За свою академічну кар’єру, мені жодного разу не доводилось писати листи президентам і не тому, що не було про що написати а тому, що завжди свято вірив і майже ніколи не помилявся, що на другому кінці просто ніхто не буде читати.

Не виключено, що так відбудеться і цього разу, коли зміст і сенс цього листа проживе не більше двох хвилин перед байдужими очима чергового працівника Вашого офісу, які пустять його в маховик формального документообігу замкнутого кола переадресації «компетентним» органам.

Тим самим органам, які зведуть ці слова в одну велику довгу триваючу невизначеність і очікування, а невідання – це завжди поразка, про яку людині кажуть не одразу.

Я хочу врятувати життя.

Дуже хочу врятувати життя своїй дитині – командиру десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини (НОМЕР ПРИХОВАНО) Ніколаєнку Віталію Сергійовичу, 07.02.1996 року народження.

Він в полоні.

Я не є біологічним батьком хлопця і життя йому дали інші люди, яких ані я, ані Віталій та його два брати майже не пам’ятають, бо є круглими сиротами з дитинства.

Сирітство і війна це те, що ніколи і нікому не вдасться вмістити в рамки людського розуміння , бо є сотні слів і мов – а правда лиш одна.

І ця страшна правда є нашою з Вами дійсністю.

Я прочитав не одну лекцію, написав не одну публікацію на тему влади, держави, суспільства і скажу лиш одне, влада – це бути комусь потрібним.

Не більше не менше.

Зараз Ви потрібні цій дитині.

Доля вже відреклася від Віталія і його братів, пустивши в світ босими сиротами, тож Держава права робити цього не має.

Те, що я зараз Вам пишу, не є заявою, зверненням чи проханням – це молитва.

Батьківська молитва за сина, якого живим похоронила і забула країна, за яку Віталій пішов на смерть.

Я прагну врятувати життя Віталія, Ви ж можете це зробити – бо таке прагнення робить мене Батьком, а така можливість Вас Президентом!

Доктор філософії з політичних наук,

Доцент кафедри менеджменту та соціально - гуманітарних дисциплін ЄУ

Олег Филик