Життя будується на певних константах. Однією з них є правило мудрого життя: розумні люди повинні завжди перемагати у змаганні за державу. Поява вільної думки була і є найбільшою загрозою виживання і панування будь-якої влади та її чинних інститутів в країні.

Страшна війна виставляє дорогі рахунки, і комусь доведеться платити за виплеканий образ інакшості політиків та беззмістовності самої політики. Cистемний уклад нашого життя з певних причин не контролює розумна верства суспільства. І саме війна, як ніщо інше, це показала.

Питання відбудови, безробіття, соціальної підтримки стоять вже зараз – не після війни, а зараз! І насправді нікому не потрібні самозахвалювання керівників різного розливу, які без кінця дякують за те, що їх захищають на фронті, на фоні постерів, банерів і рекламних щитів із зображеннями самих себе. Слова – просто пусті слова – стали формою влади, а звичайна фотографія – сертифікатом присутності у ній.

І коли одна і та ж медаль за заслуги перед країною заслужено лягає на плечі героя і незаслужено вішається на шию блогерам, хайповим блудницям, мимоволі задумуєшся: а чого варті ті нагороди?

Між правдою і брехнею завжди є місце. Місце для думки. Точка відліку. Момент усвідомлення. Одні називають це нейтралітетом, інші – золотою серединкою, а хтось – зручною нормальністю. Бо так – легше: коли треба, завжди можна розбавити гірку істину солодким барвником облуди. Коли необхідно трохи збрехати правдою, а на крайній випадок – просто прикинутись недоумком і все розчинити у сміхотворстві і зубоскальстві. Головною небезпекою такої засадничої відності та доцільного релятивізму є спроба нав’язати людям норму сидіти у вигрібній ямі з високо піднятою головою. Тупість як найкраща політика розбавлена великими грішми.

Поставити розумного в залежність від дурня можна лише в один спосіб – змусити мудрішого прикидатися дурником. Тоді люди без совісті безперешкодно розповідають людям без мізків, як добре жити під керівництвом гірших.

Мазохічне визнання безсумнівними авторитетами (ах так, і «професіоналами»!) тих, хто нас зневажав раніше й ненавидить тепер, та мавпування їхнього хамства якось дуже погано в’яжеться з логікою секулярного суспільства і заполонює суспільний простір культовим контентом влади єдиного лідера єдиної партії без тіні альтернативи. Це витісняє раціональний дискурс, унеможливлюючи посутню дискусію зі складних питань та викликів, які ставить війна за виживання України як держави і Українців як нації.

Олег ФИЛИК, доктор філософії