Коли у людей зникає відчуття гідності, виникає відчуття стада. Стада – де кричать вам, що не можна розгойдувати човен, бо ви перешкоджаєте тим, хто намагається пробити дно.

Кожне стадо росте в міру того, як ростуть його цілі. А ціль у стада одна – ніхто поза стадом залишитися не має. В стаді кожен сам собі я. Стадо не помічає зради у виборі свого способу порятунку. В стаді всі хочуть догоджати пастухові. І це не важко. Але кожен хоче догоджати більше від інших. Люди починають змагатися за право бути обдуреними, приниженими й використаними. Для стада найкращий спосіб поділитися думками – це нав'язати їх.

Після геноцидів і тоталітарних утисків ідеального народу бути не може. Бо життя в одній країні з задуреними пропагандою співгромадянами аналогічне проживанню в одній кімнаті з алкоголіками/наркоманами. Ви можете самі не вживати наркотичних речовин і, навіть, намагатися не звертати уваги на змінений стан співмешканців – це все одно вплине на якість вашого життя аж до фатальних наслідків.

Нам слід частіше читати Лесину «Кассандру» – геніальний переспів історії міста, що хотіло лише позитиву, живучи в ехокамері породженого віртуального світу симуляції. Будь-яка диктатура – будь-то людини чи партії – веде до двох форм шизофренії: монологу та мавзолею. Мавзолею у нас ще немає, а от монолог міцніє з кожним днем. Тож є над чим замислитися.

Проблема в тому, що думати немає кому, бо такої інтелектуально зубожілої владної еліти країна ще не мала за всю історію її існування. Якщо коротко, то скільки рабів – стільки ворогів. Бо дурень завжди може більше заперечувати, ніж філософ довести. І найголовніше: важливо не те, кому виносять вирок, а хто несе покарання!