Військовий капелан 10 Окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України лейтенант капеланської служби Михайло Возняк – людина надзвичайна. Священнослужитель. Учасник бойових дій. Спортсмен. І навіть поет! А ще – великий патріот своєї «десятки», який переконаний: «Батьківщину не вибирають, її захищають!».

Про капелана розповіли у відділі зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.

Народився Михайло Возняк у 1972 році в одному з сіл Прикарпаття, де й ходив у середню школу. Спогади про ці роки в військового капелана теж доволі специфічні. Крім усього хорошого, що закарбовується в підлітковому та юнацькому віці, він не забув і такий епізод:

“Вперше в церкву я усвідомлено прийшов і почув службу Божу у 3 роки. І з тих пір щонеділі і щосвята відвідував наш храм. І всі про це знали. Тому, мабуть, і школі трохи були проблеми, бо там щотижня малювали стінгазету “Перець”, і регулярно мене там кпинили, бо ходив у церкву і цього не приховував… Ще й мого сусіда-однолітка також критикували… Знаєте, в часи ссср були комуністи, а були запеклі комуністи”...

Після закінчення Яківської восьмирічної школи він вступив до Коломийського ВПТУ №14, котре в 1990 році перейменували на Технічний ліцей. У 1991 році закінчив цей навчальний заклад і в листопаді цього року пішов на строкову службу. Ішов ще в радянську армію, а завершив службу вже в українській!

Жертовний шлях служіння Господу та людям Михайло Іванович обрав усвідомлено і давно. Освіта в Михайла Возняка – вища богословська, закінчив у 1997 році Івано-Франківську духовну семінарію Української Православної Церкви Київського патріархату. Він магістр богослов’я та митрофорний протоієрей.

Коли навчався в семінарії, то був дяком і одночасно протодияконом біля владики. Мав парафії: у селі Красному Рожнятівського району, потім у селах Незвизько та Воронів Городенківського на Івано-Франківщині.

Як людина віруюча та патріотична, Михайло Возняк ніколи не стояв осторонь доленосних для країни подій. Брав участь у Революції Гідності, допомагав майданівцям. Каже, що для найбільшої кількості людей проводив сповіді саме там, особливо під час запеклих боїв на завершальному етапі…

В легендарній “десятці” він по суті з 2017 року.

“Саме того року помер батько, і я вперше поїхав на Схід. Спочатку з волонтерами, потім сам почав організовувати візити з допомогою. Зрозумів: наші хлопці там, на війні, дуже потребують духовної опіки та підтримки. Читав їм молитви, хрестики освячував, не раз здійснював обряд хрещення. А потім владика Юліан, єпископ Коломийський і Косівський Православної Церкви України, викликав, запропонував стати військовим капеланом. У десятій гірсько-штурмовій заступник комбрига з МПЗ підполковник Даніяр Петрюк пояснив, у чому суть та специфіка роботи, згодом познайомилися з комбригом – на той час підполковником Василем Зубаничем. Погодився. Як одного з перших священників у Збройних Силах України у липні того ж року мене зареєстрували ще на цивільну посаду в капеланську службу. З тих пір, куди бригада, туди і я. А 16 вересня 2023 року уклав контракт, тепер служу на посаді військового капелана бригади, де в трьох батальйонах уже теж призначені військові капелани”.

Певний час лейтенант капеланської служби поєднував Богослужіння і як цивільний священник, і як військовий капелан. Але потім зрозумів, що часу на колись звичне цивільне життя майже не залишається. Час від часу він відвідує рідну парафію, на престольний празник приїжджає. За 25 років, каже, усі люди там рідними стали… Але ще рідніші для нього – бійці “десятки”!

Михайло Возняк абсолютно переконаний: українське військове капеланство за період свого розвитку стало рушійною силою українського війська:

“Це однозначно!”.

Чому 10 ОГШБр “Едельвейс” має таку потужну репутацію в Сухопутних військах ЗСУ?

У лейтенанта капеланської служби таке бачення:

“Спочатку бригада формувалася в Білій Церкві, там різні люди були… Але коли вона отримала пункт постійної дислокації в місті Коломия, то стала рідною не тільки для прикарпатців. Сюди на військову службу почали приходити, здебільшого, з Західної України. Люди тут, в основному, набожні. І коли в 2022 році ворог посунув вторгненням, насамперед, наші гуцульські райони зробили основу цього з’єднання. На жаль, багатьох хлопців із тих, перших, які прийшли воювати за Україну, вже нема. Вони знали, куди йдуть і за що йдуть. І свято виконали свій обов’язок. Їхнє місце в строю заступили інші воїни, і бригада живе, розвивається, воює. Я не раз кажу: “Батьківщину не вибирають, її захищають!». Це наш прямий громадянський обов’язок”.

Всі люди різні, і навіть військові однострої не перетворюють кожну людину на одноманітну масу. І до кожного треба знайти свій підхід. Панотець із цього приводу наводить простий приклад:

“Свого часу до нас прийшло багато з тих, які були ув’язнені, а потім добровільно зголосилися йти на фронт. І всі ми знаємо, що є різні серед засуджених… І за різних обставин вони потрапили за грати… Спочатку в них сумнівалися. Як потім виявилося – дарма! Я дуже часто з ними спілкувався, вони також проявляли до цього добру волю. Декого навіть охрестили… Здебільшого, це глибоко віруючі люди. І фактично всі з них показали відвагу, мужність, героїзм і самопожертву. Серед колишніх ув’язнених є багато нагороджених. І вони ці нагороди заслужили потом і кров’ю!”.

А як страх подолати? Це ніби просте питання має уже багато складових у відповіді. Тож Михайло Возняк ділиться такими міркуваннями:

“Є страх Божий, людський і тваринний. А ще є страх перед ворогом. Вони, ці всі різновиди страху, є у всіх… Наші воїни мають, здебільшого, страх Божий. Бо на все Його воля… Як його подолати? Неможливо це зробити. Його можна хіба перебороти молитвою і вірою, впевненістю, силою. І треба не тільки надіялися на сталеву зброю, яка стріляє, але й на духовну, яка захищає. Навіть із біблійної точки зору сила молитви не в часі, а в щирості. Кажіть: «Вірую, Господи, але поможи моїй зневірі!». Тому нашим воїнам не раз нагадую про силу молитви і силу Божу. Знати має кожен: хтось радіє за вас, і ви вмійте за іншого порадіти. Не заздріть. Як хто сумує, майте силу – підтримайте. Тому, страх був, є і буде. Але треба його навчити долати. Навіть ворога не можна просто ненавидіти: треба знищувати зло, яке він несе, разом із ним самим. Зараз одне гасло: “Молись і борись!». А після Перемоги буде – молись і трудись!”.

Щодо молоді віком 18-24. “Едельвейси” – серед небагатьох бригад, яким випала честь комплектуватися цією категорією військовослужбовців-контрактників. І їх тут очікують із особливим хвилюванням.

“Думаю, вони, молоді воїни, все робитимуть свідомо і з великим бажанням захистити нашу спільну Батьківщину. Їм пропонують різні фінансові вигоди: це добре, але не це головне. Треба йти в українську армію з іншою мотивацією: щоб зберегти нашу національну ідентичність, захистити Україну! І хто прийде саме з таким усвідомленням, тому буде набагато легше, і з таких стануть добрі воїни. Про нашу бригадну військову сім’ю кажу всім, і молоді повторятиму: всі ми тут побратими і посестри, хоч різні за віком, статтю, досвідом, званнями, посадами… Але серед едельвейсів молоді точно знайдуть духовну підтримку та опору!”.

Але людина навіть у бойовій бригаді живе не тільки війною, але й переймається мирними справами. На першому місці – родиною. У лейтенанта капеланської служби батьків, які були дуже віруючими людьми і в дитинстві виплекали у нього духовний стержень, уже немає серед живих… Їх, каже, заміняють батьки його дружини Наталії Василівни. У подружжя двоє доньок. Наступного року після шлюбу народилася старша Тетяна, а в 2004 році Мар’яна. Саме молодша наприкінці лютого подарувала третього онука!

А ще військовий капелан 10 ОГШБр дуже любить спорт, бере участь у волейбольних турнірах, організовує змагання з настільного тенісу, дуже шанує футбол. Вранці – обов’язково зарядка, ввечері також спорт. Потім неодмінна вечірня молитва. Навіть коли він там, на Сході, намагається дотримуватися цих канонів.

Крім усього іншого, Михайло Возняк – віднедавна ще й поет. “На престолі мого слова” – перша збірка його віршів, яка побачила світ у 2024 році.

Фото Відділення комунікацій 10 ОМБр “Едельвейс” та з особистого архіву Михайла Возняка.