Мені здається, в недалекому майбутньому людям при владі не варто писати в резюме «працював в адміністрації чи в міській/обласні раді». Краще зазначати: «трудився піаністом у борделі». Буде менше встиду. Не дурна людина колись казала: настане час, коли технології перевершать звичайне людське спілкування - тоді ми отримаємо покоління ідіотів.

Такий час прийшов. І зараз, аби впливати на юрбу, неодмінно потрібна доза шарлатанської приправи. Цим інгредієнтом сьогодні є ніщо інше як явище під назвою популізм. Популізм має різні визначення. З найпоширеніших - це набір інформаційних інструментів із метою формування громадської думки. Є й простіше, моє: популізм, особливо владний, - це ніщо інше, як інвестиції в дурість. Звісно, те, що робить влада людям, потрібно знати і люди мають це розуміти. Але коли те, що влада робить, є меншим від того, як вона це показує, тоді починається самодурство, пльонтанізм, лицемірство і фальш. Як розпізнати нездоровий владний піар? Його носії не визнають, а точніше - уникають проблем. Вони їх заговорюють. Чому? Бо проблема показує, скільки ти коштуєш. Вони привертають увагу не до своїх кроків, вчинків чи дій - вони привертають увагу до самих себе.

Знаєте, як у Біблійного пророка Єзекеїла – пастирі які пасуть самих себе. Вони носять квіти до пам’ятників, співають патріотичні пісні, щодня знимкуються з героями, патріотами і ветеранами… І все це, звісно, за наші з вами гроші. Міністри, чиновники опанували соціальні мережі, всі мають власні сторінки, а дехто й приватні ботоферми. І це не жарт – посадовці будь-якого калібру, починаючи від районного і закінчуючи столичним масштабом, витрачають мільйони гривень на так звані піар-відділи.

А по-простому - звичайні дифірамбні контори, де працюють десятки, сотні солодкомовних підтакувачів, паперових експертів та інших майстрів текстології. Як казав американський классик, автор книг із маркетингу, PR і дизайну Роджер Хейвуд, «Вам платять не за те, щоб ми виглядали як збіговисько ідіотів. Вам платять за те, щоб публіка не помітила, що ми і є збіговиськом ідіотів».

Популізм є правий, лівий, елітарний і плюралістичний, класовий і ліберальний. Легко заплутатися в розмаїтті всіх ознак. Простіше характеризувати популізм ім’ям його господаря. Адже в кожному випадку він - свій. В політичній природі це називається шейпшифтингом. Одна й та сама політична істота здатна приймати різні форми, ставати під вигідний прапор. Що підкуповує сьогодні у владному популізмі – простота рішень складних завдань.

Рестайлінг — хороший прийом у комерції та політиці, що постійно змушує нас купувати старі речі в новому оформленні.

Ми вигадуємо нові структурні підрозділи - але не допускаємо громаду до контролю справ і бюджету. Ми боремося з пандемією заборонами - але не покращуючи свою медицину. Шлях найменшого опору тим і небезпечний, що вигідний сьогодні, але згубний завтра. Країна живе бурхливим життям великих змін – але лише у риториці й формах.

Щодня з’являються нові наміри, суперідеї, модні стартапи. З’являються, заявляються і… ЗАБУВАЮТЬСЯ!

За останні роки популізм привчив нас відповідати «так» і «ні» на одне й те ж питання. Жодного універсального рецепту що робити в такій ситуації не існує. Немає сенсу вимагати чесності, ретельно перевіряти будь-які поширювані факти чи поширювати спростування – це не працює або працює навпаки.

Та не треба впадати в «песимізм» і казати, що гірше вже не буде. Українці всі оптимісти і можуть цілком обґрунтовано стверджувати: «Буде!». Буде, люди, бо наша молода держава сьогодні - це ціла каста владних норкоманів, цілий прошарок владозалежних популістів. Сила їхня - в їхній продажності, а продажність їхня - безмірна.

Олег ФИЛИК