopolis.news поспілкувалася з Роксоланою Жарковою. Про творчий шлях, любов до літератури та теми, які є особистими, читайте далі.

Роксолано, розкажіть, будь ласка, про себе, де народилися, де навчалися.

Родом я з Львівщини. Навчалася на філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Згодом вступила в аспірантуру при кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ. Захистила дисертацію, упродовж семи років викладала студентам літературу.

Любов до літератури, читання й писання ви відкрили в собі давно, у зовсім юному віці. Пригадайте, як та коли це сталося.

Ще навчаючись у середній школі почала писати. Завжди багато читала. Любові до книг мене навчила мама. Хоча ще зовсім маленькою я захоплювалася малюванням і хотіла стати модельєркою.

Пригадайте свій перший вірш. Про що він був?

Він мав назву “Доля України”. Писала його затишного листопадового вечора. Мені було тоді 11 років. Йшлося про майбутнє України, про те, яким бачу його… Захотіла, щоб хтось висловив свої міркування щодо цього тексту, хтось абсолютно незнайомий, щоб це було об'єктивно. Тоді виходила друком районна газета, де була колонка з творами і малюнками дітей. Я надіслала їм цей вірш, і вже через тиждень його опублікували. З того часу писала частіше. Були публікації в цій газеті, в обласних. Будучи школяркою, активно брала участь у різноманітних конкурсах, де здобувала відзнаки, призові місця. Це найкращі спогади. Це була мотивація рухатися далі, працювати над собою…

Про що ви писали в юності? На які теми?

Це були патріотичні твори. Іноді філософські тексти, роздуми про життя, про кохання. Я росла, змінювалася й тематика моїх творів. Вже до вступу в університет я мала чимало різних публікацій, як поетичних, так і прозових. Завдяки активності мені вдавалося знаходити і перших відданих читачів, і орієнтири у літературі.

Ви є дослідницею жіночого письма, феміністкою, літературною критикинею. Пишете зараз переважно на теми, що стосуються жінок. Коли виник інтерес до цих питань?

Ще в 11 класі написала пошуково-творчу роботу про взаємини Івана Франка та Уляни Кравченко. Мені був цікавий процес зростання і становлення письменниці, як вона шукала себе у творчості. Згодом я відкрила для себе теми, пов’язані з фемінізмом, феміністичним рухом. Надихали мене постаті Наталії Кобринської, Мілени Рудницької, Уляни Кравченко. Досліджувала їх життєвий шлях. Велика моя любов – це творчість Ольги Кобилянської та Лесі Українки. Писала всі свої курсові роботи про них. Брала участь у різних наукових конференціях ще в студентські роки, в конкурсах наукового спрямування. Дипломна робота також була присвячена вивченню особливостей жіночого письма. Але справжнє захоплення жіночими темами та історією українського жіночого руху почалося тоді, коли, будучи студенткою-другокурсницею, перемогла у конкурсі, організованому обласним об’єднанням «Союзу Українок».

У теперішніх своїх творах порушуєте питання, пов’язані з війною, міграцією, символікою кордонів, розглядаєте проблеми травматичного досвіду жінок під час війни тощо. Що впливає на вибір таких тем?

Мої поетичні збірки 2015-2019 р. теж оповідають про кордони. Там є проблематика особистого простору, проблематика дому. У новіших творах також порушуються ці теми. Це і родинні історії, які є мені дуже близькими. До прикладу, у книзі «Біжи, Еврідіко!» є теми не лише зовнішньої міграції, але й внутрішньої. Це міграція у себе, у свої почуття, емоції, дитинство, юність. Є також проблема кордону, яка дуже цікава для мене. Це питання вибору моїх героїв та героїнь: бути або по один бік, або по-інший. Ці вибори складні і травматичні. Пізніше додаються тексти, написані після повномасштабного вторгнення. Це історії жінок, які змушені рятуватися від війни. Також є історичний дискурс. Тексти про кордони країн і мов тощо.

Які з цих тем найбільше резонують з вашим особистим досвідом, досвідом ваших близьких?

Це тема міграції. Бабуся мені розповідала про свого батька, якого ніколи не бачила. Це було дуже зворушливо, дивувало мене. Він поїхав на заробітки у Канаду під час однієї з хвиль трудової міграції з Галичини. Він постійно надсилав прабабусі й бабусі листи, підтримував матеріально. Пізніше хворів, помер у Канаді. Ця родинна історія, згадки бабусі і те, з якою шаною вона берегла всі ті листи, спонукали мене згодом замислитися над темою міграцій.

Чи ставите собі за мету, пишучи свої історії, підтримати читача, допомогти побороти труднощі, схожі до тих, з якими зіштовхуються ваші герої і героїні?

Деякі історії, наприклад, з книги «Біжи, Еврідіко!», мають таку терапевтичну мету. Не знаю, чи це усвідомлене моє бажання, чи підсвідомо трапляється так. Читачі можуть знайти вогник прозріння, або й навіть світло усвідомлення завдяки моїм історіям. Щодо книжки «Ножиці папір», то намагаюся показати читачам, що попри війну та життєві складнощі, є люди, які мають в собі сили допомагати іншим, підтримувати інших, рятувати, любити. Такими є героїні цієї повісті…

У ваших текстах присутні глибокі жіночі образи. Якими зазвичай показуєте своїх героїнь?

Мене цікавить жіноча психологія, колажі різних досвідів, типові чи нетипові ситуації, у яких жінка виявляє свій характер. Життя дарує ці сюжети та історії, але я вирішую сама, як їх розвивати.

Де берете героїв та героїнь для своїх текстів? Це вигадані персонажі та історії, чи реальні?

Під час різних літературних та дослідницьких проектів бувала за кордоном. Там знайомилася з українськими біженками, які часто ділилися своїми історіями й досвідом. Намагалася зблизитися з ними, побачити життя за кордоном зсередини, через призму їхніх думок і відчуттів. Іноді свідомо, а часом за звичкою спостерігаю за людьми та їх поведінкою. І саме життя «підкидає» майбутніх героїв та героїнь, ідеї нових творів… Це не просто описати щось, когось, якийсь випадок, ситуацію. Це більше про відрефлексування побаченого. Часом комбіновані історії виходять, складні сюжети, складені образи.

Чи перекладаються ваші твори? Чи отримували ви відгуки від читачів з-за кордону?

Мої тексти опубліковані польською, словацькою, хорватською, французькою, англійською, латвійською. Перекладені фрагменти творів, окремі твори, мої дослідницькі статті про літературу тощо. Відгуки отримувала від різних людей, радили мені продовжувати писати. Бо ж завдяки письменникам і митцям голос України буде почутим у світі. Вдячна Богові, що можу бути частинкою цього голосу…

Чи є твір, над яким працюєте зараз?

Звичайно, не можу не писати, адже це вже мій особливий ритм життя. Однак ніколи не ставила перед собою завдання, що за день має написатися певна кількість сторінок, бо так не виходить. Бувають дні, коли пишу багато, а буває, що нема ні рядка. Зараз працюю над текстом, який, сподіваюся, буде романом-фентезі. Відчула, що хочу поекспериментувати зі стилями, жанрами. У вільний час вивчаю іноземні мови, читаю художню літературу й публіцистику, займаюся редагуванням та перекладом, пишу рецензії про прочитані книжки. І взагалі, усе моє життя – це робота з текстами, своїми і чужими.

Що б ви порадили юним авторам, які починають свій шлях у літературі?

Важливо не тільки багато і уважно читати, але й обирати собі тих авторів, які будуть якомога ближчими до серця. Мені пощастило, адже в мене є такі автори й авторки. Мене виховала українська класика: твори Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Григора Тютюнника, Івана Чендея, Василя Симоненка, Василя Стуса… Світове письменство теж впливає на мою творчість. Хочу порадити юним: будьте спостережливими, вдивляйтеся в людей, адже це найкраще джерело пізнань, а життя – найкращий матеріал для текстів. Робіть те, що любите, без чого не можете, і бережіть все найсвітліше у собі!

Дякую Вам за натхненну розмову. Бажаю творчих успіхів та реалізації всіх карʼєрних задумів!

Розмовляла Олена Чепіль, для Leopolis.news