logo
01/05
25/04
21/04
17/04
19/03
24/02
19/02
26/01
31/12
09/12
01/12
06/11
04/11
24/10
2 ...

Все починається з мрії, – капелан за покликанням Наталія Бортнік

31-12-2023 11:444491

Все починається з мрії, – капелан за покликанням Наталія Бортнік

Все більше людей у сучасному світі визнають рівні права чоловіків і жінок, зокрема їх рівні права на лідерство в релігійних організаціях. З початком повномасштабного вторгнення ще більше жінок почали допомагати Збройним Силам України. Однією з таких жінок є Наталія Бортнік – капелан за покликанням, практичний психолог, служитель Корпусу Військових Капеланів Християнської Служби Порятунку, спеціаліст з військової психології та основ травмотерапії, авторка та ведуча багатьох навчальних тренінгів. 

Розкажіть трохи про себе. Про життя до того як ви стали капеланом для військовослужбовців?

Це почалось ще до повномасштабного вторгнення, ми з чоловіком Олександром, прийняли рішення стати капеланами для поліції, надавати для них та для їх сімей духовну підтримку. Все почалося з ідеї, що наша поліція теж потребує так само капеланів, як і військові. Тому ми з чоловіком почали навчатися, це тривало пів року.

З початком повномасштабного вторгнення ми перенаправили свій напрямок роботи на допомогу військовослужбовцям, родинам військових та вимушено переміщеним особам (ВПО).

Чому ви обрали саме таку професію, в якій не часто можна зустріти жінку?

Моя основна спеціальність – психологія. Я – практичний психолог, мій напрям – це військова психологія і травмотерапія. Капеланство – це більше, як покликання, це моє служіння. Я не є офіційним капеланом в Збройних Силах України.

З початком війни в Україні сформувалось два види капеланського служіння:

- Офіційне, коли людина йде до лав ЗСУ, вона офіційно стає капеланом, до неї є певні вимоги, вона отримує  необхідний мандат та підписує контракт. Ця людина підпорядковується командиру чи бригаді в якій перебуває.

- Капеланство за покликанням – це саме служіння військовослужбовцям. Мене запрошують, я приїжджаю, відпрацьовую з відповідним запитом і повертаюсь назад додому.

У ваших соцмережах можна побачити, що ви часто проводите тренінги, поділіться про що вони та яка їх ціль?

Зараз ми навчаємо допомагати людям, які постраждали внаслідок війни та інших надзвичайних ситуацій. Йдеться не тільки про військовослужбовців, а й про їх родини та про переселенців.

Я розробила практичний курс тренінгів, який має назву «Відновитись заради життя», там ми розглядаємо 5 важливих питань:

1. А де ж був Бог, коли прийшла біда? 2. Як жити далі, коли душа травмована? 3. Горювання над своєю втратою - де знайти сили? 4. Гіркий корінь непрощення - як бути коли важко простити? 5. Шлях до Христа - як його віднайти за трагічних обставин?

Зображення, що містить текст, Обличчя людини, усмішка, книгаАвтоматично згенерований опис

До цього курсу вже є додаткові теми, про суїцид, про моральні травми, про емоційне вигорання. І ми зайняті тим, що створюємо по Україні команди, такий собі нетворкінг (діяльність, спрямована на обмін інформацією між людьми, об'єднаними спільними професійними чи особистими інтересами), які будуть надавати людям духовно психологічну підтримку. Саме цим ми займаємось за підтримки Християнської Служби Порятунку.

 Для багатьох це стане трампліном рухатись далі.

Наприклад, з власного досвіду знаю, що переселенці це та категорія людей, яким надають гуманітарну допомогу, але головної допомоги не надали.

Людина, яка все втратила, більше потребує духовно психологічної допомоги.

Саме в цьому напрямку ми й працюємо з людьми. Ми для них показуємо як жити далі та навчаємо як це зробити.  

Що вас спонукало почати допомагати людям саме у форматі духовно психологічної підтримки?

Спочатку з’явилася мрія, оскільки я можу сказати, що розумію матерів, які мають дітей на війні, я розумію людей, які перебувають зараз в окупації, я розумію тих, хто виїхав і все втратив, опинився на «перехресті доріг».

Раніше, до повномасштабного вторгнення, я працювала у центрі соціальних служб на посаді психолога. До нас часто приходили люди, які опинилися в складних життєвих обставинах, і коли ми вручали їм гуманітарну допомогу чи презенти, то ми робили з ними фото, але з їхньої згоди. Ми ніколи не задумувались, а чи дійсно людині  це приємно. Коли ми виїхали з окупованої території і нас з чоловіком вперше запросили отримати гуманітарну допомогу, я опинилась в подібній ситуації, яку колись спостерігала на колишній роботі, але тепер я була з іншої сторони фотоапарата.

Для мене це був певний тригер, я себе спіймала на думці, що мені просто хочеться залишити цю допомогу і більше сюди не повертатись. 

Ця ситуація, тоді мене боляче торкнулася. Я дуже хотіла запитати працівників соціальної служби: А вам взагалі цікаво хто я є?  Чи вам цікаво дізнатися ким я була, через що пройшла та що втратила? Саме в той момент з’явилася мрія розробити цикл практичних тренінгів за допомогою  яких можна було б навчити українців не травмувати один одного додатково, не надавати ще більшої шкоди, а навпаки навчити український народ підтримувати один одного і спонукати рухатись вперед.  

 

Що входить до обов’язків капеланського служіння?

Задача капелана бути поруч з тими, хто цього потребує. Перше, що необхідно навчитися – це слухати, вміння бути терплячим, не поспішати, не надавати поради, він має бути добрим співрозмовником, має випромінювати надію, сильну духовну енергію, яку висмоктує війна. Капелан має зберігати конфіденційність розмови.                                                

Капелан – це більше ніж священник і психолог, бо він має це поєднати в собі.  

Капелану важливо розуміти, що люди можуть бути різних релігійних поглядів і якщо людина звернулась з прохання знайти їй священника або капелана інших вірувань, то капелан має виконати запит цієї людини.

Зображення, що містить особа, Обличчя людини, військова форма, одежаАвтоматично згенерований опис

Поділіться як  вам вдається підтримувати моральний дух військових. Чи траплялися ситуації коли вам було вкрай важко це зробити?

Таких ситуацій в мене не було, щоб мені було вкрай важко це зробити. Скоріше важко буває втриматись від власних емоцій, коли хтось з військових розповідає про свій душевний біль.

Як мені вдається підтримати моральний дух? Перш за все я їх вислуховую і ніколи не засуджую, я не кажу, що все буде добре, бо я цього не знаю, але як капелан, як кажу, що молюсь за них. Вони знають, що завжди можуть зателефонувати до мене і поговорити, можуть розказати все, що болить в них на серці.

За законом про військове капеланство, який ухвалили в листопаді 2021 року. Гранична чисельність Служби військового капеланства не може становити менше ніж 0,15% граничної чисельності ЗСУ, Нацгвардії, ДПСУ та інших законних військових формувань. Як ви вважаєте, чи вистачає зараз капеланів на фронті?

Ні, їх дуже не вистачає. Саме тому, з’явився такий напрямок служіння, як капеланство за покликанням.

Щоб стати офіційно капеланом у Збройних Силах України, треба мати офіцерське звання і до цього вищу богословську освіту. І де ви бачили, багато офіцерів з вищою богословською освітою?  Вони є, але їх дуже не вистачає. Виникає  питання, де брати таку кількість людей з подібними вимогами?

Я дуже рада, що саме в Україні є такий рух, як капеланство за покликанням. Багато хто не має можливості бути у Збройних Силах України офіційно капеланом, але ці люди одягли форму й обрали шлях капеланства за покликанням. Вони приїжджають, працюють з військовими, а також, надають духовно психологічну підтримку капеланам, які офіційно працюють на передовій, тому що вони теж її потребують. 

За статтею 8 закону про Службу військового капеланства, військові капелани мають проходити навчання за спеціальною програмою підготовки військових капеланів відповідно у вищих військових навчальних закладах Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти.  Де і як зараз навчають капеланів для військовослужбовців?

У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка на базі Військового інституту проходить спеціальний навчальний курс, що триває 6 тижнів, відтепер його будуть проходити усі, хто призначається на посаду капелана у Збройних Силах України.

Також в України існує така громадська організація, як «Християнська Служба Порятунку» – це база капеланства за покликанням.

Також, є Християнська Відкрита Академія, де є курси для капеланів, курс духовно-психологічної підтримки та ін. Для того, хто хоче цьому вчитися, може собі знайти місце, де навчитись.

 

За даними Центру Разумкова, 26% опитаних українців заявили, що від початку великої війни стали більш релігійними людьми, ніж раніше. Водночас 4% з лютого 2022 року стали менш релігійними, а 65% заявили, що жодних змін у їхньому ставленні до релігії й віри не сталося.

Що ви можете сказати стосовно цього з власних спостережень?

Особисто за себе я можу сказати, що з початком повномасштабного вторгнення, я ще більше почала бачити Божу руку у своєму житті. Ще більше почала бачити Божу силу в житті мого сина, про це багато можна розповідати.

Ми з чоловіком, який є офіцером запасу, пів року перебували в окупації, до моменту як змогли виїхати. Син в цей час вже три роки як боронив Україну. Ви ж знаєте, що на окупованих територіях постійно відбуваються обшуки. Пів року ми там були й до нас жодного разу ніхто не прийшов. Я там працювала психологом в центрі соціальних служб й написала відмову від співпраці з окупантами. Тобто, я принципіально не ходила на всі ті паради.  Коли ми виїхали, то дізнались, що  за два тижні після того, до  нас приїхали з обшуком, він був вже три рази. Тобто, хто як не Бог захищав нас з чоловіком весь цей час.

Зрозуміло, що якби до нас з обшуком прийшли раніше, то напевно, нас вже і в живих не було.

Я впевнена, що якщо людина хоче бачити допомогу від Бога та дійсно вірить – вона це бачить. Тому Господь каже – ви повірте і тоді ви побачите, а людина каже, а Ти мені покажи й тоді я повірю. І тут не збігається, бо віра має бути першою.

Чи має значення віросповідання захисників, чи захисниць, які приходять до вас по допомогу?

Ні, достатньо того, що людина прийшла і прагне допомоги. Навіть, якщо людина прийде і скаже, що я взагалі не вірю, то я все одно буду з нею розмовляти та буду проявляти повагу. 

Військовий капелан не може брати до рук зброї. Що ви можете сказати стосовно цього твердження?

Так, офіційно згідно з діючим законодавством капелан не може брати зброї до рук. Але часом бувають різні ситуації на передовій. Моя особиста думка така: всі ми маємо на кухні ножа, так? Скажіть, будь ласка, ножем можна вбити? Можна. Але ж капелани можуть користуватися ножем! І це тільки один з таких прикладів. На мою думку, тут питання дуже глибоке і я не прихильник, щоб розглядати його односторонньо.  

Зараз служить 42 тис. жінок-військовослужбовиць, разом з цивільними працівницями це близько 60 тис. та  5 тис. жінок на передньому краї, статистика на 4 липня 2023 року, яку Ганна Маляр оприлюднила у своєму телеграмі.  Ви – капелан для військовослужбовців, як часто вам доводилось чути, що жінка не може бути капеланом?

Я це чула лише Один раз. В нас суспільство все ще більш патріархальне, тому й досі можуть виникати подібні ствердження. Кожен має право мати свій погляд, це нормально.

Зображення, що містить Обличчя людини, особа, одежа, військова формаАвтоматично згенерований опис

Як справляються капелани з власними духовними проблемами після надання допомоги військовим? Чи є вам кому виговоритись?

Так, мені є кому виговоритись.  Наприклад, я можу порозмовляти з Богом, вийти собі десь до лісу, прогулятися і це мені допомагає. Також мені допомагає мій чоловік, який служить разом зі мною. Він мене розуміє, тому ми разом можемо обговорити якісь проблеми один з одним. Ще мене підтримують дорослі діти й друзі, до яких я можу зателефонувати або написати, та попросити про підтримку, яку вони з радістю мені нададуть.  

Щоб ви сказали жінкам, які досі вагаються і думають чи йти їм на війну?

Я б сказала, що дуже добре все зважте, всі за, та всі проти. До цього потрібно підходити дуже зважено. Не треба приймати рішення на емоціях, чи то вони будуть позитивні, чи то негативні. Буває жінка приймає таке рішення, а потім розуміє що не туди потрапила, що то не її місце, а повернутися назад дуже важко. Тому треба розуміти для чого ти все-таки туди йдеш. Якщо це покликання, то його потрібно відчувати.

Якщо є діти, то жінка має розуміти, що її рішення  буде впливати не тільки на її життя, а й на життя її дітей та родини.

Тому родинна має розуміти чому жінка прийняла таке рішення та підтримувати її. 

Підготувала Ольга Коцупей, для Leopolis.news