logo

Без гідності немає свободи | Блог Олега Филика

23-11-2021 10:51506

Без гідності немає свободи | Блог Олега Филика

Є загально встановлене, формалізоване визначення ГІДНОСТІ як поняття моральної свідомості, що виражає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості.

 

Така людська риса насамперед вимагає вимогливості людини до самої себе і своєї поведінки.

Макіавеллі описав гідність політики як мистецтво дії, котре оцінює народ залежно від результатів. Гідність – це здатність самому робити те, що вимагаєш від оточення і суспільства. І сила дотримуватися цього.

Бо в іншому це лише зневага до самого себе.

Мені здається, гідність є там, де немає необхідності про неї нагадувати, за неї ховатися, нею прикриватися.

Це як із правдою.

Адже правда – це коли немає необхідності брехати.

Чому я так стверджую?

Та тому, що впродовж останніх років насправді найбільше розмов про гідність провадиться там, де її – тої гідності – власне немає, не вистачає; там, де вона має і мусить бути перш за все; там, де без неї – ніяк.

Я маю на увазі серед тих, хто веде, хто провадить – серед державних пастирів.

Там, як на мене, ми як мали, так і продовжуємо мати таку собі версію гідності, її подібність.

Там, де насправді немає віри в неї, там, де нею не живуть.

Там, де її лише показують і рекламують, коли зручно і коли пасує вдавати з себе владні еліти.

Це як з національною мімікрією, знаєте, коли відсутні доводи і над кимось нависає тінь ганьби, завжди вдаються до перевіреного виправдання – Слава Україні. І чим ширший узір на вишиванці – тим більша індульгенція на владне керівництво.

Гідності не потрібно плескати, гідність не потребує великих літер.

Гідність – це те, що може бути лише своїм; чужої гідності не буває.

Гідності вчаться все життя, а от до негідності звикають одразу.

І тут я б хотів сказати одну тезу, котра, можливо, буде хибною, але я вважаю, що до своєї, до власної гідності в наші дні людина має себе змушувати.

Бо якщо ми не навчимося змушувати себе – нас постійно змушуватимуть інші. Змушувати правильно обирати.

Змушувати мовчати на повний голос.

Змушувати дізнаватися, про що ми думаємо, лише з телевізора.

Змушувати знову і знову довіряти іншим думати за своє майбутнє.

І так по колу: на словах все – по суті, а по суті – все лише на словах.

І тут, як на мене, стається найстрашніше – народжується такий собі цілий прошарок. 

Не, власне, Гідних, а ПРИНАГІДНИХ.

Це зараз дуже добре видно особливо серед українських еліт, які все, що роблять - це намагаються досягти задовільного компромісу між добром і злом, злодієм і чесним, політикою і політикоподібністю…

Чому я прив’язав гідність до вибору?

Бо так само як вибір є лише в того, хто в змозі його зробити – так само гідність є лише в того, хто в змозі її проявити.

Зрештою, ви помітили, в якій послідовності у нас ідуть ці два поняття – День гідності і свободи…

Мені здається, що це дуже правильна і суттєва послідовність, адже без першого, тобто гідності, друге народитися, статися просто не може, не зуміє.

Ну яка може бути свобода для негідника, коли він є заручником, рабом власної негідності!  Як кажуть, хто чим є – те з того і витікає.

А на шальки терезів гідності кожен кладе власні ваги. Тож давайте задумаємося: скільки власне важать наші власні поклади.

Зрештою, які б лекції ми не читали про гідність, які б промови не проголошували, які б заголовки не ставили – підпис в кінці завжди ставить гідність.

А без нього – без цього підпису – іспит на державність, на людяність ніхто з нас просто не витримає.

Маю Честь.

Олег ФИЛИК