Система, яку довгими роками вибудовували в Україні Медведчук, Портнов та їхні московські куратори, серйозно загрожує національній безпеці нашої держави. Навіть після Перемоги. Лише вияв політичної волі, наслідком якого мав би стати перезапуск системи з тотальною люстрацією суддівських кадрів, може змінити ситуацію. Інакше - це лікування онкології сонячними ваннами.

Тепер спробую детальніше. Агресивність Росії 10 років тому оголила її ставлення до України і водночас спонукала українців до витіснення руского міра з усіх сфер нашого життя. Більш-менш успішно рухаються процеси у культурі та бізнесі, де проти адептів Путіна працюють санкції. З отриманням Томосу серйозно похитнулися позиції московських попів, які втратили вже сотні громад і храмів, що перейшли до ПЦУ. Революція Гідності та війна каталізували притік у військо та силові структури молодих кадрів, котрі в часи СРСР вже не закінчували відповідних навчальних закладів, розташованих нині на території держави-ворога. Єдине, в чому тилова Україна без шансів програє битву рускому міру - система судочинства. І це катастрофічно. Адже ворог добре знає основний запит нашого суспільства. Усі ми хочемо справедливості, всеохоплююче досягнути якої ніяк не можливо при корумпованості та заангажованості суддів. Але цього і не буде досягнуто, якщо вони пов'язані з Росією. Громадянством, родичами, бізнесом чи підписками про співпрацю.

Для українського суспільства громом серед ясного неба стало рішення Київського окружного адміністративного суду, який 10 січня задовольнив позов ексголови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду Богдана Львова щодо поновлення на посаді судді і виплати заробітної плати «за час вимушеного прогулу». Раніше, нагадаю, журналісти «Схем» виявили, що Богдан Львов має громадянство Російської Федерації. Як бачимо, ворон ворону ока не виклює.

Але чому судді так самовіддано захищають своїх одіозних колег? Повернімося на кілька тижнів назад. 21 грудня Вища рада правосуддя отримала лист від Державного бюро розслідувань, яке, посилаючись на Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки і власні слідчі дії, наголосило, що очільник Вищої кваліфікаційної комісії суддів Роман Ігнатов має паспорт громадянина Росії. Також у ДБР наголосили: окрім того, що у посадовця є паспорт країни-агресорки, він ще й приймав присягу громадянина РФ. Усе зрозуміло? Людина, від якої безпосередньо залежить призначення суддів, сама є громадянином Росії. Якщо хтось забув, у нас з нею 10 років триває війна!

Історії з Львовим та Ігнатовим - найбільш резонансні через високе посадове становище фігурантів. Найбільш резонансні, але далеко не виняткові. Можна згадати екссуддю Верховного суду Валентину Сімоненко, в якої російський паспорт виявили минулого року. Юлія Переясловська, суддя Селидівського міського суду Донецької області, як з'ясувалося, російський паспорт отримала 24 жовтня 2019 року у тимчасово окупованому Криму. У липні 2023 року журналісти виявили, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Людмила Арестова стала громадянкою російської федерації ще 5 квітня 2014 року. І таких випадків можна назбирати цілу торбу. При цьому я вже навіть не говорю про десятки суддів-колаборантів, дехто з яких залишається у почесному статусі "суддя у відставці", що дозволяє отримувати чималу пожиттєву суддівську винагороду та соціальні гарантії. Сподіваюся, що наша держава хоч нічого не виплачує принаймні таким "служителям української Феміди" у відставці, як Наталія Булавіна чи Валерій Буханько, котрих у серпні минулого року Путін своїм указом призначив суддям так званої ЛНР. Зрештою, що можна хотіти від колаборантів на окупованих територіях, якщо власники російських паспортів у мантіях ухвалюють рішення в столиці воюючої України.

У нашій Конституції однозначно вказано, що суддя має мати виключно українське громадянство, тому набуття суддями громадянства країни-агресора має означати автоматичне звільнення чи припинення статусу судді у відставці. Але... Власників російських паспортів прикривають їхні колеги, котрих призначають... власники російських паспортів. Ось така система кругової поруки, яка відбувається у всіх на очах і, очевидно, інспірована ворожою країною.

Найцікавіше, що більшість скандальних фактів, пов'язаних з громадянством суддів, відкопують журналісти та громадські активісти, а не ті, хто мав би це робити за своїми посадовими обов'язками. Більше того, що СБУ, що суди фактично умивають руки від покарання більшості фігурантів паспортних скандалів. Мовляв, не можемо перевірити інформацію через відсутність дипломатичних зв'язків з РФ. За такою логікою, виведення на чисту воду російських жреців української Феміди взагалі немає шансів у найближчі роки. А те, що голови судів, навіть після неспростовних доказів, відмовляються відраховувати скомпрометованих суддів зі штату суду, захищають Львових та їм подібних, свідчить про одне: через 10 років війни рускій мір і далі вільно почуває себе в українській системі судочинства. Більше того, править там бал і подає заспокійливі сигнали своїм адептам: "нє волнуйтесь, у нас всьо прихвачєно".

І тому повертаюся на початок. Повний перезапуск системи судочинства, який дозволить очистити її від корупційних елементів і ворожої агентури, що часто є різними сторонами однієї монети, зможе відкрити українцям шлях до справедливості, а значить зміцнити нашу віру в державу. Скажу без перебільшення, що для безпеки держави це не менш важливо, ніж перемоги на фронті. Чи складно це зробити? Так, складно. Але необхідно і можливо, якщо, повторюся, на це буде політична воля керівництва держави.