Ми добряче набридли Богові – і Він вирішив почати все з початку |Блог Олега Филика

Це почалося 24.02.2022 зранку. Великий вихід. Мойш було багато, але Мойсея не було. Здавалось би тисячі років існує під небом мій народ, а свого Мойсея так і не народив. Трагедію бездумних еліт переживала і моя свята земля. Дрібні і дріб’язкові рихлі мошки, ховаючись за посадами і чинами, намагались виправдати свою ницість вітієватими рухами вужа на пательні.Тому люди виходили самі. Речі одержували своє буття через свої причини. Причина була одна - хвороба. Страшна невиліковна хвороба, що вражає національний організм і шириться та вбиває безсимтомно.

Українці хворіли росією... Сотні років ця хвороба роз’їдала дихальні шляхи нашого організму, не давала розвиватися і спотворювала мовний апарат. В країні конав останній малорос - суперіронічний, суперсаркастичний, суперскептичний, який кепкує з усього на світі, легковажно до всього ставиться і ні до чого міцно не пристає. За його маскою іронії і сарказму ховалася малодушна, на все життя перелякана істота, яка панічно боїться поразки і всього, що за нею слідує, та ядучою критикою намагається виправдати власну резиґнацію і ренегацію.

Йшли не всі - дехто стояв, а хтось повз назад. Інші ховались. І ті, що так робили, втрачали стать, національність, рід і орієнтацію. І не було більше природної відрази до таких. Зате було багато страху. Страх створював диктаторів, безстрашність - героїв. Ніхто не знав, чим все закінчиться. Рятувала лиш віра. Віра, яка одна бачила невидиме, робила неможливе і серед намулу спадщини рабів міцно тримала за руку Бога.

P.S. Весняна гілка не пам’ятає , що була мертвою восени , бо бачить плід свій, що буде вічно цвісти.

Пам’яті Микулича Мар'яна "Марік".

Орфорграфія та пунктуація автора збережені (ред).