logo
25/12
26/11
25/11
22/11
06/11
03/11
02/11
01/11
14/10
08/10
05/09
16/07
05/07
04/07
... 5
7 ...

ЗАКИНУТІ ПАМ’ЯТНІ КАМЕНІ ЛЬВОВА | Блог Ростислава Новоженця

07-06-2024 16:451627

ЗАКИНУТІ ПАМ’ЯТНІ КАМЕНІ ЛЬВОВА | Блог Ростислава Новоженця
Фото: Твоє місто/Мар’яна Гродзевич

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани». Цим безсмертним висловом Максима Рильського можна найкраще оцінити багаторічну діяльність усієї львівської влади й передусім міського голови Андрія Садового.

Ось лише один із прикладів. У Львові нараховується щонайменше п’ятеро пам’ятних каменів, які впродовж тривалого часу так і не стали пам’ятниками. І це попри те, що всі вони встановлені на честь українських героїв чи визначних подій минулого. Знаходяться ці пам’ятні камені майже на одній лінії у просторі між вулицями Костя Левицького та Героїв УПА. На жаль усі вони перебувають у вкрай занедбаному стані. Деякі з них вже навіть перетворились на місця вигулу собак.

Нижче вказано написи на цих пам’ятних каменях й історію їхнього встановлення.

1. «Борцям за волю України»

Пам’ятний камінь (в деяких джерелах фігурує як пам’ятник) з таким написом встановлений у 1991 році на вул. Вітовського біля підніжжя Познанської (Пелчинської) гори, навпроти входу до парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького.

Ще у 2009 році в міській раді планували на цьому місці збудувати багаторівневий підземний паркінг і водночас за кошти інвесторів довершити конструкцію згаданим пам’ятником. Однак така ідея не була схвально зустрінута в обласній раді. Тому й досі тут нічого не змінилося - окрім появи велетенського громадського графіті «AZOV STAL», що виступає як тло до майбутнього пам’ятника і є нагадуванням про бійців добровольчого батальйону (згодом – бригади) «Азов», які перебувають в московському полоні.

2. «На цій площі буде споруджено пам’ятник Західно-Українській Народній Республіці та Українській Галицькій Армії»

Пам’ятний камінь із таким написом та зображенням Тризуба було встановлено у 1992 році у верхній частині площі Петрушевича (колишня пл. Я. Галана) на місці поблизу залізобетонної основи від нещодавно демонтованого пам’ятника  радянському письменнику-памфлетисту Ярославу Галану.

Але через деякий час у міської влади плани змінились і було вирішено на пл. Є. Петрушевича побудувати підземний паркінг. Відповідно пам’ятник ЗУНР, і вже навіть не один, а відразу два - були відкриті 2018 року до 100-річчя Листопадового Чину в інших місцях: на вул. Городоцькій (Героям ЗУНР та УГА) та на перехресті вулиць Листопадового Чину й Івана Огієнка (Героям Листопадового чину). Тим часом місце для третього пам’ятника ЗУНР (який мав бути першим) ще віддавна залишається на площі Петрушевича. Але у міськраді вирішили у майбутньому тут встановити однойменний пам’ятник Президенту ЗУНР, бо, мовляв «коли вони робили детальний план під підземний паркінг, то передбачили в завданні, що в цьому місці під пам’ятник має бути передбачена конструкція колон, які проходять на підземному рівні, щоб потім можна було встановити пам’ятник Є. Петрушевичу, що логічно, бо так вже називається площа».

3. «Тут буде споруджений пам’ятник Володимиру Кубійовичу»

Такий напис з Тризубом можна зустріти на пам’ятному камені, встановленому 24 вересня 2000 року з ініціативи НТШ на вул. Івана Франка, на площі, де до 1993 року стояв пам’ятник радянському диверсанту Миколі Кузнєцову.

Володимир Кубійович (1900-1985) заслуговує пам’ятника і площі (вулиця є) свого імені у Львові. Адже він — видатний український вчений-географ, видавець, громадсько-політичний діяч, захисник українства. Був головою Українського центрального комітету (УЦК),  ініціатором формування Дивізії «Галичина», головним редактором «Енциклопедії українознавства” та «Атлясу України й сумежних країв».

Водночасчомусь саме на цьому місці, навпроти Генерального консульства Польщі, у 2018 році за участю міського голови Андрія Садового урочисто відкрили сквер пам’яті Яцека Куроня та встановили відповідну інформаційну таблицю про цього видатного польського громадського та політичного діяча, співавтора стратегії незалежної профспілки «Солідарність», який народився у Львові.

4. «Тут буде побудована каплиця пам’яті українців, які загинули на території Росії. УНА-УНСО, 23.08.2013»

Камінь із табличкою і таким написом на ній було закладено 23 серпня 2013 року у сквері навпроти будівлі Генерального консульства (тепер уже колишнього) Російської Федерації, що на вулиці Костя Левицького. Встановили пам’ятний камінь представники УНА-УНСО під час пікету з вимогою до РФ, як спадкоємниці СРСР, визнати Голодомор в Україні геноцидом українського народу і взяти на себе відповідальність за цей злочин. Камінь унсовці спеціально привезли з Ходорівщини, де у 1940-х роках минулого століття тривали бої упівців з енкаведистами. Його освятив присутній на акції священник.

Юрій Шухевич, зокрема, заявив: «Хоч 22 роки Україна незалежна, але далі не позбулась радянської влади, далі продовжується знущання над українцями, наших моряків топить Росія у морі. Десятки тисяч українців загинули на території Росії і тому ми маємо намір спорудити каплицю перед консульством у Львові».

Водночас символічний камінь на місці, де б мала бути каплиця, унсовці встановили без дозволу Львівської міськради. Не мають вони дозволу і для будівництва каплиці.

5. «Тут буде споруджено меморіальний знак на честь Героїв Юнаків ОУН та Юнацтва УПА»

Пам’ятний камінь з таким написом було встановлено 14 червня 2018 року у сквері на перехресті вулиць Героїв УПА та Кульпарківської, біля зруйнованого водосховища колишнього «Кінескопу». Встановили його самовільно представники Народного Руху України, зокрема, аби завадити будівництву на цьому місці АЗС-самообслуговування від «ОККО», замість скверу з фонтаном і пам’ятником, як того вимагала місцева громада. Однак, члени низки націоналістичних організацій визнали невдалим і занедбаним обране місце для пам’ятника ОУН-УПА й тому демонстративно перенесли камінь до достойнішого, на їхню думку місця, - т.зв. «Монумента слави» на вул. Стрийську, що біля Національної академії сухопутних військ. Згодом «рухівці» все ж повернули камінь на попереднє місце.

Водночас львівські історики вже заявили про те, що згадане місце не надто підходить для пам’ятника Українській повстанській армії, навіть попри те, що поруч розташована вул. Героїв УПА.

«Як на мене, як для УПА – це є заґумінок. Будуть висміювати: УПА була в лісі і пам’ятник у корчах поставили. УПА заслужила у Львові на солідніше місце. Там і район такий депресивний. Кожен пам’ятник має мати виховне значення, а він буде у кутку. Пам’ятник мав би бути на видному місці, щоб оглядовий майданчик добрий був, але не там», – розповів доктор історичних наук, професор кафедри історичного краєзнавства ЛНУ імені Івана Франка Віктор Голубко.

Не підтримали волюнтаризму із встановленням пам’ятного каменя й у відповідній комісії міської ради: «Не можна допускати таких самовільних дій, бо це буде бардак у місті. Хто де захоче почне встановлювати пам’ятні камені. Але треба пройти всі інстанції. Має бути порядок. Хоча сама ідея встановлення такого пам’ятника має право на існування». 

ПІДСУМОК.

Ці п’ятеро пам’ятних каменів на всіх разом вже простояли цілих 106 років, так і не дочекавшись встановлення на своєму місці відповідних пам’ятників. Знехтувано волю львівської громади та патріотичних організацій міста! Розтоптано пам’ять про наші визвольні змагання та борців за волю України! Хто відповість за всю цю наругу над нашим славним минулим? Чому бізнесові інтереси беруть гору над історичною пам’яттю? Чому тимчасова політична вигода потіснила справжній патріотизм?

Вигадка ж про відсутність коштів у місцевому бюджеті на ці цілі аж ніяк не відповідає дійсності. З’явились ж бо в публічних місцях, скажімо, недолугий монумент Небесній сотні, пам’ятник-опудало Ксаверу Моцарту чи сумнівної художньої цінності скульптури дебелої жінки та обезголовленого чоловіка. Всі вони лише доповнюють негативний портрет місцевої влади в питаннях національної пам’яті. Можна скільки завгодно оглядатися на Київ, але ж саме Львів вважається духовною столицею України!