Лікарі Національної гвардії України цілодобово працюють у стабілізаційному пункті бригади «Червона Калина» на Покровському напрямку. Серед полум’я війни це - острівець порятунку. Місце, де війна зустрічається з людяністю, а героїзм і надлюдські зусилля медиків – буденність. Лікарі 2-ї Галицької бригади та бригади «Червона Калина» ведуть щоденну битву за життя поранених військовослужбовців. Тут кожна секунда має значення. Адже від вчасно наданої медичної допомоги залежить життя та здоров’я українських захисників.

Іван Грига - лікар-травматолог бригади «Червона Калина» НГУ. В стабілізаційному пункті він і координатор, і рятівник, який то виймає уламки, то зашиває рани.

«Цей стабпункт — це місце, де зупиняються кровотечі, лігуються судини, накладаються пов'язки, стабілізуються пацієнти перед евакуацією до місць подальшого лікування. Тут ми маємо усе необхідне для того, щоб забезпечити пораненому шанс на життя» - пояснює специфіку роботи гвардійський лікар.

Санітар Андрій додає: «Як тільки надходить повідомлення по рації, ми готуємося зустрічати поранених. Легкі, середні, важкі поранення — кожне потребує свого підходу. Інколи треба лише допомогти людині самостійно дійти до лікаря, а інколи ми змагаємося з часом, доставляючи найважчих на візках і каталках».

За словами лікарів, характер поранень змінився. Якщо раніше більшість травм були результатом артобстрілів, то тепер 80% — це осколкові поранення від дронів-камікадзе. А алюмінієві уламки дуже важко знайти й вилучити, відзначають медики.

Лікар-хірург 2 Галицької бригади НГУ Віталій Бурий каже, що найбільш небезпечними є випадки, які здаються легкими на перший погляд. Адже іноді невелика рана зовні приховує серйозні внутрішні ураження і кровотечу. Тоді потрібна швидка діагностика й негайна евакуація. На стабпункті ніяк без емпатії. Кожен поранений, безумовно, свій, побратим, якому треба допомогти. І медики рятуючи зранене тіло, намагаються підтримати й дух захисників.

«Важко бійцю казати, що все буде добре, хоча, наприклад, лікар вже розуміє, що, на жаль, ампутації не уникнути. Та ми маємо на даний момент, перш за все, його заспокоїти. Запевнити, що все буде добре», - каже Віталій Бурий.

Найбільшою проблемою медики називають швидкість евакуації з поля бою. Чи зможе транспорт оперативно забрати пораненого, залежить від багатьох факторів.

«По-перше, треба мати чим евакуйовувати. Якщо ми перші два роки могли на пікапі заїхати на «нуль», загрузити бійця і втекти, то зараз вже таке не проходить. Величезна кількість дронів у небі. Ворог спеціально полює за «еваками». Точки евакуацій можуть бути далеко від позицій. Часто трапляються випадки, коли бійці з турнікетом і з пораненням самі виходили з під ураження, бо не було змоги їх чимось забрати. Але найважче - коли всі зусилля виявляються марними, коли людина помирає, хоча зроблено все можливе», — ділиться роздумами лікар-хірург 2 Галицької бригади Віталій Бурий.

Проте медики не здаються. Впевненість дій допомагають їм підтримувати пацієнтів і нести службу навіть у найскладніших умовах. На війні не лише поранення. Військовослужбовці – це звичайні люди, вони так само хворіють на сезонні хвороби, мають вікові проблеми зі здоров’ям.

«Військова медицина вона геть не подібна на цивільну. Якщо в цивільному житті можна з кимось деколи порадитися, проконсультуватися, то тут такої можливості часто не буває. З іншого боку, професійно тут зростаєш у тому, що доводиться робити речі, про які десь-колись тільки читав», - розповідає хірург.

Попри високу інтенсивність, на стабпункті немає і сліду байдужості. Спостерігаючи за лікарями, санітарами і волонтерами, які бігають коридорами і допомагають пораненим, сама собою кріпне віра у високі ідеали людства. У стабілізаційному пункті кожен знає, що його зусилля - це невід'ємна частина спільної боротьби. Дії медиків чіткі і злагоджені, як механізм годинника. Щодня. Щогодини.

«Медики - це люди, профдеформовані. Беземоційні або можна сказати емоційно стабільніші. Коли за роботою – вони, як кремінь. Тут немає місця вигоранню. Ми тут рятуємо людські життя. Це найкраща робота у світі», — з гордістю дивлячись на своїх колег, говорить лікар бригади «Червона Калина» Іван Грига про свою команду.